Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Переговори почав капітан Горсід. Інеш тільки дивувався з того, що той говорить механічному перекладачеві. Командир зорельота був украй відвертий: так вирішили загодя. Він підкреслив, що генейці не мають наміру оживлювати інших мертвяків цієї планети. Такий альтруїзм[28] був би протиприродний, бо невпинно зростаючі орди генейців увесь час потребують нових світів. І кожне нове значне збільшення населення висувало одну й ту саму проблему, яку можна було розв’язати тільки одним шляхом… Але в даному випадку колоністи добровільно зобов’язуються не зазіхати на права єдиного уцілілого мешканця планети.
На цьому місці людина перебила капітана Горсіда:
— Яка ж мета такої нескінченної експансії?[29]
Здавалось, вона щиро зацікавилася.
— Припустимо, що ви заселите всі планети нашої галактики. А потім?
Капітан Горсід здивовано перезирнувся з Иоалом, потім з Інешом і Віїдом. Інеш заперечливо похитав тулубом з боку на бік. Він відчув жаль до цього створіння. Людина не розуміла й, певно, ніколи не зрозуміє. Давня історія! Дві раси, сповнена життя і та, що відживала своє, тримались протилежного: одна прагнула до зірок, а друга схилялась перед неминучою долею.
— Чому б вам не встановити контроль над своїми інкубаторами? — наполягала людина.
— І викликати повалення уряду? — зіронізував Йоал.
Він промовив це поблажливо, й Інеш побачив, як усі інші теж посміхаються з людської наївності. Він відчув, як інтелектуальна безодня між ними все ширшає. Ця істота не розуміла природи життєвих сил, що керують світом.
— Добре, — знову заговорила людина. — Якщо ви не здатні обмежити своє розмноження, то це зробимо за вас ми.
Запанувала мовчанка.
Генейці почали костеніти з люті. Інеш відчував це сам і бачив ті самі ознаки в інших. Його погляд перебігав з лиця на лице й вертався до двоногого створіння, що, як і раніше, стояло в дверях. Уже не вперше Інеш подумав, що їхній супротивник з виду зовсім беззахисний.
“Зараз, — подумав він, — я можу обхопити його мацаками й розчавити!”
Розумовий контроль над внутрішньоядерними процесами й гравітаційними полями, чи поєднується він із здатністю відбивати суто механічний, макрокосмічний[30] напад? Інеш думав, що поєднується. Сила, вияв якої вони спостерігали дві години тому, звичайно, повинна була мати якусь межу. Але вони цієї межі не знали. І все-таки усе це тепер не мало значення. Дужчі вони чи слабші — байдуже. Вирішальні слова було сказано: “Якщо ви не здатні обмежити, це зробимо за вас ми”.
Ці слова ще звучали у вухах Інеша, і в міру того, як їх суть западала в його свідомість, він відчував себе все менше ізольованим і стороннім. Досі він вважав себе тільки глядачем. Навіть протестуючи проти подальших оживлень, Інеш діяв як незацікавлена особа, що спостерігає драму збоку і не бере в ній участі. І тільки зараз гранично ясно зрозумів, чому він завжди поступався і кінець кінцем погоджувався з іншими. Поринаючи думками в минуле, до найвіддаленіших днів, тепер він бачив, що ніколи по-справжньому не вважав себе учасником загарбання нових планет й винищення чужих рас. Він просто був присутній при цьому, розмірковував і натякав про життя, яке було для нього таке далеке. Тепер його міркування конкретизувались. Він більше не міг, не хотів чинити опору могутній хвилі пристрастей, що захопили його. Зараз він своїми помислами й почуваннями був заодно з численною масою генейців. Усі сили й усі бажання раси вирували в його крові.
— Слухай, двоногий, — гаркнув він. — Якщо ти сподіваєшся воскресити своє мертве плем’я — облиш думати про це!
Людина подивилась на нього, але змовчала.
— Якби ти міг усіх нас знищити, — вів далі Інеш, — то давно б це зробив. Але річ уся в тому, що сили в тебе бракує. Наш корабель збудовано так, що на ньому неможлива ніяка ланцюгова реакція. Будь-якій частинці потенціально активної матерії протистоїть пасивна античастинка, яка запобігає утворенню критичних мас. Ти можеш спричинити вибухи в наших двигунах але вони будуть теж ізольовані, а їхня енергія перетвориться на те, для чого вони призначені, — на рух.
Інеш відчув Йоалів дотик.
— Побережись, — шепнув історик. — Згарячу ти можеш виказати одну з наших таємниць.
Інеш скинув його мацака й сердито огризнувся:
— Досить бути наївними! Цьому чудовиську варто було глянути на наші тіла, щоб розгадати майже всі таємниці нашої раси. Треба бути дурнями, щоб думати, буцімто воно ще не зважило своїх і наших можливостей за такої ситуації.
— Інеш! — гаркнув Горсід. Зачувши жорсткі нотки в його голосі, Інеш відступив і відповів:
— Слухаю!
Його лють згасла так само швидко, як і спалахнула.
— Мені здається, — продовжував капітан Горсід, — я здогадуюся, що ви хотіли сказати. Я цілком з вами згодний, але як представник вищої влади вважаю за свій обов’язок заявити ультиматум.
Він повернувся. Його рогате тіло зависло над людиною.
— Ти насмілився вимовити слова, котрих не можна вибачити. Ти сказав, що ви спробуєте обмежити рух великого духа Гейни.
— Не духа, — перебила його людина. Вона тихенько засміялася. — Зовсім не духа!
Капітан Горсід знехтував його словами.
— А тому, — продовжував він, — ми не маємо чого вибирати. Ми гадаємо, що згодом, зібравши необхідні матеріали й виготовивши відповідні інструменти, ти зможеш побудувати воскресителя. За нашими розрахунками на це знадобиться щонайменше два роки, навіть якщо ти знаєш усе. Це надзвичайно складний апарат,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталеві небеса, Пол Андерсон», після закриття браузера.