Читати книгу - "Маленькі дикуни"

— О, то у вас є дичина, — промовив Калеб, киваючи в бік опудала, що стояло на відстані сорока ярдів. — І справді скидається на живого. Молодці! Просто молодці!

Його дуже потішили розповіді хлопчаків про полювання на оленя. Його цікавість помітно посилилась, коли він почув, що не Сем Рафтен виявився найбільш вправним стрільцем і мисливцем.

— Гаю Бернс, то ти молодчага! Не раз мені доводилось полювати на оленів із твоїм батьком біля річки.

Коли старий довідався про труднощі у визначенні слідів, кілька хвилин він мовчки попихкував люлькою, а потім сказав:

— Яне, а чом би вам з Гаєм не роздобути мішок пшениці або кукурудзи? Зерно дасть кращий слід, ніж папір. До того ж ви розкидаєте слід сьогодні, а взавтра його підберуть птахи та білки.

— Класно! — вигукнув Сем, хоч зверталися зовсім не до нього, та це його не бентежило. І вже через десять хвилин він здійснив новий «напад на білих», тобто збігав у батькову комору і за півгодини повернувся з кукурудзою.

— А давайте я буду оленем! — запропонував Калеб. — Дайте мені п’ять хвилин, а тоді біжіть за мною щодуху. Я покажу вам, що виробляє справжній олень.

Він взяв опудало й зник у лісі. За п’ять хвилин, тільки-но хлопці пустились на пошуки здобичі, Калеб повертався їм назустріч. Троє Вождів просувались по кукурудзяних слідах. Зерна були розкидані рідко, футів за десять одне від одного, та юні мисливці вже мали досвід і швидко орієнтувалися на місцевості.

Спочатку слід ішов майже прямо, потім він робив коло й ніби перетинався (А). Хлопці й справді думали, що це так, і міркували, куди б міг подітися олень, якби він був живим, та Калеб попередив:

— Слід не перетинається.

Що це могло означати? Сем звернув увагу на те, що слід у цьому місці дуже широкий, наче роздвоєний.

— Зрозуміло! — вигукнув Гай. — Олень повернув назад.

Калеб мовчав. Ян пильніше придивився до сліду і знайшов те місце, де він розгалужувався. Гай, визначивши загальний напрямок, зовсім уже не дивився під ноги й посунув уперед (у напрямку В). Сем слідом. Обачливий Гай, аби часом не збитися, щоразу озирався на Яна.

Вони подолали ще трохи шляху, коли Ян натрапив на нове відхилення сліду. Тепер він завертав назад від В.

Глянувши в тому напрямку, Ян побачив у точці С оленя, який лежав на боці в траві. Ян переможно заверещав:

— Олень!

Коли інші мисливці підбігли до Яна, то їм залишалось тільки стати свідками, як його стріла пробила серце оленя.

За сорок кроків і так влучно! В індіанців це було б гранд ку, — сказав Калеб, і його обличчя засяяло, як того дня, коли він добув тертям вогонь.

— А що таке гранд ку? — запитав Маленький Бобер.

— Це великий подвиг. Індіанці подвиг називають ку, а великий подвиг — гранд ку. Звучить ніби по-французьки і, можливо, навіть запозичене у французів. Кожен індіанець вів облік своїм ку. За кожний ку він мав право увіткнути орлине перо в свою шапку. За вияв особливої мужності додавалося перо з червоним пучечком волосся на вістрі.

— А що ви скажете про наші головні убори? — поцікавився Ян.

— Хм. Скажу, що напевне ви ніколи не бачили справжніх головних уборів індіанців, бо вони виглядають зовсім не так. Пера повинні бути білими, з чорними вістрями, а прикріплюють їх не наглухо, а вільно, на м’якій шкіряній шапочці. У кожному пері зроблена ремінна петелька, що прив’язується до стрижня. Через цю петельку протягується стрічка, яка тримає перо на шапці. Всі пера прошиваються посередині тоненьким шнурочком, що скріплює їх між собою. На перах є позначки, з яких можна дізнатись, за що саме відзначився індіанець.

— От би пожити серед справжніх індіанців! — вигукнув Ян і глибоко зітхнув.

— Ця пристрасть швидко минає. Я вже це пережив, — відповів Калеб. — Суцільні полювання та сутички, й дня спокою немає, шлунок весь час порожній — собаче життя.

— А мені лише б подивитись, як нагороджують перами, — вставив Сем. — Тут у нас є герой, якому вже давно світить нагорода за вміння красти курчат, — і він перевів погляд на Гая.

— Калебе, а скажи-но, будь ласка, — сказав Гай (він ніколи б земляка не назвав містером), — індіанці давали пера за полювання на оленя? Мені б рушницю — і всі пера були б мої!

— Хіба ти не чув? Я ж казав, що постріл Яна зарахувався б як гранд ку.

— Теж мені постріл! Та я його миттю переплюну! Ян випадково влучив. В індіанців усі пера були б моїми.

— Що ж, подивимось, що ти за один… — почав був найстарший Вождь, але Маленький Бобер перебив його.

— Хлопці, — сказав він, — а давайте гратися в індіанців по-справжньому. Нехай містер Кларк покаже нам, як робляться індіанські шапки, і тоді кожен одягне тільки пера за свої подвиги.

— За скальпування білих та конокрадство?

— Та ні! За біг, полювання на оленя, плавання, стрільбу з лука…

— Іде!

Калеб показав їм, як робиться індіанський головний убір. Він використав для основи денце старого повстяного капелюха (на превелике незадоволення Яна).