Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

- А ви будете молитись за мене?

“Ну й дурень!” - зі злістю подумала Скарлет, нишком оглянувшись, чи не знайдеться когось, хто б урятував її від цієї розмови.

- То будете?

- О, звичайно ж, містере Гамільтон. По три молитви перед сном, не менше!

Чарлз швидко озирнувся, затамував подих і весь напружився. Вони були зараз, власне, самі; а іншої такої нагоди він, можливо, ніколи й не матиме. А якщо й матиме, то не зможе нею скористатися.

- Міс ОТара… Я мушу сказати вам одну річ… Я… я кохаю вас.

- Справді? - знічев’я кинула Скарлет, силкуючись за гуртом захоплених суперечкою чоловіків розгледіти Ешлі, котрий і досі сидів біля ніг Мелані.

- Так, кохаю! - прошепотів Чарлз, захоплений тим, що вона ані взяла його на сміх, ані скрикнула, ані зімліла, як то, на його думку, неодмінно буває в такі моменти з молоденькими дівчатами.- Я кохаю вас! Ви най… най…- І вперше в житті його прорвало потоком слів: - Ви найгар ніша дівчина з усіх, що я знаю, наймиліша й найдобріша, ви така чарівна, що я кохаю вас усім серцем! Я не смію тішити себе надією, щоб ви покохали когось такого, як я, але, люба міс ОТара, дайте мені хоч краплину заохоти, і я зроблю все на світі, щоб заслужити ваше кохання. Я…

Чарлі урвав мову, не змігши придумати нічого досить важкого, що здійсненням його він би переконливо засвідчив повноту свого почуття, отож він закінчив просто:

- Я прошу вас стати моєю дружиною.

Слово “дружиною” виявилось тим поштовхом, що скинуло Скарлет із захмарних висот на землю. Вона саме думала про те, як одружиться з Ешлі, й тепер подивилася на Чарлза, ледве приховуючи роздратування. І треба, щоб це дурне теля липло до неї зі своїми почуттями саме в той день, коли голова її аж терпне від власних переживань!

Вона глянула в його карі очі, благально звернені на неї, і не побачила в них ні краси першої несміливої закоханості, ні схиляння перед втіленим раптом наяву ідеалом, ані щирої ніжності, ані полум’яної надії на щастя. Скарлет не первина було чути освідчення у коханні, і то від куди привабливіших кандидатів, ніж Чарлз Гамільтон, але у кожного з них вистачало глузду не набиватися з цим на пікніку, коли її обсідають набагато поважніші клопоти. Вона побачила лише двадцятирічного хлопця, червоного як буряк, і взагалі кумедного з вигляду. Її так і поривало сказати йому, яким дурником він виглядає. Однак повчання Еллен, видимо, були не даремні, бо Скарлет, за звичкою опустивши очі долу, механічно пробурмотіла слова, які відповідали даній ситуації:

- Містере Гамільтон, я цілком усвідомлюю, яку високу честь ви мені виявили, але для мене це така несподіванка, що я не знаю, як вам і відповісти.

Це був випробуваний прийом - і честолюбству претендента догодити, й водночас утримати його на припоні,- і Чарлз зловився на цю приманку, як останній бевзь.

- Я згоден чекати вічність! Я й не хочу, щоб ви щось мені обіцяли, не маючи цілковитої певності. Я тільки одного прошу, міс ОТара, скажіть мені, чи можу я мати надію!

- Умгу,- промовила Скарлет, гострим оком с постеріг- ши, що Ешлі, який так і не взяв участі у розмові про війну, все сидить і всміхається до Мелані. Якби цей дурник, що домагається її руки, замовк на хвилинку, вона б, може, почула, про що вони розмовляють. Вона повинна це почути! Що такого цікавого Мелані могла б сказати, щоб він отак у неї вдивлявся?

Чарлзова бурмотня й далі заглушала голоси, які вона силкувалася розчути.

- Та годі-бо! - цитькнула Скарлет, несамохіть стискаючи йому руку, але навіть не глянувши в його бік.

Спершу ошелешений, Чарлз аж почервонів від її докору, та коли побачив, що погляд Скарлет втуплений в його сестру, всміхнувся. Звісно, Скарлет боїться, аби хтось не почув його слів! Нема нічого дивного, що вона бентежиться й ніяковіє, її страхає, що їхню розмову можуть підслухати. Чарлз відчув такий приплив чоловічих гордощів, як ще ніколи з ним не бувало: адже він уперше в житті спромігся збентежити дівчину. -Відчуття це п’янило. Він спробував надати своєму обличчю невимушеного, як йому здавалося, виразу і легенько відповів на потиск її руки - мовляв, він чоловік вихований і розуміє, що закид її слушний.

А до Скарлет його доторк навіть не дійшов, бо саме цю мить вона розчула голос Мелані, ніжність якого становила головну її привабу:

- Боюся, що я не згодна з твоєю думкою про твори містера Теккерея. Він цинік. Йому далеко до шляхетності містера Діккенса.

“І такі дурниці говорити хлопцеві!” - подумала Скарлет, мало не пирснувши сміхом: їй зразу відлягло від серця. Та вона ж просто синя панчоха, а що про таких думають чоловіки - це кожен знає… Щоб привабити чоловіка й утримати при собі, треба спочатку завести мову про нього самого, а тоді непомітно перейти на себе, і далі вже нікуди не збочувати. Скарлет стривожилася б, якби почула, що Мелані каже: “Які цікаві речі ти говориш!” або хоча б таке: “А якої ти думки про це? Та мій маленький мозок лусне від натуги, якщо я почну про таке думати!” А то Мелані, коли біля ніг у неї кавалер, розмовляє з ним так поважно, як у церкві! Майбутнє знов проясніло перед Скарлет, і аж до такої міри, що коли вона обернулась до Чарлза, очі її сяяли, а на устах з’явилася радісна усмішка. Побачивши в цьому ознаку прихильності, Чарлз схопив віяло Скарлет і так ревно замахав ним, що у неї почало розтріпуватись волосся.

- А якого погляду ви дотримуєтесь, Ешлі? - обернувся раптом від гурту розпалених суперечкою чоловіків Джім Тарлтон, і Ешлі, перепросивши Мелані, схопився на ноги. “Він найгарніший серед них”,- подумалося Скарлет, коли вона дивилась, яка граціозна його невимушена поза, як грає сонце на його золотавій чуприні й вусах. Навіть старші чоловіки примовкли, дослухаючись до слів Ешлі.

- Що ж, панове, якщо- Джорджія битиметься, битимусь і я. Інакше навіщо б я записувався до Ескадрону? - промовив Ешлі. Він широко розвів свої сірі очі, і вся його замрія де й поділася - в них з’явилася така звага, якої Скарлет ніколи ще не