Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

— Вибачте, наставнику, але я не певен, що за десять днів зможу підготуватися до аж настільки радикальної метаморфози.

— Так воно і є. Справді, не зможеш. Але це дрібниці. Головне, щоби нейрон струною бринів, щоб підкірка бубном дзвеніла! Тільки тоді будеш від душі приколюватися, споглядаючи смішне життя і його чарівливі вивихи. Ти так завжди і робиш, і це правильно. Гордуючи мирською суєтністю, виловлюючи суть… я, здається, уже переказував тобі історію пресвітлого Омону, який відловив суть?

— Шпарю напам’ять! «А для чого Бог посадив мене в цю каструлю? — запитував я. — Не знаю, — відказувала баба».

— Цілком правильно. «Омон Ра» — дзеркальце реальності. «Кожен із нас»… гм… гм… «мав там, у холодній чистій синяві, своє маленьке посольство»… А ще почитай «Казку про золоту рибку», — порадив мені цей дивний тип. — Якщо ти і її не зрозумієш, я тебе пристрелю.

— Учителю, все-таки ви не від світу цього, — зауважив я. — Цей твір у нас у початковій школі вивчають! — та він, утративши до мене всякий інтерес, потягнувся до когось іще. Виховна п’ятихвилинка закінчилася.

От-от, ви теж почали відчувати неповторну ауру наших несамовитих чувань. За ніч ти встигаєш відчути себе кретином, генієм, попелом, алмазом, чудотворцем і протоплазмою.

Я, звісно, нічого не зміг. Прийшов і відрапортував: так мовляв і так, всю декаду м’яса не їв і на співпрацівниць не задивлявся, набридло, пішли ви всі туди-то й туди-то, а я піду і нарешті нап’юся. Гуру не заперечував. Він повів мене нагору, до себе у келію, відкриту тільки для втаємничених. Відчинив бар, і… І я довідався про існування альтернативних світів.

Хотів би я розуміти математику! Та чаклунська наука, те китайське письмо в кожному знаку приховує світ. Гуру стверджував, що, за наявності природних схильностей, математик зуміє запакувати Всесвіт в одну сторінку формул. Розкривши формули, кожен зможе проникнути всередину Задзеркалля. Це звучало досить дико, але я звик вірити наставнику. Зрештою, його кут зору нічим не підтверджений, він сам попередив мене про це. Мені залишалося тільки слухати та кивати. Наставника, як і долю, не вибирають.

Виявляється, існував десь і математик, який торкнувся таємниці.

— Шевчук Сергій Романович, фізик-теоретик. Займається таймонами. Таймон — квант фізичного часу.

— Змилуйтеся! — почав благати я. — Моя математика відпала від мене ще в школі, коли я додумався вчительку-математичку на побачення запросити. Розумнюща була жінка! А які ноги!

— Я тобі не казав, що ти закінчений дебіл? — поцікавився Вчитель.

— Знаю, знаю! Чув мільйон разів!

— Цього мало. Мало того, що ти дебіл, ти ще й пес псячий, — зробив він карколомний висновок. Мені, ослаблому від утримування, аж смішно стало.

— Я давно забув, як виглядає жінка, необтяжена умовностями!

— Пес блудливий! У викладача не буває ніжок, дійшло?

— Та що ви, — розгублено вимовив я, — це ж зовсім інше. Світле, незабутнє. Вона розповідала про диференціали і жерла морозиво, а я все норовив торкнутися її руки. Я її Русалочкою називав… про себе, звичайно, тому що несміливим був і боявся…

— Русалкою? — недовірливо перепитав гуру.

— Русалочкою. Це — з казки. Були б ви простішим, знали б.

— Русалка — це добре, — невиразно сказав він. — Це ми врахуємо.

— Не варто б її…

— І це ми також врахуємо.

Несподіваними шляхами потрапляють до нього адепти.

Минуло ще ен днів…

Панове! Не переглядайтеся. Для малограмотних поясню: «ен» суть натуральне число… Ну не треба так! Не треба очка мружити, мружики ви мої! Для тих, хто окропом прискає, повідомляю: «суть» — це таке серйозне математичне дієслово. Строга дія зі встановлення відношення еквівалентності або ж квантор існування. А натуральне число — це, в натурі, будь-яка цифра! Зрозуміло, квантори вилибисті? Що ж ти так вилупився, кандидате рукопашних наук? Від чого оченята квадратними стали, філософе задньої підсічки? Тяжкою думкою подавився? Виплюнь каку! Звільни пащеку для моєї оповіді! Вона ще тільки починається.

— Був контакт? — запитав мене гуру, пахкаючи люлькою.

— Контакт є, а пуття немає, — і я коротенько переказав йому свої сни. Невиразною мовою, оминаючи невимовне, старанно приховуючи їхній сексуальний підтекст. Він, одначе, зрозумів. Він розумів мене набагато краще, ніж будь-хто інший, — ніж я, наприклад.

— Незрозуміло, що є припущенням, а що — імплантацією можливостей, — узагальнив він. — Відсутній причинний зв’язок. Заплутаний клубок шляхів, згусток прагнень і табу. Сам винен. Пощо тобі усвідомлені сновидіння, якщо ти ніяк не виявляєш у них себе?

— Страшно мені. Йду і шарахаюся від тіней, як тигр від дресирувальниці.

— А дарма. Відкинь страх. Там має бути Межа, що розділяє світи. Пройди її. Дій за внутрішнім покликом. Будь готовим до всього. Пам’ятай про обережність. Не забувай, звідки вийшов… І тоді все тобі вдасться. Технічно ти готовий, хоча розумово… що ж, доведеться мені побути поруч із тобою. До ранку ти мій гість, якщо не проти?

Я не був проти, як не заперечував би, почувши прохання дантиста, похмурого бандита з нікельованим жахіттям у руці, присісти на хвилинку і якомога ширше розкрити рот. Я переступив поріг келії Вчителя вдруге. Він пригостив мене… байдуже чим. У нас із ним дивні смаки. Відключив телефон, відчинив вікно, подивився на західне сонце, зависле в кронах, велике і стигле, як диня. Сказав:

— Поки не стемніло, ми можемо ще раз поговорити про теорії і здогади. У минулій розмові я згадав про таймони. Не можу сказати, наскільки вона правильна, ця нова фізика, але якщо повірити в неї, то в нас з’являться необхідні терміни, — чого ще бажати? Давай повторимо пройдене. Отже, я тебе слухаю.

Знову виховна п’ятихвилинка! Перевірка вміння зосереджуватися і запам’ятовувати. Цього разу я дав собі раду. Знання вистрибували з мене, як горошини з перестиглого стручка.