Читати книгу - "Гуляйполе"

приїхав до Гуляйполя не лише, аби зустрітися з батьком та матір'ю, а тому, що був делегований членом Директорії Української Народної Республіки Симоном Петлюрою до Нестора Махна з пропозицією перейти зі своїми партизанськими загонами на бік незалежної України. Завдання не з легких. Петлюра добре знав, хто такий Махно, гірка слава про якого вже давно вийшла за степову зону України. Тож, посилаючи Левка Макуху до нього, Симон Васильович сказав:

— Пане Левку, я хотів би тебе бачити у себе з будь-якими вістями. Мені, врешті-решт, потрібно знати особисту думку цього селянського ватажка на наші пропозиції... І не забувай, що Махно — непередбачуваний у своїй поведінці не лише на полі бою, а й навіть з близьким оточенням. Це — людина настрою, який у нього може різко мінятися. А коли врахувати, що він — ідейний інтернаціоналіст, ратує за всесвітню революцію насильницьким шляхом, то він значно ближче стоїть до більшовиків-комуністів, ніж до інших партій. А нас, борців за самостійність і незалежність України, вважає чи не найпершими ворогами своїх анархо-комуністичних ідей, називає нас не інакше, як буржуазними націоналістами і веде проти нас безкомпромісну війну. Вже дві наші попередні делегації він розстріляв і, кажуть, власноручно.

— То для чого нам такий союзник? — вирвалося в Левка цілком слушне запитання до Петлюри.

— Скажу, для чого... Не сьогодні-завтра гетьману Скоропадському настане кінець. І його союзники — німці, австрійці, мад'яри — нараз стануть для України не лише фактично, а й юридично звичайнісінькими окупантами, і їм доведеться або битися з усім українським народом, або просити в нього пощади і якомога швидше живими доїхати до своєї батьківщини. Звичайно, вони виберуть друге. А значна частина окупантів нині знаходиться на півдні нашої держави, де, як відомо, хазяйнують повстанські загони селянства. Вони, ці загони, поки що розпорошені, але невдовзі можуть усі чи майже всі стати під червоно-чорне знамено Нестора Махна, бо в них сильнішого полководця й організатора немає. Отже, німцям та іже з ними, щоб вибратися на свою батьківщину, доведеться домовлятися лише з Махном, тобто, в першу чергу з Махном, а не з нами. Той, без сумніву, відбере в окупантів усю їхню зброю й озброїть своїх повстанців. Таким чином, невдовзі повстанська армія Махна (він створить таку армію, сумнів немає) стане на Україні силою, з якою рахуватимуться всі... І в подальшому громадянському протистоянні переможе та з протиборствуючих сторін, врешті-решт, та держава, яка зможе привернути на свій бік отамана Махна... Пане Левку, ти зрозумів тепер, яка важлива місія покладається на тебе?

— Зрозумів Симоне Васильовичу.

— Тоді, з Богом.

Левко не потрапив на ясні очі Нестора ні завтра, ні післязавтра — "батько" справляв своє весілля, їздив у кареті по всьому Гуляйполю й роздавав малечі цукерки. Вже коли гулянка завершувалась, нараз приїхав гінець з Великої Михайлівки, котрий чудом зміг пробратися крізь щільний заслін ворога, і повідомив про трагедію, що сталася в Дібрівці.

— Де ці бандити зараз? — поцікавився Нестор в посланця.

— Покидають село і їдуть у напрямку Покровки, а там, мабуть, на Синельникове.

"Батько" негайно зібрав своїх вояків і всіх, хто прагнув помститися німцям. Набралося сотні зо три. О, це вже сила, яка має більше двох десятків кулеметів! Хто — на коні, а хто — на кулеметні тачанки і — вперед! Молоду жінку покинув на опікунство свого головного штабу, що залишився в Гуляйполі. Отамановій дружині були відведені апартаменти на другому поверсі будинку. На прощання Махно поцілував Тіну, як годиться у таких випадках, а вона у відповідь сплакнула.

І понісся Нестор на своєму Козачку у степи швидше вітру. За ним ледь встигали кіннотники під командою Щуся та новоутворений загін кулеметних тачанок, яким було доручено керувати Олексієві Чубенку[22].

План "батька" був надто простим: перейняти німців-убивць у районі залізничної станції Роздори, в усякому разі, недопустити їх до Синельникова і з нальоту розчавити. У цій операції головну роль відводив кулеметним тачанкам, які були створені за його ідеєю, але ще не перевірені в дії. А цікаво, як цей новий підрозділ покаже себе в бою? Чи виправдає він сподівання "батька"? Прогорить з тачанками — не підведуть коні й шаблі. Тож — вперед на окупантів!

Перейняли німців та гетьманців десь за п'ятнадцять кілометрів від Синельникова. Група махновських кавалеристів вискочила з густої лісосмуги, зіткнулася, наче доторкнулась боком, з німецькою кіннотою, що їхала попереду загону, і стрімголов почала тікати в поле — буцім-то злякалася. За ними погналися німецькі кавалеристи, а всі інші окупанти розгублено зупинилися, не знаючи, що й думати: чи то якісь бандити на них налетіли, чи біс його знає, хто? Якраз на таке хвилинне замішання й розраховував Махно. Він наказав негайно вступити в бій тачанкам. Ті вискочили з бокової лісосмуги, під'їхали впритул до німецьких військ, розвернулися, як їх було попередньо навчено особисто командиром Чубенком, і відкрили зблизька прицільний кулеметний вогонь. У ворожому таборі зчинилися паніка, гвалт і місиво з поранених і мертвих тіл. Вже через півгодини бою