Читати книгу - "Скоґландія"

— …дванадцятирічний Гяльмар Гальдур, — сказала дикторка. — З лікарні на півночі південного острова…

Йоас затремтів.

— Передають про це ще від учора, щогодини! — сказав водій.

Двірники на вітровому склі розгрібали воду, на коротку мить відкриваючи панораму ночі попереду.

— Я спершу подумав був, що це ти, але ж у тебе, либонь, не довга біла чуприну, аж ніяк. А тобі ж куди? — Він притишив радіо.

Йоас відкинувся на спинку сидіння й прошепотів:

— Лише до міста.

Ярвен лежала горілиць у ліжку, втупивши погляд у балдахін над головою.

Чому вона не побігла до них і не розповіла про того хлопця в парку? Чому не спитала в Гільґарда або Тяркс, чи знають що-небудь про нього вони? А найголовніше… Найголовніше ось що: чому хлопець так злякавсь і кинувся навтіки, немовби за ним погнався сам дідько?

«Злякався він, звичайно, мене, — міркувала Ярвен. — Зненацька хлопець збагнув, що я, звичайно, не Малена. Малі… Зненацька він побачив, що коси в мене не біляві, а темні, й очі — не блакитні, а карі. А може, навіть помітив, що я низенька й не дуже струнка. Але невже цього досить, щоб так злякатися?»

Вона підтягла ковдру до самого підборіддя. «Я б теж, мабуть, злякалась, якби стояла перед терасою в Тіни, а Тіна раптом виявилася вже не Тіною, — подумала Ярвен. — Хто той хлопець? У кожному разі, це не божевільний, який гадає, нібито я в нього закохана».

Ярвен заплющила очі й повернулась на бік. «Щось тут не так, — знов подумала вона. — Щось зовсім не так, як має бути. — Вона хутко спустила ноги з ліжка. — Якщо мені пощастить, то Гільґард і Тяркс ще не полягали спати».

На дверях висів принцесин халатик. Поки Ярвен не довідається, хто той хлопець, вона однаково не засне.

Щойно Лірон ледь прочинив двері, Йоас одразу протиснув голову в щілину.

— То не вона! — крикнув він, тремтячи в мокрому одязі від холоду. — Це все був обман! Вона майже як крапля води схожа на Малі, але то не вона!

Лірон утяг сина в помешкання й замкнув за ним двері.

— Я знаю, Йоасе! — кинув він. — Спершу перевдягнися в сухе. Я заварю тобі чаю.

Йоас вражено втупився в батька й вигукнув:

— Чорта пухлого ти знаєш! Ти що — глухий? Та принцеса — не Малі, й то весь час була не Малі! І сьогодні вранці на дні народження — теж не вона, запевняю тебе!

Лірон кинув погляд на свій наручний годинник, немовби й так не знав, що північ уже давно минула, й промовив:

— Учора вранці. — І зник на кухні. — Витрися насухо, Йоасе. А то ще застудишся й цим уже нікому не допоможеш.

Йоас бігав за батьком по кухні, гупав йому кулаками в спину й кричав:

— Ти, йолопе безверхий! Невже ти не розумієш, що я кажу? Чхав я на твою застуду! Якщо вона не Малі, а лише схожа на Малі, тоді хто вона така?

Лірон пустив на кухні воду й спитав:

— Може, його байстрючка? Я ж тобі сказав, витрися насухо!

Йоас поволі сів на єдиний у кухні ослінчик і глухо промовив:

— Усе це був великий обман. А я так тривожуся за Малі…

Лірон дістав бляшанку з чаєм, витрусив його трохи на долоню, а тоді обережно пересипав у великий кухоль.

— Ну й дарма, — нарешті промовив він. — Малі тут.

Ярвен майже нечутно ступала босоніж мармуровою підлогою в коридорах. Аж дивно, як добре вона орієнтується тепер у цій великій будівлі! Уже навіть не лякаючись темряви, завернула за ріг. У залах, на сходах — жодного вогника, в цілому будинку — жодної живої душі, крім Гільґарда, Тяркс і неї самої. Ні кухарки, ні слуги, ні садівника. Та й навіщо вони? Зрештою, Естерлінд уже десятки років як перестав бути літньою резиденцією короля.