Читати книгу - "Софія"

мамонти охороняють купи золота і всілякої там рижухи, камінців, але його цікавили грьобані живі мамонти. Він говорив, що вони думають, кумекають, як люди. Фу, брєд. І увесь цей брєд він записував до щоденника. Цей ішак вірив усьому, йому легко все діставалося… Х-м-м. Ти так думаєш, що нічого легко нікому не дістається… Давай нюхнемо, а потім я тебе відпердолю по повній…

– Спочатку доскажи історію, – прогнусавила офіціантка, консьєржка чи хрін його зна хто.

– Я пам’ятав цю карту до найдрібніших подробиць. Вона була для мене частиною дитинства, не більше. Я пам’ятав карту, що намалювала його божевільна фантазія. Але одного разу, десь це відбувалося у районі Сирця чи Лук’янівки, вибухнув будинок. І що, ти думаєш, ми там знайшли? Мертвого якута. Да, я пропустив, що оженився на білявій і драв їх обох, наче сидорових кіз… Ну от, після одного рейду, під борлаком якута, знайшов точно такий манускрипт, але років так на тисячу старший…

Консьєржка заголила спідницю, позручніше влаштувалася в кріслі і розставила якнайширше ноги.

– Давай. Полижи. Я знаю, тобі подобається…

– Хто з нас швидше добіжить… – І майора дубиною вирубив бахус.

38

Цей ніколи не ходив один. За ним шмигала чиясь карлючкувата тінь. Його тінь ніколи не сюсюкала «буся», «кіса», «пратівноє созданіє». Він завжди мовчав, і у всьому Департаменті знали його як «він», а пошепки «ЦЕЙ». Він був стильніший за бронзовий бюст Богдана Хмельницького, якщо вірити доброхотам. Історія, знаєте, нічим не різнилася від анекдоту. Але силами вони, на жаль, не мірялися. Тож і він, і його тінь лишалися просто людьми, яких боялися, ненавиділи і готові їсти гівно не лише їхнє, а їхніх щурів та котів. Щурів можна і не домашніх, а тих диких, з рудою гривою. Усілякі чудасії відбуваються у цьому світі, всілякі… Він сам ніколи не ходив до ванної. Кахлі, два на два, блакитного кольору, з веселенними дельфінами, що, видно, нанюхалися коксу і зараз били хвостами, наче влаштували змагання на інтелект зі своїми хазяями. У кімнаті для відпочинку стеля оббита зеленим бархатом, кальяни, хлопчики (ніяких непристойностей), танцівниці (що завгодно). До спальні міг заходити перукар, масажист, що і був перукарем, та й не тільки, і його син. Сина зараз не було, але у вітальні для «третьосортних» на нього чекав майже (а чому майже?) двометровий мужик у чорному довгополому пальті, ковбойських чоботах, а так усе було в нормі, якщо не зважати на третій клас.

39

Хлопець розтирав і втирав мазі в його, цього чоловіка, поперек. Майор сидів, розкинувши ноги, як Калігула, котрому відстрелили яйця. Надійшов перукар і виголив голову по сухому.

– Яка шкіра, а не те, що ви, пиздохлюї. Тройнячком побризкай. Тройнячком.

З тройнячком у нього не складалося. Тройнячок той коштував не менше трьох штук за п’ятдесят міліграмів. Ностальгія. Так він називався у нього «тройняк». Так вони грали, чисто і відкрито, як шахтарські діти, коли шахтарські вдови рвали волосся після чергового вибуху метану, а потім ішли з реготом гладіаторів помирати на панель. Він відштовхнув хлопця ногою і крикнув:

– Давай того мусоровоза… Блядь… – Він ще не знав, що на нього чекає. Майор також…

40

Сині ранкові блики повзали ліниво його голомозим черепом. Він стояв напроти вікна, зовсім голий, лише у чорно-синіх сонцезахисних окулярах. Кілька голих мадам ніжилися у новомодних соляріях, кулясті форми лагідно підставляючи під іще лагідніше кулясте сонце. Коли майор зайшов, він не змінив позиції. Срака і спина у нього були синіми. Лише білими клавішами блищали зуби, а район ануса – червоний, з дрібненькими прищиками.

– З чого розпочалася ця країна? – Він говорив до свого відображення, а зовсім не до майора, інакше він не міг, а потім – до міліціонера. – Вітаю, ти – полковник!

І він надовго замовчав. У тиші хруснули фаланги пальців. І він знову почав:

– З чого почалася ця грьобана країна? З мене, блядь! З мене, блядь! Усі великі речі починаються з реготу або із мертвих. Хоча це одне і те ж. Я намалював цю картину. Сюди важко потрапити, але дуже легко вийти: попіл, немає слідів, для цього тобі, мужик, треба мати чавунні яйця. Чавунні яйця. Чавунні яйця.

Він делікатно розвів половинки, засунув пальця в анус. Понюхав ніздрею, лівою.

– Блядський простатит!

Йому принесли сигару, він закурив і ткнув свого виконуючого роль анального пальця під носа обслузі.

– Смердить, але краще,