Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Така сміливість у вирішальні миті надає Фуше мало не справжньої величі. Його нервозний і роботящий дух невгавно пожирало прагнення величних завдань, а перед ним ставили самі дрібниці, що були йому за іграшку. Тож нема чого дивуватися, що ця надмірна сила шукала собі виходу й свободи в лихих і переважно безглуздих інтриґах. Але тоді, коли Фуше — як давніше в Ліоні чи згодом у Парижі після падіння Наполеона — справді поставав перед значними історичними завданнями, сумірними його силі, то майстерно впорувався з ними. Місто Флісінґен, яке в листах навіть сам Наполеон називав нездоланним, через кілька днів, як і передбачив Фуше, потрапило в руки до англійців. Але нова армія, без усякого дозволу створена волею Фуше, тим часом відбила назад Антверпен, отож і скінчився цей англійський напад цілковитою поразкою з величезними втратами. В країні вперше, відколи Наполеон став біля стерна, міністр зважився самостійно розгорнути корогви, напнути вітрила, йти власним курсом — і саме цією самостійністю вирішальної миті врятував Францію. Того дня Фуше немов знявся на вищий щабель, зріс його гонор.
Тим часом у Шенбруні оскаржувальні листи великого канцлера й військового міністра громадили звинувачення за звинуваченням: ось, мовляв, яке зухвальство дозволив собі той цивільний міністр: скликав національну ґвардію, запровадив у країні військовий стан. Усі сподівалися, що Наполеон скарає таку зарозумілість і Фуше піде у відставку. Та дивовижно — ще й не довідавшись, яким блискавичним успіхом скінчилися заходи Фуше, Наполеон усе своє навальне, миттю зосереджене завзяття обернув проти решти. Великий канцлер дістав добру нагінку: «Мені прикро, що за таких надзвичайних обставин Ви так мало скористалися всією повнотою своєї влади. Одразу ж після першої вістки Вам треба було підняти двадцять, сорок або й п’ятдесят тисяч національних ґвардійців». А військовому міністрові Наполеон написав дослівно таке: «Бачу, що тільки пан Фуше зробив усе, що міг, і відчув, що не годиться залишатись у небезпечній та безчесній бездіяльності». Отож боягузливі, обережні й неспроможні колеґи не тільки не обіграли Футе, а й злякалися, почувши Наполеонове схвалення. Обійшовши Талейрана й великого канцлера, Фуше посів перше місце у Франції. Один він показав, що може не тільки виконувати, а й наказувати.
У тій ситуації ще раз можна було пересвідчитись, що Фуше бездоганно діє в хвилини небезпеки. Коли перед ним поставало найважче завдання, він із блискучим, ясним і сміливим завзяттям розв’язував його. Траплявся найзаплутаніший вузол — розплутував. Але так чудово він тільки береться до якоїсь роботи, бо, на жаль, не знає найтяжчого, найголовнішого з усіх політичних мистецтв: не вміє вчасно спинитися. Встромивши кудись руки, він уже не може їх звідти витягти. Й саме коли розплутує вузол, його пориває сатанинський потяг до гри, прагнення знов усе хитро сплутати. Так і цього разу. Завдяки його проворності, мерщій зібраній і навальній силі підступний фланговий удар був відбитий. Зі страшними втратами в людях і в припасі, ще з більшими — в престижі англійці знову посадовили своє військо на кораблі й попливли додому. Тепер уже можна спокійно відітхнути, з подяками й орденами Почесного леґіону розпустити по домівках скликану національну ґвардію. Та честолюбство Фуше вже скуштувало крові. Як воно добре — вдавати імператора, підняти три провінції, віддавати накази, складати відозви, виголошувати промови, тицяти кулаком під носа легкодухим колеґам. Невже скінчилася така чудова доба? Саме тепер, коли в щоденному, щогодинному розвої він відчував усю свою силу? Ні, у Фуше і в гадці такого нема. Нумо знову гратись у війну та оборону, навіть коли того ворога доведеться й вигадувати. Хай-но далі шкварчать барабани, піднімається і збурюється країна. Отож Фуше віддає наказ про нову мобілізацію, бо англійці начебто збираються висадитися під Марселем. На загальний подив, піднято національну ґвардію в усьому П’ємонті, Провансі, навіть у Парижі, хоч у країні й на узбережжі ніде й близько не видно жодного ворога — через те тільки, що очманілого Фуше охопило давно вже не звідане бажання організовувати й мобілізовувати, що нарешті завдяки відсутності правителя світу було де розгулятися так довго стримуваній і тамованій діяльній істоті.
«Та проти кого ці армії?» — що далі, то більше дивувалися в країні. Англійці не показувались. Мало-помалу недовіра прокинулась навіть у доброзичливих колеґ Фуше: «Чого хоче цей Непроникний зі своїми дурними мобілізаціями?» Вони не розуміли, що Фуше просто сп’янів від потаємного азартного потягу діяти самохіть. А тому що ніде й близько жоден баґнет не показався, ніякого тобі ворога, а міць скликаної армії щодня неймовірно зростала, Фуше мимоволі стали накидати далекосяжні плани: одні — що він готує повстання; інші — що в разі, коли імператор зазнає ще одного Ашперна, чи якомусь новому Фрідріхові Штапсу більше пощастить під час замаху на імператора, він одразу проголосить давню республіку. Тепер уже один за одним полетіли листи до штаб-квартири в Шенбруні, мовляв, Фуше або збожеволів, або заколотник. Незважаючи на свою зичливість, роздратувався врешті й Наполеон. Він побачив, що Фуше надто вже вигнався, треба його знову присадити. Вітер у листах ґвалтовно відмінився. Наполеон висварює Фуше, звучи «донкіхотом, що б’ється з вітряками», й пише твердим і гострим тоном: «В усіх листах до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.