Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Єврейська схильність кидати виклик владі686 стала причиною появи неймовірних, часто революційних нових ідей у філософії, соціології та точних науках, однак вона зіграла важливу роль також і в сімейних нещастях євреїв. У дітей, які, м’яко кажучи, не шанували батьків стереотипно з’являлися неврози (щонайменше від часів, коли Фройд почав їх діагностувати). Діти, що кидають виклик батьківській владі, — центральні постаті єврейської американської культури. Їх часто уславлюють, але водночас вони часто стають причиною болісних конфліктів і невиправних розколів у родині. «Скрипаль на даху»[41] — лише один із прикладів.

У радикальніших випадках єврейський драйв Трьох сил, здається, спричиняє деструктивне змагання між батьками і дітьми. Сини можуть захотіти перевершити своїх батьків (як це побачив Фройд) або батьки можуть заздрити своїм успішнішим синам — ця тема часто виринає в єврейській культурі, як, наприклад, у романі Джозефа Геллера «Чисте золото» або ізраїльському, відзначеному численними преміями фільмі 2011 року «Примітка» про батька й сина, дослідників Талмуду. Проте у східноазійській культурі ця тема досить рідкісна, якщо взагалі наявна687.

На початку ХХ століття у середовищі ранніх єврейських іммігрантів було особливо помітно, що пекуча зневага і дискримінація, яких вони зазнавали, хоч і додавала драйву за класичною моделлю Трьох сил, проте також посилювала конфлікт між батьками і синами. У багатьох родинах сини починали розчаровуватися у своїх скутих традиціями батьках, які ледь животіли, працюючи у дрібній торгівлі, соромитися їх і сприймати як перешкоду на шляху до власного успіху. «За моїх часів, — згадує Лайонел Тріллінґ, — ми всі намагалися вирватися від своїх батьків»688. З іншого боку, якщо ці батьки самі вважали себе невдахами, їхнє пекуче невдоволення час від часу спрямовувалося проти власних синіх і посилювалося, якщо виглядало на те, що син стане набагато успішнішим, ніж колись був батько. («Співак джазу» — перший голлівудський фільм зі звуковими діалогами — заграє з цією темою). Хоч там як, а Деніел Белл писав, що для «юрми єврейських іммігрантів» тривожність, пов’язана із потребою домогтися успіху в Америці, «втілювалася у боротьбі між батьками і синами»689.

В Америці ХХІ століття багато євреїв-іммігрантів сприймають цю запеклу боротьбу між поколіннями як застарілу асоціацію знижнім Іст-Сайдом. Досить потужний у житті й культурі американських євреїв ХХ століття Едипів комплекс уже просто не здається таким актуальним (можливо, саме тому фройдизм зійшов нанівець). Для багатьох молодих сучасних євреїв релігійний бунт уже не означає відкидання юдаїзму і наражання з батьківським гнівом. Часто в релігійній царині вони стають більшими консерваторами, ніж їхні батьки. Дуже мало хто з сучасних американських євреїв, які ще не досягли тридцяти років, соромиться того, що його батьком був дрібним торговцем. Поширенішою є інша проблема: надзвичайно успішні батьки, які піднялися з самих низів і яких дуже важко наслідувати.

Це не означає, що всі старі єврейські загроженості і патології Трьох сил зникли. Навпаки, страх переслідувань, який штовхав євреїв до успіху в усьому світі впродовж століть, давно лишив свої руйнівні сліди у єврейській душі. Цей страх формував життя багатьох єврейських іммігрантів у Сполучених Штатах.

Взяти, наприклад, Майєра Ґуґенгайма, німецького єврея-іммігранта, який буквально піднявся з самих низів до багатства, спочатку продаючи вроздріб засіб для полірування кухонних плит, а потім зібравши один із найбільших статків Позолоченої доби. Ґуґенгайм, за описом його біографа Джона Дейвиса, здавався «карикатурою на єврея ХІХ століття. Він був низеньким, мовчазним, настороженим одинаком», «який уперто займався лише зароблянням грошей». Він довіряв лише членам родини і був «завжди насторожі щодо всіх інших людей, як друзів, так і ворогів». Дейвис пише далі:

Для жадоби Майєра — зумовленої століттями пригнічення і тиранії в Німеччині та Швейцарії — засадничим стало переконання, що безпека і щастя в цьому світі можливі лише завдяки грошам. […] Лише якщо маєш гроші, тебе не зжеруть і не викинуть геть690.

Сучасні євреї часто — попри безпеку і вплив, яким тішиться багато хто з них — і далі потерпають від тієї самої тривожності. Це особливо слушно для євреїв, сімейний досвід яких пов’язаний з Голокостом. «У мене така собі фобія, — сказав якось Джордж Сорос. — Як ви думаєте, чому я стільки заробив? Можливо, зараз я не відчуваю загрози, але мені здається, що якби […] я опинився на місці батька у 1944 році, я б не вижив»691. Американський єврей-правник згадує, як спроба німців винищити євреїв висіла хмарою над столом його родини:

Мої бабуся і дідусь вижили у Голокості. Вони зустрілися буквально по дорозі в Аушвіц. В їхніх родинах усіх винищили (крім одного дядька). У моєму поколінні мало хто мав бабусь і дідусів. Не можна було лишати їжу на тарілці. Якщо ми одружувалися не на євреях, то завершували роботу Гітлера. Голокост був повсюди.

За часів моєї молодості часто наголошували загроженість єврейського народу. Що як Америка виплюне нас, якщо їй так буде зручніше? Що як Ізраїль зітруть з карти одним натисканням кнопки? Що як поліцейський оштрафував мого батька лише тому, що той був у ярмулці?692

Шалений запал, з яким так багато євреїв захищають Ізраїль, можливо, великою мірою пояснюється його майже міфічним (серед євреїв) статусом: це бастіон проти світу, сповненого антисемітизму, єдина країна у світі, яка ніколи не зрадить своїх євреїв, єдине місце, де євреї можуть бути по-справжньому вдома. З притаманною Трьом силам наполегливістю євреї здобували багатство і владу, але не варто применшувати страх, який їх підганяв. Радіоведучий Денніс Преґер говорить:

Євреї, можливо, найзагроженіша група у світі. Багатьох неєвреїв це може здивувати, адже євреїв часто сприймають як дуже сильних. Однак єврейська сила і загроженість цілком сумісні. Насправді єврейську силу великою мірою зумовлює загроженість. На думку євреїв, що більшим є єврейський вплив, то менший для них ризик знову потрапити під удар693.

Якщо загроженість підштовхує євреїв до успіху, то він має свою ціну