read-books.club » Сучасна проза » Етюд із метеликом 📚 - Українською

Читати книгу - "Етюд із метеликом"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Етюд із метеликом" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 40 41 42 ... 48
Перейти на сторінку:
хто ховається то у внутрішньому дворику, то за кам’яним ангеликом, а то й під самшитом, і є Ненаша? Ні-ні, там хтось інший. Іноді Аннеті здається, що це часточка її самої блукає незнайомим садом в італійському стилі. Колись загублена, досі не знайдена, неприкаяна, невпізнана, не припасована до реальної сутності Аннети Ґомес, студентки Барселонського університету, закоханої в старовину. Так, поки що тільки в старовину. Зазвичай ці нічні блукання — наслідок її денних тривог і хвилювань. А сьогодні Аннета не просто хвилювалася, сьогодні вона пережила справжнє потрясіння.
* * *

Серж — трохи містик і достеменний містифікатор. Наполовину бретонець (по мамі), наполовину каталонець (по татові), він приїхав до Барселони з маленького французького містечка вивчати історію мистецтв. Його улюблене заняття після лекцій — блукання Старим Містом. Аннета також полюбляє мандри Готичним кварталом та прилеглими до нього вулицями й вуличками, особливо ж площею Ґауді. Тож після студентської вечірки, на якій вони зазнайомилися ближче, не раз ставала його провідником «у самісіньке серце Каталонії». Хоча Серж вважає, що це він її сюди водить. Ну й що з того, каже, що вона виросла в передмісті Барселони? Хіба всі п’ять мільйонів барселонців так уже достеменно знають історію кожної її пам’ятки? А він знає. І не просто знає, але й усіма фібрами своєї ексцентрично-містичної душі відчуває старий дух цього дивовижного міста.

Сперечатися із цим імпульсивним холериком намарне. Утім, не так важливо, хто кого водить і хто за ким ходить. Головне: обоє вони сходяться на тому, що сам Усевишній допомагав Антоні Ґауді творити цю кам’яну красу з вежами, що нагадують піщані замки, з фантастичними конструкціями у вигляді лісу, з дивовижним поєднанням готики, кубізму й модернізму, цю застиглу музику, про яку сам великий Ґауді казав: «Біблія, утілена в архітектурі». Тут особлива аура і, здається, навіть повітря інше, ніж на переповнених людом вулицях — без присмаку автомобільних викидів і сурогатних домішок цивілізації, хоча площа й посеред міста.

Сьогодні Серж «реконструював» молодого Ґауді. Тож із сучасного студента з прикольною кліпсою в правому вусі, у потертих джинсах та вітрівці перетворився на денді позаминулого століття. Чорний вишуканий плащ, білосніжна сорочка з комірцем-стійкою і чорним метеликом, високий шовковий циліндр, лайкові рукавички, руда перука, трохи гриму… Хотів навіть блакитні лінзи купити, але зрештою передумав, тож поблискував з-під насунутого аж до брів капелюха чорними, геть не ґаудівськими очима. Відвідувачі «Чотирьох котів» мало шиї не поскручували, коли Серж та Аннета зайшли до кафе. З «Чотирьох котів» вони помандрували на площу. Серж хотів, щоб вона зафільмувала його на тлі Храму Святого Сімейства — головного творіння, яке так і не завершив знаменитий каталонський архітектор.

Аннета запропонувала йому ще й замовити портрет у вуличного художника. Серж скептично посміхнувся: ще він тільки натурником не був! До того ж, у нього немає часу на позування перед якимось там недовченим маляром. Чому недовченим? Бо справжній митець не ловить замовників на вулиці й не малює їхні фейси за кілька євро. Вони самі записуються в чергу до його майстерні, готові викласти за свої портрети великі гроші. Аннета заперечила: даремно він так, малювання на вулиці — добра практика для будь-якого художника, тут трапляються справді талановиті майстри, та й роблять вони свою справу так хутко, що він навіть оком не встигне кліпнути, як побачить себе, незрівнянного, увіковіченим в образі Антоні Ґауді.

Бажаючих підробити пензликом чи олівцями на площі ніколи не бракує — тут завжди натовпи туристів з усього світу, які із задоволенням замовляють малюнки Храму Святого Сімейства та свої портрети на їхньому тлі. Але вона знала, до кого веде Сержа. З нетерпінням чекала того моменту, коли він побачить цього молодого вуличного художника. Ото здивується! Кажуть, що цей дивакуватий іноземець уже третій рік поспіль, іноді по кільканадцять разів на день, малює собор Ґауді. Його можна застати тут будь-якої пори року й у будь-який час доби — від рання до смеркання. Вочевидь, це його єдина робота, якою він заробляє собі на прожиття. Здається, що хлопець може виконувати її, доведену вже до автоматизму, навіть із зав’язаними очима.

Аннета звернула на нього увагу місяців зо два тому. Чимось він заінтригував її. Чомусь щоразу, коли минала його, спливав на думку рядок із вірша Енріке Козасеса — «У криївці одних матових очей…». Його очі й справді — наче криївка, що ввібрала в себе блакитну барву неба й заховала в собі. Хотілося зайти в середину тієї блакиті, відчути її на вустах, на руках, на оголеній шиї. Він вирізнявся серед інших вуличних художників не тільки зовнішністю, але й якоюсь особливою затятістю. Нещодавно Аннета навіть зупинилася на хвилинку за його спиною. Хлопець не помітив її. Здається, він узагалі не помічає нікого, крім того, кого зображує. Їй тільки вдалося дізнатися, що звати його чи то Марком, чи Маркусом. І більше нічого: ні звідки приїхав, ні хто за національністю, де ночує, чи має художню освіту, чи зустрічається з друзями, чи є в нього кохана. Ніколи не чула і його голосу. Але й без гриму та одягу в стилі ретро цей рудоголовий і блакитноокий хлопець більше схожий на Ґауді, ніж «реконструйований» і загримований Серж. Тисячі разів зображуючи храм, він усе одно щоразу дивиться на нього з таким фанатизмом, наче бачить уперше. Ця одержимість більше навіть, ніж колір волосся й очей та риси обличчя робить Марка-Маркуса схожим на Антоні Ґауді. Недаремно ж, мабуть, говорять про суголосність душ, які перегукуються та знаходять точки дотику через цілі історичні епохи.

Сьогодні художник не сам. Біля нього, просто на кинутій поряд із розкладним стільцем картонці, присів молодий чоловік приблизно його віку. Неважко було здогадатися, що це аж ніяк не замовник чергового малюнка. Він насторожено озирався навколо, ніби з нетерпінням чогось очікував. Може, коли його приятель закінчить своє безконечне малювання й піде з ним на піцу та горнятко кави або келих сангрії, особливо популярної серед туристів. Аннета була за кроків п’ятдесят від них, коли незнайомець угледів її. Він раптом наче захлинувся на півслові, сторопіло закліпав очима, тоді щось закричав, миттю зірвався на ноги та щодуху кинувся до неї. Вона не зрозуміла жодного слова, навіть не розпізнала мову (інтуїтивно відчула, що це котрась зі слов’янських), злякано повернулася до Сержа й заховалася за його спиною.

Вочевидь, Серж, навіть при всьому його бажанні, не зміг би її захистити — хлопець був на голову вищим від нього та й статуру мав значно міцнішу. До того ж погляд незнайомця засвідчував, що він не зупиниться ні перед чим і ні перед ким. Аннета заплющила очі: санта Маріє, що зараз буде?! Та художник ураз кинув пензлика, скочив за товаришем, наздогнав його, схопив за руку й хутко-хутко заговорив до нього тією ж мовою, якою той щойно щось кричав до Аннети.

За хвилину біля них уже стояв поліцейський. Розгніваний Серж, притиснувши до себе лівою рукою відеокамеру, на всі боки розмахував правою й вимагав у суворого стража порядку арештувати та покарати нечемного іноземця, оцього неотесаного варвара, який посмів так налякати сеньйориту. Аннета мовчала. Їй раптом чомусь стало шкода незнайомця. Вона ніби й не чула, як Серж намагався змусити поліціянта арештувати його, а її вперто переконував написати заяву, бо ж цього залишати так не можна — божевільного треба зупинити, мало на кого він може напасти наступного разу. Добре, що Аннета була не сама, що з нею він, Серж. А якщо поруч із наступною жертвою ось цього збоченця не буде такого відважного захисника? Що тоді?

Імпульсивний Серж, як завжди, перебільшував. Аннета не вірила, що перед нею

1 ... 40 41 42 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюд із метеликом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етюд із метеликом"