Читати книгу - "Українські народні казки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Старий цар усе те перебрав і прийняв на ласку вигнаних синів.
Але дівчина сумна, бо вона жаліє за Мишком, а не сміє казати цареві, що брати зробили. Ходить одна і ні за кого не хоче віддаватися.
А через два роки вернувся Мишко — бідний, голодний, обідраний. Коли його побачила дівчина, то дуже зраділа: обняла і привела до старого царя. А цар дуже дивується, як то його син доходився до такої бідності.
— Я вам, няньку, не скажу нічого. Най розповість дівчина.
І царівна усе розказала.
Старших братів розтягнули кіньми, а молодшому, Мишкові, справили весілля. Цар передав на нього державу, і так він зостався на престолі батька.
ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ
Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно лишне було. Миша каже:
— Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
— Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
— Ну, я лучче його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів, — і почали війну. Як вийшли в ліс, — то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця огляділась, — аж немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір’я коло крил.
На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:
— Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, — там звір її й розірве. Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.
А один орел бачить, що лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, побачив, що орел сидить на дереві,— як націлиться на нього. А той орел так просить його:
— Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану!
Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
— Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь, утретє; орел знов його почав просити:
— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе, — я тобі у пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому. А орел йому й каже:
— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м’ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік із’їв та й каже тому чоловікові:
— Пусти мене, я політаю: побачу, чи вже відросли крила.
Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні до того чоловіка, каже йому:
— Ще в мене мала сила, — заріж іще одну корову!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел із’їв її за рік. Та знову — як полетів… Пролітав мало не цілий день, — увечері знову прилітає та й каже йому:
— Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: «Що тут робити — чи зарізати, чи ні?" А потім і каже:
— Більше пропало, — нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Орел як з’їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже тому чоловікові:
— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував ти мене, тепер же сідай на мене.
Той чоловік питається:
— Що з того буде?
А він йому:
— Сідай!
Той і сів.
Орел його поніс аж під хмару, а потім і пустив додолу. Той чоловік летить додолу, — коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та н каже:
— А що, як тобі здавалось?
А він йому каже:
— Так, наче я вже неживий був.
Тоді орел йому каже:
— Отак саме мені було, як ти на мене націлявся.
Потім каже:
— Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілось сідати на нього, — ну, нема що робити, — таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а там як скинув його з себе — та підхопив так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
— А що, як тобі здавалось?
Він йому каже:
— Так, наче вже кістки мої розсипались.
Тоді орел йому каже:
— Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.
Той сів. Він як понесе його аж за хмару та звідтіль і пустив його додолу та підхопив уже аж коло землі, а тоді й питається його:
— Як тобі здавалось, як ти летів на землю?
Той йому:
— Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
Тоді орел йому й каже:
— Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
А потім каже:
— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене та будемо летіти до моєї господи.
Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. А орел тому чоловікові й каже:
— Іди ж у хату, та як будуть питати тебе: чи не бачив їхнього небожа, то ти скажеш: «Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу».
Він приходить у хату; коли це йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі?
А він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже четверте літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки…
А він їм каже:
— Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу.
Вони тоді:
— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
От він виходить із хати й каже орлові:
— Казали так: лучче нам його ніколи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські народні казки», після закриття браузера.