Читати книгу - "Далекий простір"

Звичайно, він зробив помилку, кинувшись до бар’єра, спробувавши, щоби стати невидимим, піти під перекриття. Він думав, що вони не здогадаються шукати його тут, під ґрунтом, на якому вони стояли. Вони, змалку привчені навіть не наближатися до контрольної смуги!

Отже, це були якісь особливі люди? В шоломах, із навушниками на голові, озброєні пошуковими індикаторами і ручними аерофорсами… Вони знали, що за контрольною смугою, вони все передбачили. І ці гвинтоплани, що підлітали все ближче: комусь відома будова мегаполіса, хтось знає про лабіринти порожнеч і заповнень. Від них нема куди подітися, вони все продумали, вони всесильні.

Габр поповз у напрямку естакади, яка перерізала порожній простір між рівнями: подалі від квадрату, де жила, ні про що не відаючи, його мати.

Звичайно, в цьому не було сенсу: за лічені хвилини він буде спійманий, засліплений, кинутий у квадрат 4-Б. Настане кінець усьому. Йому не доповзти до естакади, його видно з усіх боків. Та й чи не чекають його і там, де балка врізається в естакадне перекриття?

Але він усе-таки повз, ніби відсутність сенсу в його дії теж мала якийсь сенс. Підтягував під себе ноги, які обіймали балку, витягав далеко вперед руки – і робив іще один ривок. І потім ще, ще.

Час, однак, минав, а гвинтоплани все кружляли навколо, забиваючи вуха свистопляскою лопастей. Чому ж вони його не беруть?

Напівкруглі, без жодного отвору, наглухо задраєні коробочки, з яких стирчали на всі боки антени, – здавалося, в них немає живих людей. Габр рухався далі. Один із гвинтопланів мало не зачепив його хвостом, пронісся навскоси вгору. Гола залізна пащека дихнула на нього мертвим згаром технічних масел. Потім другий облетів знизу, зник із поля зору. Ще дві стрекотливі коробки зависли просто над ним, обертаючись навколо вісі.

Габр, ризикуючи впасти, підняв голову: з видутих днищ віялом стирчали на всі боки щупальця пошукових антен. І тут він усе зрозумів: вони його шукають. Маленьку комашку, що зачаїлася десь у лабіринті металу. Як він не здогадався відразу, що їхня всесильність умовна? Не абсолютна. Що залякування потужністю й організованістю, які вони демонструють, ще не означає їхньої невразливості. Не треба вірити, що вони боги. Ось він, у них перед очима, під носом, а вони продовжують його шукати, обертаючи антени. Вони не всесильні, ні!

Габс поповз із такою швидкістю, що балка почала обдирати долоні й щиколотки. До естакади залишалося якихось двадцять метрів.

Звичайно, так швидко рухаючись, він із головою видає себе. За лічені секунди його виявлять – промінь локатора потрапить на нього, і все. Та хіба краще чекати зачаївшись? Чекати, виграючи безглуздий час?

Коли до естакади залишалися метри, один із гвинтопланів, що висів над головою, смикнувся і різко пішов униз. Те саме повторив наступний, почувся свист інших, які підлітали. Габр сягнув рукою до кромки естакади і підтягнувся, намагаючись видертися на площину. Гвинтоплани тепер обсіли його з усіх сторін. Бік найбільшого з них раптом розчинився, і з нього висунулися залізні щупальця. Вистромлюючись у напрямку до нього двома паралельними лініями, вони швидко досягли його спини і застигли за кілька сантиметрів. І відразу між них полетіла, розмотуючись і входячи в пази, тонка сталь. Хоч вона ще не дійшла до кінця, по настилу вже бігли люди в шоломах.

Габр ліг на живіт і останнім зусиллям кинув тіло на площину перекриття. Тепер він стояв за два кроки від магніт-блоків, що проносилися по рейках зліва, на його рівні. Гуркіт від них раптом заглушив тріск гвинтопланів. Магніт-блоки пролітали безперервним потоком, на скаженій швидкості, пронизуючи собою сотні квадратів, прагнучи до тільки їм відомої мети. Заввишки в кілька людських зростів, без дверей, вони нагадували перекинуті вгору ковші, до них не можна було підступитися.

Габр озирнувся: люди в шоломах із аерофорсами в руках бігли щодуху, керовані з великого гвинтоплана. Всі антени тепер були спрямовані в його бік, залишалися якісь миті. Операція закінчувалася. Порятунок, якщо він взагалі існував, міг бути пов’язаний лише з магніт-блоками. Тільки з ними. Але як туди потрапити, як піднятися над ними?

Двома стрибками Габр досяг колони, що підтримувала магніти над естакадою. Дивно гуділа голова, магнітні поля діяли на мозок, на думки. Габр знав тільки одне: піднятися на колону, в будь-який спосіб і за всяку ціну, хай там що. Він навіть не зміг би сказати, що робитиме далі. Його все більше нудило, а перед очима кружляли кола. Тільки би піднятися.

На щастя – і це теж була доля – лінія електропередачі проходила низько, і Габр зумів вчепитися за величезні порцелянові наконечники, ризикуючи тієї ж миті бути вбитим надпотужною напругою. Але дроти ховалися глибоко в порцелянових западинах, і незабаром Габр стояв на одній із чашок, якраз навпроти гвинтоплана, що підлетів до нього впритул: одна з антен боляче черкнула його по шиї. А люди в шоломах вже були на естакаді, внизу під ним. З секунди на секунду мав прочинитися і бік гвинтоплана, який щойно підлетів.

Звідси, де закріпився Габр, дістати до магнітного навісу було неможливо, хіба що якимось чином піднятися по колоні до електробудки, а звідти вже спробувати стрибнути на величезний плоский магніт, що висів над трасою. Але холодний гладкий циліндр металевої колони був слизький і неприступний. Тим часом двоє в шоломах уже дерлися вгору, а бік гвинтоплана, що висів поруч, став повільно розходитися в сторони, оголюючи страшне темне нутро.

Габр стягнув через голову одяг і за допомогою зубів легко розірвав його навпіл, потім іще раз, на чотири вузькі смужки. Тепер він був повністю голий, продувався холодним вітром. Однією ногою він упирався в порцелянову чашку, інша висіла