Читати книгу - "Шлях Срібного Яструба"

Проте коли розвиднилося, то ті, які залишилися в таборі, зрозуміли, що Дарій покинув їх напризволяще, і простягали руки до скіфів і почали розповідати їм, що сталося. А скіфи, почувши про це, не гаячи часу, з’єднали обидві свої частини, ту, що була окремо від інших, і ту, в якій були савромати, будіни та гелони, і почали переслідувати персів, прямуючи до Істру. Проте оскільки більша частина перського війська складалася з піхотинців і вони не знали шляхів (бо там і не існувало певних шляхів), а скіфи були вершниками і знали найкоротші шляхи, вони випередили персів і встигли прибути до моста значно раніше від персів. Коли вони довідалися, що перси ще не прийшли, то сказали іонійцям, які перебували на своїх кораблях:

«Гей, іонійці, призначені вам дні вже минули і навіщо вам ще залишатися тут. Але якщо ви залишалися перед цим від страху, тепер зламайте якнайшвидше цей міст і повертайтеся вже вільними людьми і цим ви завдячуєте богам і скіфам. Що ж до того, хто дотепер був вашим владарем, ми розправимося з ним так, що він більше не розпочне походу проти якогось народу».

Іонійці почали радитися щодо цієї пропозиції.

І Мільтіад афінянин, що був стратегом і тираном Херсонесу на Геллеспонті, був такої думки, щоб прийняти пропозицію скіфів і так визволити Іонію. Але Гістіай, тиран Мілета, мав протилежну думку і казав, що тепер завдяки Дарієві кожен із них став тираном якогось міста де — коли буде знищено владу Дарія, і він не зможе залишитися владарем мілетян і ніхто інший із тиранів, бо кожне місто волітиме краще мати в себе демократію, а не тиранію. Коли Гістіай висловив таку думку, то одразу всі ті, що перед тим поділяли думку Мільтіада, пристали до думки Гістіая…

Отже, ті, що прийняли думку Гістіая, вирішили додати до цього рішення такі діла та слова. Вони зруйнували на відстані вистрілу з луку частину мосту, ближчу до скіфів, щоб здавалося, ніби вони щось зробили, хоч справді вони нічого не зробили, і ще аби скіфи не спробували силоміць перейти мостом через Істр. І ще вони скажуть, що зруйнують ту частину мосту, яка була з боку Скіфії, бо зроблять усе, щоб задовольнити скіфів. Такі рішення вони доповнили до думки Гістіая, а потім від імені їх усіх Гістіай відповів так:

«О скіфи! Ми дякуємо вам за ваші добрі повідомлення, ви прибули своєчасно. Так і ви вказали нам правильну путь і ми зробимо вам добру послугу. Як бачите, ми руйнуємо міст і охоче зробимо все, бо прагнемо своєї свободи. Але поки ми його руйнуємо, ви добре зробите, якщо розшукаєте їх, і коли ви їх знайдете, відплатіть їм і за нас і за вас, як вони заслужили».

Так удруге скіфи повірили тому, що іонійці кажуть правду, і повернулися шукати персів, але не спромоглися їх знайти там, де вони пройшли. В цьому завинили самі скіфи, бо вони знищили в тих місцях поживу для коней і засипали воду в криницях. Бо коли б вони цього не зробили то, якби схотіли, легко знайшли б персів. Проте саме тепер їхнє рішення, яке вони вважали за найкраще, їм пошкодило. Отже, скіфи пройшли тими місцями своєї країни, де було досить поживи для коней і досить води, шукаючи там ворогів, гадаючи, що і ті намагатимуться піти цим шляхом. Однак перси дотримувалися того першого шляху, яким вони вже пройшли, і так з превеликим трудом досягли переправи. Але коли вони прийшли, вже настала ніч, і, побачивши, що міст зруйновано, вони страшенно злякалися, гадаючи, що іонійці їх покинули.

Був у Дарія один єгиптянин, що ні в кого іншого не було такого гучного голосу, як у нього. Цій людині Дарій наказав устати на березі Істру і покликати мілетянина Гістіая. Єгиптянин виконав його наказ і Гістіай, почувши наказ Дарія, привів усі судна для переправи війська на протилежний берег і знов налагодив міст.

Так перси уникнули небезпеки, а скіфи, шукаючи персів удруге, не знайшли їх…

Глава 7. Велике Коло

Марк читав довго, але ніхто його не переривав. Навпаки, до їх гуртка підходили все нові й нові воїни. Вогонь смолоскипів кидав на обличчя Марка примарні тіні, а іржання коней, вигуки воїнів та співи, що доносилися з усіх боків, додавали суворої величі тому, що читав Марк.

Коли він замовк, воїни довго мовчали.

Марк згорнув сувій і старанно заховав його у шкіряну скіфську торбу, яку завжди носив із собою.

— Не знаю, — промовив Марк, посміхнувшись, — чи доводилося колись Геродоту читати свою «Історію» скіфам, але думаю, що він завжди мріяв прочитати саме цю частину своєї «Історії» — IV «Мельпомену» — таким вдячним читачам.

— А про що там ще написано? — запитав Атей.

Але Марк не встиг відповісти.

— Коло, Коло! Всі до Кола, зараз почнеться Рада! — почулися голоси вершників, які гнали своїх коней поміж шатер, скликаючи всіх на нараду.

Біля кургану Анахарсія утворилося велике коло з воїнів. Сотні смолоскипів освітлювали суворі і зосереджені обличчя. Полум’я грізно відбивалося на їх зброї. Атей, Орія, Сагір, Астаг і Марк опинилися поруч із підніжжям кургану.

Отан вийшов у центр кола. Дев’ятеро старійшин клану стояли поруч з ним. Пориви вітру коливали їх сиві бороди. Над головами воїнів тріпотіли бойові знамена.

— Славетні воїни нашого братства Срібного Яструба! — промовив Отан. — Боги благословили наше Велике Коло. Але саме нам вирішити, яким шляхом піде далі наш народ. Тисячу зим панували ми в цих степах, Велика Скіфія простягалася від Істру до Гіпанісу, від гір Карпів до країни Хань.[25] І завжди братство Срібного Яструба стояло на сторожі наших земель, нашої мудрості і нашої волі. Але часи змінилися — велике Колесо Долі, якому підвладна і доля однієї людини, і долі цілих народів, і доля всієї Ойкумени, закінчило свої оберти для скіфів. Розсипаються на порох могутні фортеці, вітер зносить скелі, а народи, міць яких вважалася вічною, зникають без сліду під великим Колесом Долі. І це є великим і неподоланим законом буття. Чимало наших братів ще стримує ворогів, які прагнуть зруйнувати останню країну скіфів — Скіфську Тавриду, але де ділися могутні скіфські племена? Хто направив своїх стрімких коней на схід, хто на захід, хто на північ, чи південь. Де тільки не пролягли їх