Читати книгу - "Тріумфальна арка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Морозов труснув його.
— Що сталося? Поліція?
— Ні.
Равік і далі не зводив очей з натовпу по той бік вулиці.
— А що? Що таке, Равіку?
— Гааке…
— Що? — Морозов прищулив очі.— Який він на вигляд? Кажи!
— Сірий плащ…
Із середини Єлісейських полів долинув пронизливий свисток регулювальника. Равік кинувся бігти, обминаючи останні машини. Темно-сірий плащ — це все, що він помітив. Він перетнув авеню Георга П’ятого й вулицю Бассано. Несподівано виявилося, що десятки чоловіків були одягнені в сірі плащі. Лаючись, Равік квапливо пробивався вперед. На вулиці Галілея потік машин саме спинився. Равік швидко перебіг її і, безцеремонно розштовхуючи перехожих, пішов далі вздовж Єлісейських полів. Він досяг вулиці Пресбур, перебіг через перехрестя і раптом зупинився — перед ним лежала площа Етуаль, величезна, забита людьми та машинами. З усіх боків у неї вливалися вулиці. Кінець! Тут уже нікого не знайдеш.
Равік поволі рушив назад, усе ще пильно вдивляючись в обличчя перехожих, проте запал його згас. Він зненацька відчув страшну порожнечу. Чи він знов помилився, чи Гааке вдруге вислизнув від нього? Але чи можна було двічі помилитися? Чи можна двічі зникнути, мов запастися в землю? Правда, були ще бічні вулиці. Гааке міг завернути в котрусь із них. Равік скинув оком уздовж вулиці Пресбур. Машини за машинами, повні тротуари людей. Найзаванта-женіші вечірні години. Нема сенсу ще раз починати пошуки. Знову спізнився.
— Зник? — спитав Морозов, що йшов йому назустріч.
Равік похитав головою.
— Мабуть, мені й цього разу привиділося.
— Ти його впізнав?
— Мені здалося, що впізнав. Ще хвилину тому я був упевнений. А тепер… тепер я взагалі ні в чому не впевнений.
Морозов глянув на нього.
— Є багато облич. Подібних одне до одного.
— Так, але є й обличчя, що їх ніколи не забудеш.
Равік зупинився.
— Що ти далі робитимеш? — спитав Морозов.
— Не знаю. Що я можу зробити?
Морозов подивився на людський потік, що залив вулиці.
— Не пощастило, хай йому біс. Аби не в такий час. А то кінець робочого дня. Людей як комашні…
— Так.
— Та ще й темніє! Вже майже нічого не видно. Ти його добре роздивився?
Равік не відповів.
Морозов узяв його за руку.
— Слухай, — сказав він. — Нема ніякого сенсу гасати далі вулицями й завулками. Ти шукатимеш його на одній, а тобі здаватиметься, що він саме тепер на другій. Це безнадійна справа. Краще вернімося назад у ресторан. Це найкраще місце. Ти звідти більше побачиш, ніж бігаючи містом. Якщо він вертатиметься назад, ти вже його нізащо не прогавиш.
Вони сіли біля крайнього столика, звідки видно було на всі боки, й довго сиділи мовчки.
— А що ти зробиш, якщо зустрінеш його? — нарешті спитав Морозов. — Ти вже знаєш?
Равік похитав головою.
— Подумай. Краще знати наперед. А то розгубишся й наробиш дурниць. Навіщо тобі це? Особливо в твоєму становищі. Хіба тобі полегшає, як ти попадеш на кілька років до в’язниці?
Равік перевів на нього погляд. Він нічого не казав, тільки дивився на Морозова.
— Якби це йшлося про мене, то мені було б байдуже, — повів далі Морозов. — А за тебе мені не байдуже. Що б ти зробив, якби це справді виявився він і ти б його догнав он там на розі?
— Не знаю, Борисе. Справді, не знаю.
— Ти ж не маєш при собі зброї, га?
— Не маю.
— Коли ти зопалу накинешся на нього, вас відразу розборонять. Ти попадеш у поліцію, а він відбудеться кількома синцями, розумієш?
— Розумію. — Равік знову втупив очі у вулицю.
Морозов почав міркувати вголос:
— Можна, зрештою, штовхнути його під машину десь на перехресті. Але теж не було б певності. Може, йому нічого й не сталося б, дістав би лише кілька шрамів, та й годі.
— Я не буду штовхати його під машину, — сказав Равік, не зводячи очей з вулиці.
— Знаю. Я б теж не штовхав.
Морозов хвилину помовчав, потім сказав:
— Равіку, якщо то справді був Гааке і якщо ти його зустрінеш, треба діяти напевне, розумієш? Це буде твій єдиний шанс.
— Я знаю.
Равік і далі не зводив очей з вулиці.
— Коли ти його побачиш, піди за ним назирці. Нічого більше не роби, тільки йди. Довідайся, де він мешкає, і все. Решту обміркуєш потім. Не поспішай. І не роби дурниць, чуєш?
— Так, — неуважно відповів Равік, пильно слідкуючи за перехожими.
До столика підійшов продавець фісташок. Потім хлопець з іграшковими мишами. Вони танцювали на мармуровій стільниці й бігали по рукаві. Знов з’явився скрипаль. Тепер він був у капелюсі і грав «Parlez moi d’amour» [9]. Якась баба з проваленим носом продавала фіалки.
Морозов глянув на годинника.
— Восьма, — сказав він. — Дарма чекати довше. Ми вже сидимо тут понад дві години. В цю пору він уже не з’явиться. Тепер у Франції всі вечеряють.
— Іди собі, Борисе. І взагалі, навіщо тобі тут зі мною сидіти?
— Не в тім річ. Я можу сидіти з тобою тут скільки завгодно. Але я не хочу, щоб ти довів себе до сказу. Немає глузду сидіти тут цілими годинами. Тепер його з таким самим успіхом можна зустріти де завгодно. Навіть швидше зустрінеш у ресторані, нічному клубі чи борделі.
— Я знаю, Борисе.
Морозов поклав йому на плече свою велику волохату руку.
— Послухай мене, Равіку, — сказав він. — Якщо тобі судилося його зустріти, ти його десь та спопадеш, а якщо ні, то роками чекатимеш на нього, і дарма. Ти розумієш, що я маю на думці? Завжди будь насторожі, скрізь. І завжди будь готовий до всього. Але живи так, наче ти помилився. Мабуть, так воно й є. Більше ти нічого не можеш зробити. А то замучиш себе. Я знаю це з власного досвіду. Років двадцять тому сам був у такому стані. Весь час мені ввижався той, хто вбив мого батька. Галюцинації.— Він допив свою чарку. — Прокляті галюцинації. А тепер ходімо й десь повечеряємо.
— Іди сам, Борисе. Я прийду пізніше.
— Ще посидиш тут?
— Трохи посиджу. Потім піду в готель. Мені там треба дещо зробити.
Морозов пильно глянув на нього. Він знав, чого Равікові треба в готель. Але й знав, що вже нічого не вдіє. Хай як хоче, то його справа.
— Ну гаразд, — сказав він. — Я буду в «Мер Мері». А тоді в «Бубличках». Подзвони або приходь. — Він звів кущуваті брови. — І не ризикуй. Не треба дешевого геройства! І заплішеного ідіотизму також. Стріляй тільки тоді, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тріумфальна арка», після закриття браузера.