Читати книгу - "Аку-аку"

вавілонські башти за старовинними традиціями, маючи для цього необмежений час. Сотні років жили вони на цьому затишному острівку, де єдиними їх сусідами були тільки; кити й риби. Вони не знали ворогів. Наші розкопки показали, що аж в третю епоху на острові Пасхи почали, виготовляти наконечники для списів.

Зовсім близько від табору лежав величезний циліндр з червоного каменю, його в давнину прикотили сюди з іншого кінця острова, де в кратері з червоним каменем вирубували пукао.

Бургомістр запропонував докотити його на круглих колодах ті двісті метрів, що залишились до табору, і висадити на голову піднятого велетня. Але вже тоді, я. довговухі піднімали статую, на зміну розв'язаним загадкам острова прийшла інша таємниця. Вона захопила всю нашу увагу, і червона перука залишилася лежати там, де й була, відпочиваючи перед останнім шляхом до королівського пам'ятника.

Нові події цілком заволоділи нашими думками.

Розділ VI

ЗАБОБОН ПРОТИ ЗАБОБОНУ

Ліхтар висів на мотузочку під стелею, кидаючи довгі тіні на тонку стіну намету. Я прикрутив гніт і хотів лягати спати. В таборі було темно й тихо, тільки з берега долинав шум прибою. Івонна вже залізла в спальний мішок на розкладному ліжку біля задньої стіни намету, а Анетта давно заснула за низькою перегородкою з брезенту, що одділяла її куточок. Раптом я почув, як хтось шкрябнув знадвору пальцем по намету і тихо прошепотів ламаною іспанською мовою:

— Сеньйоре Кон-Тікі, можна зайти?

Я знову одягнув штани і обережно розстебнув замок-блискавку настільки, щоб можна було висунути ніс й одне око. В темряві я розрізнив постать людини, що тримала під пахвою якийсь згорток. За нею, на фоні зоряного неба, вимальовувався силует кам'яного велетня… Минуло сім днів, як довговухі почали піднімати його.

— Можна зайти? — знову благально прошепотів невідомий.

Я розстебнув замок до кінця і впустив несмілого гостя. Він прослизнув у намет, став, зігнувшись, і озирнувся з захопленням і вдячною посмішкою. Я відразу ж пізнав його: це був наймолодший робітник з групи бургомістра, з так званих «нечистих довговухих», напрочуд красивий хлопець років двадцяти. Звали його Естеван Пакараті. Намет, був такий низький, що він не міг випрямитись на весь зріст, і я запросив його сісти на край; мого ліжка.

Він сів і деякий час ніяково посміхався, шукаючи потрібні слова. Потім незграбно ткнув мені круглий згорток у коричньовому пом'ятому папері.

— Це тобі.

Я розгорнув папір і побачив курку. Кам'яну курку. Вона була виконана цілком реалістично в натуральну величину і нічим не скидалась на звичайні вироби остров'ян. Перш ніж я встиг що-небудь сказати, гість промовив:

— Всі в селищі кажуть, що сеньйор Кон-Тікі посланий нам, щоб приносити щастя. Це тому, що ти дав нам багато гарних речей. Всі курять твої сигарети і дякують тобі.

— Але де ти взяв цей камінь?

— Це моа, курка. Моя жінка сказала, щоб я заніс її тобі в подяку, тому що всі сигарети, які ти даєш мені щодня, викурює вона.

Івонна висунулась із спального мішка і витягла з чемодана кусок матерії на сукню. Але Естеван рішуче відмовився взяти його. Ні, він не обмінює камінь, це подарунок сеньйору Кон-Тікі.

— А це подарунок твоїй дружині, — сказав я.

Естеван неохоче здався і знову почав дякувати за харчі, сигарети і все інше, що він і решта довговухих щодня одержують. Потім виліз з намету і зник у темряві — пішов ночувати до селища. Але перш ніж піти, він. попросив мене заховати камінь так, щоб ніхто його не побачив.

Я ще раз оглянув майстерно зроблену фігурку. Камінь ледь відгонив димом. Вперше я бачив справді художній твір остров'ян, який не повторював одних і тих самих дерев'яних фігур чи копій великих кам'яних статуй. Я заховав курку в чемодан, погасив світло і ліг спати.

Наступного вечора, коли все затихло, знову почувся той самий шепіт. Чого йому ще треба?

Цього разу Естеван приніс інший камінь — скоцюрбленого чоловічка з довгим дзьобом, який тримав у руці яйце. Фігурка була майстерно зроблена у формі стилізованого горельєфа на плоскій плитці — варіант скульптур, які ми знайшли на скелях біля руїн селища птахо-людей Оронго. Жінка Естевана прислала його в подяку за матерію. Чоловічка зробив її батько. Естеван попросив цю фігурку також нікому не показувати. Ми й цього разу дали йому подарунки для дружини. Камінь був вогкий і старанно вичищений піском. Я знову помітив, що він пахне димом. Тут була якась загадка. Але яка саме?

Мені цілий день не сходили з думки ці камені. Вони були такі незвичайні і так майстерно зроблені, що я, нарешті, не витримав. Після обіду я покликав у намет бургомістра і, спустивши поверх сітки брезент, щоб нас ніхто не бачив, сказав:

— Я хочу тебе про щось спитати, але при умові, що ти нікому не розповіси про це.

Бургомістр дуже зацікавився і обіцяв мовчати.

— Що ти скажеш про ці речі? — спитав я, витягаючи обидва камені з чемодана.

Бургомістр відсахнувся, мов обпечений, очі в нього вилізли з орбіт, наче він уздрів нечистого або дуло пістолета.

— Де ти їх узяв? Де ти їх узяв? — повторював він.

— Цього я не можу тобі сказати.

Бургомістр все ще сидів, витріщивши очі, притулившись до стіни намету.

— Крім мене, на острові ніхто не може зробити таких речей, — мовив він з таким виразом на обличчі, ніби зустрівся носом до носа з власним привидом.

Раптом бургомістр щось збагнув: він докладно оглянув фігурки і, зробивши для себе якийсь висновок, сказав:

— Забери ці камені звідси на борт корабля, щоб ніхто на острові їх не побачив. Коли тобі ще принесуть такі фігурки, сховай їх теж на судні, навіть якщо вони виглядатимуть, як нові.

— Але що ж це за камені?

— Це дуже серйозні речі, це — родові камені.

Дивна поведінка бургомістра мало що пояснила мені, але я зрозумів, що мимоволі зіткнувся з якоюсь великою таємницею. Очевидно, Естеванів тесть робив якісь незвичайні речі.

Естеван був простодушний, добрий хлопець, завжди вдячний і готовий допомогти іншим. Коли він якогось темного вечора прийшов утретє, я вирішив дізнатись у чім тут справа.

Я посадив його на край ліжка і приготувався до довгої розмови. Але Естеван конче хотів показати мені те, що було в нього в мішку. Він виклав на ліжко три камені, і я просто занімів. Один камінь зображав три чудові класичні голови з вусами і довгими бородами. Голови були витесані у формі кільця так, що борода