Читати книгу - "Знамення Долі"

— Всім лягти! — Крикнув Жерар.

Ми всі кинулися на землю. Тільки Рендом не зрушив з місця. Він стояв нерухомо, не зводячи очей з фігури в чорному.

Із хмари в схил гори вдарила блискавка.

За ударом послідував гуркіт грому, який майже збігся з вибухом, який прогримів над нашими головами. Відстань виявилася занадто велика, бомба вибухнула, не досягнувши нас. Хоча ймовірність розставання з життям незмірно зросла б, якби процесія дійшла до скельного виступу і вбивця кинув би бомбу вертикально вниз, прямо на нас. Коли перед моїми очима перестали танцювати світлові плями, я знову подивився на скелю.

Фігура в чорному зникла.

— Ти його дістав? — Запитав я Рендома.

Він знизав плечима і опустив руку. Світіння і миготіння каменю вщухли.

— Всім піднятися! — Наказав Рендом. — Продовжимо похорон…

Ми так і зробили. Більше ніяких надзвичайних подій не трапилося, і справа завершилася, як і передбачалося.

Коли труну занурювали в саркофаг склепу, в моїх думках, як напевно, і в думках всіх присутніх, вже розгорталися улюблені сімейні ігри.

Чи міг бути той, хто вчинив замах, кимось із відсутніх родичів? Які у нього були мотиви? І які їхні алібі? Де вони всі зараз? Чи можливо, діє ціла коаліція? Чи це був хтось сторонній? Якщо це так, то де він роздобув вибухову речовину, яка в Амбері зберігається під ретельною охороною? Чи це була вибухівка імпортного походження? Або хтось із місцевих жителів відкрив формулу її складу?

А якщо це стороння особа, то які його мотиви і куди він подівся тепер?

Або хтось із нас найняв вбивцю, перенісши його в Амбер? Але навіщо?

Коли ми проходили повз склеп, я швидкоплинно подумав про Каїна, але не як про покійного родича, а скоріше — як про частину загадкової картини. Взагалі я його не дуже добре знав. Але мені говорили, що він був зовсім не самою легкою у спілкуванні людиною. Він був скритний, грубуватий, цинічний і мав схильність до жорстокості.

За роки свого життя він нажив чимало ворогів, і, здається, навіть пишався цим.

Зі мною він, правда, завжди вів себе порядно, але, з іншого боку, наші дороги і не перетиналися. Так чи інакше, але мої почуття до Каїна були куди поверховіші, ніж до всіх інших.

Джуліан був, по суті, того ж крою, що Каїн, хіба що більш відшліфований, але ніхто і ніколи не міг бути впевнений в тому, що могло ховатися під цією відполірованою оболонкою.

Каїн…

Так, можливо, мені варто було взнати тебе трохи краще. Я впевнений, що твоя смерть принижує і мене теж, причому в такій мірі, про яку я поки що і не підозрюю.

На зворотному шляху в Палац, де нас чекали поминки, я по суті справи вперше замислився над тим, якою мірою і яким чином пов'язані мої особисті неприємності та проблеми всіх нас, а те, що такий зв'язок існував, я відчував.

А Мег Девлін? Цілком імовірно, що вона дещо знала про все це.

Що ж, чоловік — чоловіком, вирішив я, але ми з нею повинні ще обов'язково зустрітися.

Пізніше, у великому обідньому залі, серед гулу розмов, дзвону і стуку посуду і столових приладів, мені раптом прийшла в голову думка про одну туманну версію, і я вирішив негайно її перевірити.

Вибачившись і позбувшись, хоча і привабливого, але крижаного сусідства з Вінтою Бейль, третьою дочкою якоїсь знатної особи і нібито останньої коханки Каїна, я пробрався до дальнього кінця залу, де невелика група людей оточувала Рендома.

Я простояв там кілька хвилин, придумуючи спосіб втрутитися в розмову, перш ніж він помітив мене. Тоді Рендом тут же підійшов до мене і учепився за мій рукав.

— Мерлін, — сказав він, — зараз у мене немає часу, але я хочу, щоб ти знав — наша бесіда не закінчена. Пізніше, сьогодні ввечері, я хочу з тобою зустрітися, як тільки звільнюся. Заради бога, нікуди не зникай, поки ми не поговоримо, добре?

Я кивнув.

Рендом вже почав відвертатися, маючи намір повернутися в своє коло.

— А поки що… — Сказав я, — чи можу я задати маленьке питання?

— Валяй, — погодився він.

— На Відображенні-Земля, звідки я нещодавно повернувся, знаходяться наші амберіти, всякого роду агенти?

Він похитав головою.

— У мене там агентів немає, і я не думаю, щоб вони були у когось іншого. У мене є там знайомі, але всі вони місцеві, як, скажімо, Білл.

Його очі звузилися.

— З'явилося щось нове? — Стишивши голос, запитав він.

Я знову кивнув.

— Важливе?

— Можливо.

— Я хотів би дізнатися про це зараз же, але доведеться трохи почекати, поки нам вдасться поговорити.

— Я розумію.

— Я пришлю за тобою, — сказав він, плеснув мене по плечу і повернувся в свою компанію.

Єдине пояснення для Мег Девлін, яке я міг придумати, було спростовано. І відправитися на зустріч з нею відразу після обіду я не міг.

Довелося втішити себе новою тарілкою з їжею.

Через якийсь час у залі з'явилася Флора, оглянула це людське скупчення, потім пробралася до мене і присіла поруч, біля вікна.

— С Рендомом зараз поговорити наодинці неможливо, — констатувала вона.

— Ти права, — відповів я. — Чим тебе пригостити? Що-небудь вип'єш або з'їси?

— Поки що ні. Але, можливо, ти мені можеш допомогти. Адже ти чарівник.

Мені такий початок з біса не сподобався, але нічого іншого не залишалося як запитати:

— А в чому власне проблема?

— Бачиш, я зайшла до Блейз, щоб запитати, чи не бажає він спуститися в зал і приєднатися до нас, але він зник.

— Хіба двері не були замкнені? Переважна більшість місцевих жителів не допускає такої недбалості.

— Та ні, були. Зсередини. Отже, він кудись козирнув. Коли він мені не відповів, я була змушена увірватися в кімнату силою — адже на нього вже один раз робили замах.

— І що ж тобі потрібно від чарівника?

— Ти можеш його знайти?

— Карти не залишають слідів, — відповів я сухо. — Але якби я навіть і міг відшукати його, я зовсім не впевнений, що став би цим займатися. Він сам знає, що робить, і, отже, хоче, щоб його залишили в спокої.

— Ну, а якщо він замішаний? Він і Каїн в минулому були по різні боки…

— Якщо він замішаний у чомусь небезпечному для нас, то буде тільки краще, якщо він пішов.

— Значить, ти не можеш допомогти… або не хочеш?

Я мовчки кивнув.

Потім додав:

— І те, і інше, напевно. До речі, як ти думаєш, чи не повинно