Читати книгу - "Оповіді визволителя"

— Так точно.

— Це краще. Давайте рапорт.

* * *

А заступник командира взводу старший сержант Мельник отримав медаль за сміливі і рішучі дії при відбитті нальоту. Про нього навіть у газетах писали.

«Польот»

Район міста Кошице Початок вересня 1968 року

1

Ще в найперші дні звільнення, коли переміщення військ відбувалося майже безперервно, наш батальйон зупинився вночі біля якогось зовсім невеликого містечка з маленьким заводиком. Батальйон ночував прямо в полі поблизу містечка з дотриманням всіх запобіжних заходів, виставивши бойову охорону і рухомі патрулі.

Вранці з’ясувалося вельми неприємна обставина. Заводик виявився не просто заводиком, а спиртзаводиком. Я ще ввечері унюхав цей особливий запах, який стояв над всією округою, та й інші офіцери не могли його не унюхати. Однак за минулий день всі так вимоталися, що негайно заснули, лиш тільки випала нагода.

А солдатики наші не спали і час дарма не витрачали. Спиртзавод, як і всі інші заводи Чехословаччини, в ті дні був зупинений, та місцеві жителі, не без умислу, звичайно, вночі нашим солдатам шлях на завод вказали, ворота гостинно розчинили, показали, як відкрутити відповідні крани.

Радянська Армія виконувала інтернаціональний обов’язок: ми допомагали братній країні, яка потрапила в біду. А інтерес злостивих контрреволюціонерів полягав у тому, аби усіх нас, визволителів, показати п’яницями, насильниками, мародерами, а нашу безкорисливу допомогу оголосити мало не агресією і втручанням у внутрішні справи незалежної держави. Тому підлі недруги, які продалися американському імперіалізму, відчинили ворота: налітай, служиві!

Наш найстійкіший в світі солдат, доповім по секрету, не від того, щоб випити. Особливо на халяву. До ранку всі до єдиного солдата в батальйоні були п’яні. Потрібно віддати їм належне: ніхто не напився до повної втрати свідомості. Кожен розумів, що до польового трибуналу — один крок, а польові трибунали працювали за законами воєнного часу. Так що всі солдати були не п’яними, а напідпитку, п’яненькими, під чаркою.

Командир батальйону негайно вивів всю колону з цього клятого місця і сповістив вище командування про спиртзавод, який негайно був узятий під особливий контроль. На найближчому привалі був проведений грандіозний шмон. Виявилося, що всі ємності, буквально будь-які предмети, які можуть містити рідину, були наповнені спиртом: всі фляги, каністри, казанки, навіть грілки в батальйонному рухомому медпункті. Весь виявлений спирт був безжально вилитий на дорогу. Всі офіцери батальйону були посаджені замість водіїв бойових машин, і колона рушила. Офіцерів, звичайно, не вистачило на всі машини, тому багато бронетранспортерів йшли по звільненій країні, злегка виляючи з боку в бік.

2

Вже до обіду солдати в більшості своїй прийшли до тями. Наступної ночі батальйон провів в полі далеко від населених пунктів, а вранці ми відчули недобре. У солдатиків наших очі блищали масляним переливом Ніхто з них не був п’яний, проте кожен з них, безсумнівно, злегка випив. Ми зробили обшук, якого ще не бувало, тільки нічого не знайшли.

В принципі, нічого поганого в тому, що солдати потроху випивають, не було. Спробуйте знайди в радянських статутах яку-небудь заборону з цього приводу. Немає таких заборон! І не можна подібні заборони в статути вносити, бо в бойовій обстановці солдатам належить випивати для хоробрості. На те фронтові норми встановлені.

Проблема полягала в тому, що обстановка була майже бойовою, та доводилося виконувати чисто дипломатичну функцію: розганяти цих дурноверхих чехів, котрі не бажають звільнятися від пут капіталізму. А з нашим запахом цим займатися якось не зовсім зручно. Коли вража пропаганда дізнається, що чотириста радянських солдатів виконують свою благородну місію під впливом Бахуса, може вийти світовий скандал.

Наступного ранку історія повторилася, і наступного — знову.

Сталося так, що вся агентура ГБ і партії виявилася втягнутою в загальну справу і місцезнаходження чудесного джерела не видавала. У Чехословаччині, до речі, всі вони, слуги ГБ і партії, хвости притиснули і строчити доноси зовсім не поспішали. Ще б пак: всі навколо озброєні, ненавмисно і застрелити можуть або вночі танком сонного розчавити, помилково. Така практика процвітала повсюдно. Рахунки зводили швидко, незважаючи на різницю мов і інтересів.

Командир батальйону також не поспішав доповідати про те, що відбувається. Доповіси — на себе ж біду накличеш. Він вирішив шукати сам, залучаючи до пошуків спирту всіх офіцерів батальйону.

Було зрозуміло, що запаси спирту в батальйоні величезні: щоночі по солдатській кварті на кожного з 400 солдатів. Спирту потрібно було позбутися. Де ж він, біс його забирай, може бути захований? Батальйон міняв своє розташування постійно. Значить, спирт не в лісі, не в землю заритий, а рухається з нами. У наших машинах. А де? Ми обстежили все, міліметр за міліметром, навіть перевірили, чи не залитий спирт в шини бронетранспортерів. Але і там його не було.

Батальйону загрожувала біда. Роздавимо дитину на дорозі, нагряне комісія, а солдатики — напідпитку. Що з нами зробить вище керівництво? Та й перед народом, який звільнюємо, незручно.

Тому я абсолютно категорично прийняв рішення спирт знайти. Чого б мені це не коштувало. Хоч би чим довелося пожертвувати. А жертвувати міг всього лише однією річчю — золотим годинником «Польот». У мене це була єдина дорога річ. А що ще може бути у радянського лейтенанта, крім годинника і гребінця?

Годинник був просто чудовим, і я давно помітив, що один з радистів взводу зв’язку на мій годинник поглядав з чималим інтересом. Не знаю чому, тільки цього радиста я вважав жадібною людиною, хоча майже і не знав його.

Під час обіду, коли навколо польового вузла зв’язку зовсім нікого не було, а радист, я це знав, чергував всередині, причому один, я зайшов на вузол зв’язку. Для офіцера відвідування батальйонного вузла зв’язку справа цілком природна.

Я мовчки зняв з руки годинника і простягнув радисту. Він дивився на годинник, не наважуючись його взяти, і чекав, чого я вимагатиму натомість. Будучи радистом, він, звичайно, трохи говорив російською, — без цього в зв’язок не беруть.

— Мені спирт потрібен, — закинувши голову назад, я показав, як люди п’ють спиртне. — Розумієш? Спирт.

Для більшої ясності я поклацав себе по горлу, показуючи, як він булькає.

Він кивнув. А розуміє ж, сучий син! І, мабуть, кожного дня разом з усіма приймає лікувальний напій. Я простягнув йому годинника. І він його взяв!

— Десять літрів, розумієш, — я показав десять пальців. — Десять.

— Вечер.

—