Читати книгу - "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"

– Вам чим-небудь допомогти?

– Гарно було б, онучок, а то зовсім мене ноги не хочуть слухатися. Доки не стріляли, так донька приходила, вона за містком живе, або сусідка, Степанівна, вона мені поїсти приносила. А от уже як п’ять днів нікого немає. Навіть не знаю, чи живі вони. Там хлібчик є в кухні, якщо миші не поїли, подивись. Дай мені, і сам візьми поїж.

Грег швидко пройшовся по маленькій кухні – нестерпно смерділо мишами, на столі лежали купки їхнього чорного помету. У хлібниці він знайшов трохи твердого, як каменюка, проте не займаного мишами хліба, і його віддав бабці, яка так і лежала в ліжку під купою ковдр, верхнього одягу та строкатих халатів.

– Холодно мені, – спіймавши здивований погляд Грега, пояснила вона. – Не гріє кров уже нічого, – і сильно закашлялася. – Захворіла ось ще, температура. Не вгризу я хлібчик, занадто черствий.

– Я скоро повернуся, – сказав Грег і подав бабці склянку з водою.

Через годину він повернувся з начмедом «Донбасу» Дрином. Вони зайшли до хати і з подивом побачили, що поруч із бабцею сидить ще одна, точно така ж сухенька маленька богообразна старенька. Обидві жінки з насторогою та надією дивилися з-під хустин на солдатів, їхні обличчя, вкриті зморшками, одяг, інтер’єр хати нагадували листівку з Непалу або Бутану. Дрин зробив хворій укол димедролу з анальгіном, щоб збити температуру, Грег залишив на столі дволітрову пляшку води і жменю цукерок і печива.

– Спасибі, – подякувала бабця. – Степанівна тепер мені бульйону наварить.

– Ми будемо молитись за вас, – сказала поважно Степанівна і перехрестила воїнів.

«Моліться, – подумав Грег. – Молитва ще ніколи нікому не зашкодила».

Коли Грег, після швидкого закінчення кар’єри водія, збирався зі школи в розташування свого батальйону, то із подивом дізнався, що «уазик» із тілами комбата Руслана Сторчеуса і його водія досі знаходиться на перехресті, де їх застрелили. На всі запитання, чому не забрали «двохсотих», бійці тільки знизували плечима: мовляв, не до того було, майже добу тривають обстріли.

Добровольців назбиралося шестеро. Бійці обережно рухалися вперед, Грег йшов другим. З-за не дуже широких плечей бійця «Донбасу» з позивним Шева він бачив знелюднені вулиці й перехрестя, похилені паркани і криві лавиці. В цей спекотний час над Іловайськом установилася мертва тиша, повітря завмерло і тільки ледь тремтіло, начебто погрожуючи вибухнути від перегріву. Сонце і піт виїдали очі, однак навколо було так мирно і так гарно, що коли б не автомати в руках, то могло б здаватися, що війна – це пообідній сон. Відчуття нереальності війни підсилила дівчинка років восьми-дев’яти – спочатку Грег почув легеньке «дзинь-дзинь» – він швидко зняв автомат із запобіжника і направив у бік, звідкіля лунав звук, те саме зробили інші п’ятеро. Через мить вони готові були натиснути на гачки і, тільки коли побачили велосипед і дівчинку на ньому, опустили зброю. Грег видихнув. По обличчю градом котився піт – він тільки-но ледь не застрелив дитину. Розуміючи один одного, бійці перезирнулися. І в цю ж саму мить з іншого боку вулиці пролунала черга, і вони кинулися на землю. Грег із божевільним внутрішнім криком – «аааааааааааааааааа!!!» – краєчком ока помітив, що дівчинка також упала, відкинувши велосипед убік, але швидко скочила на ноги і втекла за ріг – пощастило, її навіть не поранило. Бійці, спочатку збиті з пантелику, відповіли злагодженим залпом зі всіх шести стволів. Через п’ять хвилин вони вже діставали тіла двох убитих учора товаришів із машини – очевидно, їх групу тут не чекали, а стріляв по них якийсь зальотний сепаратист, що, отримавши у відповідь автоматні черги, швидко зник.

Люди гинули по-різному. Іноді випадково, іноді смерті ніяк не можна було уникнути, іноді гинули через необачність або відсутність бойового досвіду. Однак найдурнішою смертю, яку Грег бачив в Іловайську, були смерть Італійця і Хохла. Вони кип’ятили самовар і чистили зброю прямо посеред вулиці. Міни падали все ближче, але вони і не думали кидати свою роботу.

– Агов, пора вже йти звідти, – гукали їм із укриття, та Італієць і Хохол навіть вухом не вели.

Поруч стояла вантажівка «Урал», можливо, вони розраховували, що вона їх прикриє в разі чого, але Грег розумів, що їм зараз просто однаково, глибоко фіолетово – вони зараз внутрішньо воюють із ворогом, випробовують свою військову удачу, демонструючи презирство до смерті. Але цього разу хлопцям не пощастило – міна потрапила прямо в них. Осколками вбило ще одного бійця, гарного товариша Грега по учебці Івана, ще кількох людей – якраз закипів самовар, і вони, ігноруючи небезпеку, радісно побігли чаювати – серйозно поранило.

Увечері Грег подзвонив дружині. Та була в гостях у мами і дуже зраділа дзвінку – за цілий день зв’язок з’явився вперше.

– Маринко, що там кажуть про Іловайськ? Що пишуть?

– Пишуть, що Іловайськ оточений. Що є два «котли» – один біля Старобешевого, другий – біля Кутейникового. Це далеко від Іловайська?

– Так собі.

– А ти сам де зараз знаходишся, Грегу? Вас же кудись туди направляли, так?

Він пробурмотів щось незрозуміле і перевів розмову на домашні справи: гарно було б повернутися додому, до Дніпропетровська, до першого вересня. Однак Грег розумів, що гарно буде вже тільки те, що він узагалі повернеться додому. Хоча б колись.

27 – 28 серпня бійці були вже вкрай виснажені. Їли мало, пили – ще менше, але такі незручності можна перетерпіти, по-справжньому гнітила лише невизначеність. Підвал був забитий пораненими, боєкомплект доходив кінця, і ніхто не знав, скільки це все ще триватиме. Командири казали: «Потрібно триматися!» – та було очевидно, що вони й самі в цьому невпевнені. Зі штабу АТО верзли щось малозрозуміле про підмогу. Та до штабних запевнень вже давно ніхто не ставився серйозно. Дні і ночі тривали на фоні рясних обстрілів важкої артилерії і прямих вогневих контактів, на деяких дільницях противник наступав танками. Бійці чудово розуміли, що через день-два на них чекає повне оточення і знищення. Однак ніхто не опускав рук, всі билися до останнього, перетворивши в неприступні фортеці школу, депо, ПМС та інші об’єкти. Ворог бісився, крив «градами», але на штурм не йшов, чудово розуміючи, що сил в українців залишилося небагато.

Для російських вояків в Іловайську мав випасти неймовірний джек-пот – взяти в кільце і за один раз знищити чи не всі українські добровольчі батальйони.

Грег, щоб не впадати у відчай, намагався постійно чимось себе зайняти. Допомагав перев’язувати поранених – у нього непогано виходило надавати першу медичну