Читати книгу - "Біле Ікло"

Не те щоб Чирокі був дуже вайлуватий. Він також умів хутко обертатись і крутитись, але Білого Ікла ніколи не було на місці. Чирокі був спантеличений не менше за свого супротивника. Йому ніколи раніше не доводилося битися із собакою, з яким не можна було зчепитися. Бажання зчепитися завжди було взаємним у супротивників. А тут перед ним був пес, що тримався увесь час на відстані від нього й з’являвся то тут, то там, усюди. І, встромивши в нього ікла, він не чіплявся в нього, а негайно відпускав і відскакував назад.

Одначе Біле Ікло ніяк не міг добратися до м’якої частини горла супротивника. Бульдог мав занадто низький зріст, і його масивні щелепи були йому надійним захистом. Біле Ікло все нападав і відскакував, і кількість ран у Чирокі чимраз збільшувалася. Його шия й голова були обдерті й пошматовані. Кров струменіла рясно, але це, здавалося, не бентежило пса. Він і далі завзято переслідував ворога й тільки раз на хвилинку зупинився, обвів прищуленими очима людей, що його оточували, і замахав обрубком хвоста, ніби виражаючи цим свою готовність продовжувати бій.

Цієї хвилини Біле Ікло знову вкусив його й відскочив, несучи в зубах шматок його розірваного вуха. Чирокі виявив деякі ознаки роздратування й знову взявся переслідувати супротивника, тримаючись усередині кола, що описував Біле Ікло, і намагаючись мертвою хваткою вчепитися йому в горло. Бульдог помилився на волосок, і навкруги пролунали крики захоплення, коли Біле Ікло, уникнувши небезпеки, відскочив у протилежний бік арени.

Час минав. Біле Ікло танцював, то нападаючи, то відступаючи й раз у раз завдаючи рани супротивникові. А бульдог із похмурою впевненістю невідступно ходив за ним. Він знав, що рано чи пізно досягне свого, і, вчепившись у горло ворога, здобуде перемогу. А поки що він спокійно витримував усі муки, які міг заподіяти йому цей ворог. Вуха його стали схожі на щітку, шия й спина були прокушені в багатьох місцях, навіть із губ його точилася кров, і це все було наслідком тих блискавичних нападів, яких він не міг ані передбачати, ані відвернути.

Кілька разів намагався Біле Ікло збити Чирокі з ніг. Але між ними була надто велика різниця в зрості. Чирокі був занадто присадкуватий, надміру близький до землі. Біле Ікло все-таки зробив спробу скористатися цим випробуваним прийомом, однак невдало. Нагода випала йому в той момент, коли він виконував одне зі своїх фантастичних сальто-♣ мортале. Він уловив секунду, коли голова бульдога була повернена в інший бік. Плече його не було захищене. Біле Ікло кинувся до нього, але його власне плече було настільки вище від плеча бульдога й поштовх був таким потужним, що сила інерції перекинула його через тіло супротивника. Уперше за все своє бойове життя Біле Ікло втратив рівновагу. Тіло його майже перекинулося в повітрі, і він, напевно, впав би на спину, якби не перевернувся відразу ж у повітрі, котячим рухом намагаючись опуститися на ноги. Він важко гепнувся на бік. Наступної хвилини він уже стояв на ногах, але тієї самої миті зуби Чирокі вп’ялися в його горло.

Мертвої хватки не вийшло, тому що Чирокі вчепився у вовка дуже-дуже низько, занадто близько до грудей, але він не випустив ворога. Біле Ікло схопився на ноги й почав гасати навкруги, як божевільний, намагаючись скинути із себе бульдога. Ця вага, що присмокталася й уп’ялася, доводила його до сказу. Вона зв’язувала його рухи, позбавляла їх волі. Це було схоже на капкан, і весь інстинкт його глибоко обурювався проти цього катування. На кілька хвилин вовк ніби втратив розум. Його опанувала шалена жадоба до життя, і він перестав міркувати. Мозок його запаморочився від інстинктивного прагнення тіла жити й рухатися без кінця, тому що рух є найвищим проявом життя.

Біле Ікло гасав як скажений, крутився, підскакував і робив коло за колом, намагаючись скинути із себе п’ятдесятфунтовий тягар, що висів у нього на шиї. Бульдог не розтискав зубів. Іноді, щоправда, зрідка, йому вдавалося торкнутися лапами землі й на хвилину затримати рух Білого Ікла, але наступної миті той знову починав знависніло кружляти, тягнучи його із собою. Чирокі робив так, як підказував йому інстинкт. Він знав, що чинить правильно, не випускаючи горла супротивника, і вряди-годи відчував блаженний стан задоволення. У такі моменти, замруживши очі, він дозволяв супротивникові тріпати на всі боки своє тіло, не звертаючи уваги на заподіювані йому муки. Хватка в боротьбі була геть усім, і цієї хватки він тримався.

Біле Ікло зупинився тільки тоді, коли відчув, що знесилився. Він нічого не міг удіяти й нічого не розумів. За все своє життя він не зустрічав нічого схожого. Собаки, з якими йому доводилося битися, боролись інакше: він кидався на них, кусав і відскакував.

Він ліг майже на бік, важко дихаючи. Не розтискаючи зубів, Чирокі почав тиснути на нього, намагаючись зовсім повалити його на бік. Біле Ікло пручався. Він відчував, як щелепи бульдога, злегка стискаючись і розтискаючись, жувальним рухом підбираються усе вище до його горла. Система бульдога полягала в тому, щоб утримувати те, що він придбав, і намагатися при найменшій можливості дістати більше. Можливість оця траплялася тоді, коли Біле Ікло не рухався; коли ж він боровся, Чирокі задовольнявся тим, що мав.

Вигнута спина Чирокі була єдиним місцем, до якого Біле Ікло міг добратися зубами. Вовк упився в його м’яке тіло коло шиї, але він не був знайомий із жувальними прийомами боротьби, та й щелепи його не були пристосовані до них. Він умів тільки завдавати своїми іклами рвані рани. Аж тут становище супротивників змінилося. Бульдогові вдалося нарешті перекинути вовка на спину, і він опинився тепер над ним, як і раніше тримаючи за горло. Зі спритністю кішки Біле Ікло підняв задні лапи й, ударяючи ними ворога по животі, почав розривати йому черево своїми міцними пазурами. У Чирокі напевно вивалилися б усі нутрощі, але він прудко відскочив убік і, не випускаючи вовчого горла, зупинився під прямим кутом до тіла Білого Ікла.

Від цієї хватки не було порятунку. Вона була невблаганна, як доля. Зуби ворога повільно наближалися до яремної вени. Білого Ікла рятувала від смерті тільки рухлива шкіра на шиї й густа шерсть. Завдяки цим особливостям у роті в Чирокі утворився товстий валик, що затримував рух його зубів. Але поступово, дюйм за дюймом, він набирав чимраз більше цієї шкіри й потихеньку починав душити Білого Ікла. Бідоласі щомиті ставало