Читати книгу - "Каравал"

— Тільки не кажи, що вони забрали день твого життя.

— Ні, — вона силкувалася триматися на ногах. — Вони забрали два дні...

Красиве обличчя Джуліана спотворила страшна гримаса. Чи то весь світ спотворювався довкола, перетворюючись на смертельний? Все закрутилося перед очима. Джуліан підняв її, перекинувши сукню кольору квіту сакури через плече.

— Це все моя провина, — буркнув він.

Джуліан ніжно притискав її до себе, поки ніс вгору сходами і звивистим коридором туди, де, як Скарлет вважала, була їхня кімната. Перед очима постала суцільна білина. Суцільна білина, крім засмаглого Джуліанового обличчя. Він схилився над нею, коли обережно клав на ліжко.

— Де ти був... раніше? — вона запитала.

— Не там, де мав би.

Усе довкола мерхло, наче вранішнє сонце заволокувало туманом. Скарлет бачила лишень темну смужку вій навколо стурбованих очей Джуліана.

— Це означає...

— Ш-ш-ш, — прошепотів Джуліан. — Скарлет, бережи сили. Думаю, я можу зарадити. Але ти повинна ще трохи протриматися. Я спробую віддати тобі день свого життя.

Скарлет не відчувала вже різниці між реальністю і сном, тож спершу вирішила, що ті слова їй примарилися. Та у Джуліана був такий вираз обличчя, ніби він приготувався покласти за неї голову.

— Ти справді це зробиш для мене?

У відповідь Джуліан притулив подушечку пальця до її напіврозтулених губ. Металевий, вологий і солодкавий. Смак звитяги, страху й чогось незвіданого. Скарлет нарешті усвідомила, що п’є кров. Ніколи в житті їй такого не дарували. То було навдивовижу прекрасно й інтимно. Вона прагла ще і ще, Вона хотіла ще Джуліана.

Вона облизувала кінчик його пальця, вона жадала його губ, прагла відчувати їх на своїх устах, на шиї, воліла відчути дужі його руки на своєму тілі. Палко жадала відчути, як вага його грудей тисне на неї, аби порівняти, чи ж так само швидко калатає і його серце.

Палець Джуліана затримався ще на мить, потім стиснув її губи. Присмак крові лишився. А її бажання посилилось. Він завмер над нею, і тепер Скарлет чула ритм його серця. Вона й доти чутливо сприймала присутність моряка, але так, як нині ніколи досі не почувалась. Його обличчя вабило: темна цятка від лівим оком, загострені вилиці, чітка лінія підборіддя, свіжість подиху на її щоці.

— А тепер я мушу взяти трохи твоєї крові, — голос струменів м’яко, ніжно, так само, як і його кров сповнювала її солодких відчуттів.

Ніколи ще Скарлет не була така близька з чоловіком. Знала, що віддасть йому все, що попросить. Що завгодно, і з радістю дозволить йому випити частину себе, як він дозволив їй.

— Джуліане, — вона прошепотіла, ніби щось голосніше могло зруйнувати делікатність моменту, — чому ти це робиш?

Карі очі зустрілись з її очима. Щось у них змусило її затримати дихання.

— Мені здається, відповідь очевидна, — він взяв її холодну руку і підсунув ближче до ножа, Скарлет здавалось, він чекав на її дозвіл. І знала, що робить це він не через гру. Здавалося, це не мало нічого спільного з грою й існувало виключно між ними.

Скарлет натиснула на кінчик леза. З’явилась одна рубінова крапля крові. Джуліан обережно підвів палець до свого рота. Коли його м’які губи торкнулись її шкіри, увесь світ розбився на мільйони шматочків барвистого скла.

Її вмираюче серце закалатало швидше, коли Джуліан обережно затиснув її палець між зубами. На мить вона знову відчула його емоції. Так реалістично, ніби вони були її власними. Трепіт змішувався з нестримним бажанням захищати. І цей потік емоцій був настільки потужним, що Скарлет хотілося забрати у нього всі страждання. Її палець занурювався глибше, торкаючись його гострого різця. Кілька днів тому вона б заціпеніла від його дотику, але зараз хотілось мати достатньо сил, аби ніжно його пригорнути до себе.

І в цьому маренні вона зловила себе на думці, що кохати цього прекрасного юнака, однаково що любити ніч, таку страшну й водночас прекрасну, це як народження зірки.

Він востаннє лизнув палець. Тіло затремтіло чи то від крижаного холоду, чи від пекельного жару. А потім Джуліан ліг поруч із нею в ліжку, ніжно пригорнув до себе. Скарлет спиною відчувала його груди — рельєфні й сильні. Вона згорнулась біля нього калачиком, намагаючись перебороти смерть і побути поруч із ним бодай ще мить.

— Усе буде гаразд, — Джуліан пестив її волосся. Скарлет вже нічого не бачила поперед себе.

— Дякую, — прошепотіла у відповідь.

Він мовив ще щось, та вона лише відчувала, як він ніжно пестить її щоку. Так ніжно, що вона подумала, ніби снить. Снить і бачить, як він цілує їй шию за мить до її смерті.

21

Рум’яні щічки, пустотлива усмішка. Синець, що спотворював її обличчя кілька днів тому, дивовижним чином зійшов. Скарлет ще не бачила сестру такою вродливою і здоровою. Коли б у Скарлет билося серце, то воно, напевне б, зупинилося.

— Невже це ти, Телло?

— Знаю, що ти зараз мертва, — відповіла Телла, — але краще придумуй розумніші запитання. У нас обмаль часу.

Перш ніж Скарлет змогла бодай щось вичавити у відповідь, сестра розгорнула старовинну книжку, яка лежала у неї на колінах. Набагато більша за записник, з яким ходила Айко. Завбільшки з надгробну плиту, кольору страшних казок — чорна поверхня, вкрита тьмяним золотим рукописом. Книжка проковтнула Скарлет шкіряним ротом-палітуркою й виплюнула на морозну пішохідну доріжку.

Позаду з’явилась Донателла, та вже не така чітка, більше скидалась на привида.

Та Скарлет не відчувала і свого тіла. Голова йшла обертом від сну, смерті та усього, що з ними супроводжувалось. Але вона таки спромоглась запитати.

— Де мені тебе шукати?

— Якщо розповім, це буде нечесно, — наспівала Телла. — Просто будь пильною.

Попереду бузкове сонце сідало за величезний будинок — достоту як замок із башточками, де відбувався Каравал. Темно-сливові стіни були розписані бузковими завитками.

Дівчина всередині будівлі була одягнена у бузкову сукню, достоту, як у бабусі. Власне, це і була та сукня, а жінка була її бабцею. Юна, і справді вродлива, як колись вона вихвалялася перед дівчатами. З золотистими кучерями, як у Телли.

Руками