Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

Вони пішли знайомим довгим коридором замку. Ніяких слідів розгрому не залишилося. Усе було першокласно відремонтовано.

- Красиво як! — не втрималася Шана.

- Ти не бачила, що тут свого часу Оріг наробив, коли був циклопом. Останній день Помпеї! — відгукнувся Рик. — А зараз і правда нічого…

- Ти не здумай так ВП сказати! Цей дизайн він особисто розробляв і пишається ним, як дитина. Треба говорити: «прекрасно, відпадно, неповторно»… Зрозумів? Усі великі, напевно, в душі трошки діти… Це ж враховувати треба! Ну ось і прийшли, заходьте!

РОЗДІЛ 5

І знову ВП

ВП сидів за своїм столом у зовсім домашньому вбранні. На ньому була яскраво-червона шапочка з довгим козирком, одягнена задом наперед, на ній білими літерами було написано: «Отакий-бо я!», така сама червона футболка з короткими рукавами, на грудях було написано білими літерами питання: «Ну, як я?», а на спині такими ж літерами відповідь: «Повний відпад!». Доповнювали цей прикид сині спортивні штани.

- Мої дорогі друзі! — радісно вигукнув ВП. — А де ж мій рятівник, де Васла? Я хочу потиснути його мужню руку!

- Біля комп’ютера були тільки ми двоє, - із належним жалем сказав Рик, — усе сталося так швидко, що ми не встигли всі зібратися.

- Дуже, дуже шкода! — засмучено проговорив ВП. — Ну, мої юні друзі, що у вас там трапилося?

Рик коротко розповів ВП про останні події, не пропустивши, звичайно, здогад, що Гірея могла десь залишити свою цифрову копію.

- Ну що ж, — задумливо сказав ВП, — цілком припускаю. Гірея була ще та штучка… Так, у розумі їй не відмовиш! Дотепер не можу розкусити, як вона могла фізичні тіла в Заекрання затягувати з такими маленькими енергетичними витратами. Я сьогодні використовував зовнішній інтерфейс усього тридцять секунд, а енергії витратив, як за місяць роботи обладнання всього замку. А вона вашого брата сюди затягувала десятками, а ми навіть не зауважували нічого. Та-ак… Якщо я правильно зрозумів, то глюк діставався до банку й назад у громадському транспорті? Запитується, чому? Це ж глюк, цифра! Йому куди простіше подорожувати дротами. Миттєво й без ризику. Навіщо йому матеріалізовуватися, їхати кудись, знову перетворюватися на цифру, провівши атаку, знову матеріалізовуватися, потім знову перетворюватися на цифру… Нерозумно це все, і на стиль Гіреї зовсім не схоже. Щось тут не так…

- Але ж зупинили Гірею зовсім несподівано, може, вона щось не встигла доробити? — сказав Рик.

- Можливо. Одне ясно точно: десь там, у вас, має бути підтримуючий комп’ютер. Без цього цифрові тіла існувати не можуть. І ще я думаю, що цей комп’ютер не має доступу в інтернет. Тому глюк і змушений їздити в автобусі. А раз комп доступу в інтернет не має, то й ми до цього компа доступу не маємо, а це ускладнює ситуацію.

- Як «не має доступу»? — здивувалася Шана. — Якось же цей глюк у віртуальний простір комп’ютера потрапив?

- Ну, тоді він доступ мав, а потім мало що могло статися…

- Почекайте, почекайте… — Рик замислився. — Скажіть, будь ласка, — звернувся він до ВП, — цифрове тіло може підтримувати тільки включений комп’ютер?

- Так, звичайно, — ВП з цікавістю дивився на Рика.

- Тоді що ж виходить, — Рик говорив повільно, немов думаючи вголос, — комп працює, а доступу в інет немає. Це хто ж таке потерпить? Та будь-який користувач негайно вживе заходів! Навіщо йому комп без інету? А раз заходи не вживаються, виходить, користувача немає! Виходить, компом не користуються! Він включений, але ним не користуються! А чому? А тому, що новорічні свята, і родина поїхала кудись відпочивати, ось чому! А комп виключити забули! Екран був погашений, а на вогник на системному блоці не подивилися. І поїхали! Але раз так, то квартиру вирахувати зовсім нескладно. Увечері обійти квартири й подзвонити, і де не відкриють, там і немає нікого. Я й так приблизно здогадуюся, це Сотникови з восьмого поверху. Тільки я не зрозумію, як Гірея змогла там улаштувати лабораторію, і Сотникови нічого не помітили?

- Це добре, що ти вирахував квартиру, але це нам нічого не дає, - остудила запал Рика Шана.

- Як це нічого не дає? — обурився Рик.

- А так. Господарів немає, то як ти до квартири потрапиш? А по- друге, ти не забувай, це — глюк. Якими можливостями наділила його Гірея, ми не знаємо. Він може тебе одним поглядом убити. А може і ще що-небудь гірше!

Рик подивився на ВП, намагаючись знайти підтримку, але нічого втішного для себе не побачив.

- На жаль, Шана в усьому має рацію. Із цифровим бійцем може боротися тільки такий самий боєць.

- Але ж ми боролися з глюками! - вигукнув Рик.

- Це було в грі, і в Заекранні у глюків була зовсім інша програма, та й сам ти був майже як цифровий боєць. Нині ситуація зовсім інша. Тепер глюк у матеріальному світі, а ти — простий хлопчисько й проти нього не вистоїш і п’яти секунд. Я думаю, що глюка треба ловити тут, у Заекранні.

- Але як? — в один голос запитали Рик і Шана.

- А ось тут треба поміркувати. Може статися, що нам дуже знадобляться наші друзі в матеріальному світі. Чипсете, подумай, чим можна зайняти гостей, мені треба трохи помізкувати над ситуацією.

- Я можу використовувати вашу персональну гулялку?

- Можеш.

- Ходімте, зараз ми помандруємо.

- Як це?

- Побачите.

Чипсет завів гостей до невеликої кімнати. На маленькому столику примостився комп’ютер, до сірих стін приліпилися кубики ще якогось устаткування. Під однією стінкою стояло кілька крісел.

- Розташовуйтеся, будь ласка. Куди хочете поїхати, що подивитися?

- Не зрозумів? — перепитав Рик.

-До Африки, Єгипту, Європи, Америки… Під воду чи в гори… У ВП велика фільмотека.

- Це всього лише кіно? — розчаровано сказала Шана.

- Не зовсім. Це кіно з ЕОП, я зараз покажу, — Чипсет включив комп’ютер і натис