Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

— Це допоможе стабілізувати силу Офіукуса, — сказав Ледрік спокійно, передаючи їй амулет. — Але пам'ятай, принцесо, цей процес не буде легким. Щоб опанувати демона, тобі доведеться боротися зі своїми страхами, з найглибшими частинами себе.

Астель узяла амулет, і на мить її охопив легкий холод. Вона відчула, як всередині неї прокидається Офіукус, реагуючи на новий потік енергії. Здавалося, демон схвально зустрів цей артефакт, але водночас в її свідомості піднявся ще більший страх. Сила, яку вона мала тепер опанувати, була гігантською, і вона розуміла, що контроль над нею вимагатиме неймовірних зусиль.

— Я готова, — повторила вона, намагаючись придушити хвилю сумнівів і тривоги. Її голос був рівний, але всередині все тремтіло.

Сефт, який досі мовчки спостерігав за їхньою розмовою, зробив крок вперед, наблизившись до неї. Його погляд був сповнений поваги і підтримки.

— Ти сильніша, ніж думаєш, — тихо сказав він, наче намагаючись підбадьорити її.

Астель кивнула у відповідь, хоч усередині ще не була впевнена, що впорається. Вона вдихнула глибоко і зосередилася на амулеті, відчуваючи, як його магічна сила повільно проникає в її тіло.

Ледрік почав шепотіти закляття, його голос звучав хрипко й незрозуміло, резонуючи з енергією навколо. Повітря навколо них наче загусло, наповнене силою магії.

Несподівано світ навколо почав темніти, і Астель відчула, як усередині неї почала формуватися нова сутність, ніби Офіукус почав тісніше переплітатися з її душею. Сила демона змішувалася з її власною, і всередині почалася битва між нею та могутньою сутністю, що була в ній.

— Тримайся! — гукнув Сефт, простягаючи до неї руку.

Але Астель більше не чула його. Вона була зосереджена на тому, щоб утримати контроль.

Бальмонд відчула, як простір навколо неї змінився. Вона більше не стояла в залі поруч із Ледріком і Сефтом. Натомість її оточила темрява, тягуча й безмежна, де не існувало ні звуків, ні часу. Її серце калатало в грудях, ніби вона опинилася в абсолютно чужому світі.

І раптом перед нею виринув гігантський силует - величезний змій, настільки великий, що його тіло могло обвити ціле місто. Очі Офіукуса були схожі на два палаючі озера, що випромінювали невимовну лють. Його луска виблискувала темним, майже чорним кольором із відтінками глибокого фіолетового, а кожен його рух супроводжувався моторошним шипінням, яке здавалось прорізало простір навколо них.

Астель застигла, її тіло ніби каменем приросло до землі, а в голові лунав потужний голос Офіукуса, що звучав наче тисячі відлунь.

— Ти-ш-ш! — змій промовив із люттю, його голос був глибокий і лякав до самих кісток. — Смертна, що наважилася торкнутися моєї сили-ш-ш! Що ти таке, щоб претендувати на мене-ш-ш?!

Від його голосу у Бальмонд все тремтіло всередині. Їй здалося, що він просто розчавить її своєю могутністю. Офіукус підняв свою величезну голову над нею, його темні очі палали ненавистю.

— Ти лише оболонка-ш-ш! — продовжував він, наближаючись до неї, шиплячи й люто звиваючись. — Ти не вартуєш навіть існувати в цьому просторі-ш-ш! бісовий чаклун-ш-ш! Відкриває сюди вхід всім підряд-ш-ш! Гадав, минулий раз, я надав йому урок, щоб цього більше не повторилося-ш-ш!

Його величезне тіло рухалося блискавично, і він раптом кинувся до неї, мовби готуючись до атаки. Його паща, наповнена гострими, як кинджали, зубами, розкрилася, і в цей момент Астель відчула, як її охопила паніка. Страх пронизував кожну її думку, кожен м'яз її тіла.

Він був готовий знищити її. Його лють вирувала, як буря. Змій був ніби стихія, яку неможливо було зупинити. Астель відчула, як щось потужне вдарило в її груди, як удар грому. Вона повільно почала задихатися, Офіукус душив її своєю могутністю.

— Забирайся з моєї свідомості-ш-ш! Я - сила, що перевершує тебе-ш-ш! Я знищу тебе і все, що ти любиш-ш-ш!

Астель ледь трималася, її коліна підкошувалися, та останні слова змія нагадали про найболючіше - вона й так втратила всіх, кого любила. Тепер вона не могла просто здатися. Всередині себе вона відчула, що це було випробування. Це не просто гнів Офіукуса - це була його перевірка.

Збираючи всі свої сили, вона закричала, піднімаючи голову до небесної потвори:

— Я не відступлю! Я не боюся тебе! Мене не лякає твоя лють, сила, весь ти! Мені нічого і нікого втрачати! Навіть якщо моя душа розчиниться в тобі, не буде кому за мною проливати сліз!

Її голос здався малим і слабким у порівнянні з величезним змієм, але в ньому було щось нове - рішучість і воля, що почали підніматися з глибин її душі.

Офіукус різко зупинився, його велика паща залишилася відкритою в кількох метрах від Астель. На мить темрява навколо загусла ще більше, і здавалося, що весь простір тріснув від цієї зупинки. Очі змія, якими він раніше люто на неї дивився, змінилися — тепер у них промайнуло щось інше, щось більше, ніж просто лють. Це було здивування.

— Ти не боїшся мене-ш-ш? — глибокий голос Офіукуса лунав спокійніше, але в ньому все ще відчувалася могутня загроза. — Я той, хто може знищити цілі світи-ш-ш. Що ж ти таке, щоб наважитися кидати виклик такій силі-ш-ш?

Астель, здавалося, також зупинилася, її серце все ще калатало від страху, але в ньому зароджувалося щось нове — виклик і бажання показати, що вона не зламається. Її погляд був твердим, вона стиснула кулаки, відчуваючи, як страх перетворюється на щось схоже на контроль.

— Я не кидаю виклику тобі, — її голос став твердим, але не агресивним. — Я не хочу тебе підкорювати, але й не дозволю тобі знищити мене. Ми тут разом, хочеш ти цього чи ні. І я не віддам своє життя, тільки тому, що ти цього вимагаєш.

Офіукус різко підняв свою голову ще вище, його тіло змійкою скрутилося навколо неї, але цього разу він не кидався на неї. Його погляд став ще пильнішим, і його очі тепер виражали не тільки лють, але й цікавість.

— Ти думаєш, що можеш зрозуміти силу, яку носиш всередині-ш-ш? Ти всього лиш людина, смертна й слабка-ш-ш. Моє існування - це сила, яку ти не здатна осягнути. Ти ж наївна, якщо віриш, що це вдасться-ш-ш.