Читати книгу - "Конкістадор"

не витримають напливу товарів після того, як приєднається новий континент. Тому в Уельві треба буде побудувати базар відповідно до нових обширів світу: він буде найбільшим у світі, бо при новому влаштуванні світу Уельва обернеться на перехрестя торговельних шляхів з усіх кінців землі, поверхня якої збільшиться удвічі. Щоб неозора імперія мешиків стала по-справжньому величною, могутньою й довговічною, найперше потрібно дбати про своїх нових підданців: не можна ставитися до цього порту просто як до пункту для вивезення скарбів, що працює лише в одному напрямку. Уельва має стати місцем взаємообміну між Новим та Старим Світом. Для цього й треба збудувати новий базар. З іншого боку, нові відкриті землі змушували переглянути побудову і самої імперії: Теночтитлан та Тлателолько, захищені озером та горами, безсумнівно, лишаться політичною столицею. Утім, конче потрібно зводити нове місто, на узбережжі — укріплений військовий та портовий центр. Мешики повинні мати гарну затоку для експедицій у Новий Світ, при цьому спроможну відбивати ймовірні напади під час незабарної війни.

Отак, дрімаючи та складаючи плани конкісти, Кетца мандрував шляхами світу, який щойно відкрив.

Кетца зі своїм почтом в’їжджали у Севілью у післяполудневу годину. Перше, що привернуло увагу молодого капітана, були височезні мури, які оточували місто. На відміну від великих міст у Долині, як-от Теночтитлан, Тлателолько і прадавній Теотіуакан, — відкритих, помережаних широкими вулицями з просторими зеленими майданами, із садами та широкими каналами, — нові міста були фортецями, оточеними мурами, баштами та ровами. Кетца дійшов висновку, що мури зводили не за один раз, позаяк вони були не суцільною спорудою, а поєднанням різноманітних стилів та епох. Найдавніші ділянки були із загострених колод, які скріплювалися глиною. Інші були вже вищими та міцнішими, мали невеличкі башти, з яких могли спостерігати вартові. А найбільш недавні, вочевидь, укріплення були у впізнаваному мавританському стилі — Кетца добре вивчив його ще в Уельві. Такі мури були товщими, вищими й значно міцнішими за решту. Місто мало подвійний захист: мури та річку, що оперізувала його, звиваючись. Зайти та вийти з міста можна було лише крізь велику та малу брами, які відчиняли у точно визначений час. Згодом Кетца запише у своєму щоденнику: «Міста Нового Світу оточені мурами, щоб запобігти взяттю міста приступом. Це неабияка проблема для будь-якої армії. Утім, наші війська долали й більш значні перепони: гори, вулкани та крижані озера. Але наш тлатоані мусить зрозуміти дещо, коли поведе наше військо: країну підкорюють, не лише руйнуючи мури та беручи міста штурмом. Узяти приступом мури нелегко, але ще важче увійти у серця тих, хто мешкає за цими мурами. Ось на чому має ґрунтуватися план завоювання. Важко взяти облогою місто, але у сто разів важче — завоювати прихильність його мешканців. Ось у чому зазнали невдачі маври за всі століття свого володарювання. Ці землі виснажені безугавними війнами, розподілами територій, гоніннями, убивствами й жертвоприношеннями. Наше військо має принести мир, а не чергові біди та руйнування. Серця цих дикунів треба завойовувати, промовляючи ім’я миролюбного Кетцалькоатля, а не Уїцилопочтлі, бога війни та жертвоприношень, — цього тут і так удосталь».

Щойно делегація потрапила всередину укріплень, Кетца переконався, що мав рацію. Перший кальпуллі, у якому вони опинилися, називався Санта-Крус. Повсюдно помітні були свідчення колишньої величі, але наразі цей район міста був лише блідою тінню, безсумнівно, сповненого слави минулого. На вулицях ані душі, будинки стояли спорожнілі, певно, розграбовані. Й лише завдяки бурлаці-вітру ці вулиці ніби сповнювались життям: вони, наче привиди, гупали дверима та віконницями, яким явно немає чого берегти. Палаци та халупи — все однакове у мерзенному запустінні. Клапті землі, де ще донедавна буяли сади, тепер обернулися на смутні пустки. Кетца здогадався, що цей кальпуллі з вузькими звивистими вулицями, що колись пізнав багатство й раювання, був кварталом, у якому раніше мешкали сини Ізраїлеві, простіше кажучи — євреї. Але коли католицькі тлатоані надумали вигнати всіх, хто не шанував Царя Христа, євреїв спіткали гоніння та убивства. А отже, тих євреїв, що не погодились піти у вигнання, віддали богові жертвоприношень як дарунок. З цим ритуалом, який звався інквізиція і під час якого жертви спалювали живцем, мешики мали честь познайомитись, щойно ступивши на цю землю. Лише в одній Севільї обряд проковтнув життя шести тисяч чоловіків та жінок, а ще двадцять тисяч зазнали утисків, катувань та ув’язнення у темницях. Ба більше, все їхнє майно позабирали жерці, щоб поповнити скрині у святилищах. Спорожнілі вулиці та незалюднені домівки, які зустрів Кетца та його посольство на своєму шляху, були німими свідченнями нещодавніх лиходійств.

На відміну від цього кальпуллі, околиці палацу мали неймовірний вигляд. І все ж те, як було влаштовано це місто, здавалося юнакові зменшеною копією Теночтитлана. Найприкментішою будівлею у місті була висока вежа з дванадцятьма гранями, яка вирізнялася серед решти вартових веж не лише розмірами, а й золотавим блиском. Ця споруда називалася Золотою вежею, утім Кетца враз збагнув, що назва стосується не матеріалу, а зовнішнього вигляду вежі, яка була вкрита керамічним кахлем золотавого кольору. А ось мешикські споруди виблискували справжнім золотом. Якби ці тубільці дізналися про багаті на руду гори навколо його країни, вони б кинулися в океан тут-таки, навіть плавом, — підсумував Кетца.

І раптом він уздрів будівлю — настільки величну за розміром, наскільки й дивну за своєю архітектурою. То була місцева подоба головного святилища Теночтитлана, найбільша будівля у всій Іспанії, певна річ, зведена на славу Царя Христа. Кетца ніколи не бачив такої безлічі ідолів, як тут, ззовні храмової брами. Численні бані, вузькі, наче голки, здіймалися в небо, ніби силкуючись розітнути хмари на шматки. Кетца здогадався, що цей храм звели на руїнах мусульманського святилища. Гординя людей, що називалися християнами, була такою великою, що вони, руйнуючи чужі храми, зводили на їхніх руїнах свої. І все заради шанування одного й того самого бога. Й ніби для того, щоб засвідчити нікчемність такої бундючності, один з членів делегації, котра супроводжувала мешиків, повторив вислів священика, який наказав звести цей собор: «Створимо ж цей собор таким великим та прекрасним, щоб ті, хто споглядатиме за завершенням його будівництва, вважали нас безумними!»

Саме такої думки й дійшов Кетца, утім не через розмір храму, який загалом чимало поступався Уей-Теокаллі, а через жадобу до руйнування, що охопила цих дикунів. Вождь мешиків питав себе: чи хтось спроможеться зупинити цих тубільців, якщо вони увійдуть до Теночтитлана? Відповідь лежала на поверхні: вони не лишать каменя на камені.

11

Земля в очах безземельних