Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

якорі, зачепи і, закріпивши кінець линви між фарами, другий протягли по виїмці нагору в зарості й там двічі обкрутили довкола якоря. Потім Лікар та Хімік висіли з машини, а Координатор увімкнув одночасно мотори всіх коліс і переднього барабана, який, намотуючи на себе линву, метр за метром втягував всюдихід у глинисту горловину. Не обійшлося без повторного розширення виїмки, але через півгодини якорі й линви вже лежали в багажнику, а машина зі страхітливим тріском і хрустом продиралася крізь зарості. Якийсь час вона посувалася дуже повільно, і тільки коли густі чагарі, на щастя, сухі й ламкі, закінчилися, а ріденькі не чинили надто великого опору, помчала з більшою швидкістю.

— Половина дороги позаду! — трохи перегодя крикнув Лікареві Хімік, який із-за Координаторового плеча уважно стежив за спідометром.

Координатор подумав, що вони не проїхали ще й половини — крутий підйом примусив їх дати гака кілометрів на п’ятнадцять; нахилившись майже до скла, він не відривав очей від дороги, точніше від бездоріжжя, намагаючись обминати великі перешкоди, а менші пропускати поміж колесами; та, незважаючи на це, всюдихід кидало, трясло, від чого на багажнику страшенно гуркотіла металева каністра; іноді, на ямах, машина підстрибувала, а коли знову опускалася на ґрунт, амортизатори всіх чотирьох коліс аж сичали. Видимість, однак, була непогана, несподіванок теж не траплялося ніяких. Раптом на межі розчинених у сіруватій імлі смуг світла щось промайнуло: висока паличка, друга, третя, четверта — виявилося, що це були щогли.

Лікар силкувався побачити на тлі неба, чи їхні верхівки й далі оточує тремтливе повітря, але було надто темно. Зорі над головами спокійно мерехтіли, велетенське створіння на задньому сидінні не ворушилося, тільки раз, мовби стомившись сидіти в одній і тій самій позі, пересунулося трохи вбік, умощуючись якомога зручніше, і цей такий людський рух дивно схвилював Лікаря.

Колеса перескочили через поперечні борозни. Всюдихід уже з’їжджав у долину по довгастому згорбленому спуску. Координатор трохи скинув швидкість, за язиком вапнякового осипу в смугах світла вимальовувалися наступні борозни, як раптом з лівого боку долинув наростаючий свист. Пронизливий, глухий шум — і невиразна гігантська маса перетнула їм шлях, блиснула в світлі фар та зникла з очей. Гальма коліс різко запищали, всюдихід рвонуло, в обличчя війнуло гарячим гірким вітром; через кілька секунд почувся новий свист, і Координатор погасив фари. У темряві за кілька кроків від них пролітало щось схоже на смерчі, одна за одною високо над поверхнею планети мчали гондоли, які мерехтіли фосфоричним світлом й були оточені невидимими обертовими дисками; повертаючи, вони легко нахилялися під тим самим кутом. Люди пошепки рахували: вісім, дев’ять, десять... Після п’ятнадцятої настала перерва.

— Стільки ми ще не зустрічали, — сказав Лікар.

Знову почувсь якийсь незнайомий звук, цього разу він був уже набагато нижчий і наближався трохи повільніше. Координатор увімкнув задню передачу, й всюдихід почав котитися назад. Вони підіймалися вгору, колеса слабо шурхотіли на вапняковому осипі. Не встиг Координатор загальмувати, як у темряві перед ними з басовитим гудінням, від якого кузов машини аж завібрував, проплив невиразний силует, тільки високо над деревами потемніли зорі й задвигтів ґрунт, немовби згори йшла лавина. Гудучи, мов велетенська дзиґа, повз всюдихід промчав новий привид, за ним ще один; гондол не було видно, лише червонясто світилися неправильні, загострені на зірчастих кінцях контури якоїсь конструкції, що повільно оберталася в протилежний напрямкові руху бік.

Знову зробилося тихо, тільки звідкись здалеку долинало то стихаюче, то наростаюче гудіння.

— Оце так колоси — бачили?! — сказав Хімік.

Координатор ще трохи почекав, а тоді увімкнув фари, відпустив гальма, й всюдихід покотився спершу повільно, потім дедалі швидше помчав униз. Хоч їхати вздовж борозен було зручніше, бо вони обминали всі великі нерівності, Координатор вирішив не ризикувати — на них іззаду могло напасти одне з цих прозорих чудовиськ. Легко крутячи кермом, він намагався продовжити в уяві маршрут машин, які їм зустрілися: вони йшли з північного заходу на схід, однак це ні про що не говорило — гондоли повертали й могли зробити ще багато таких поворотів. Він нічого не сказав, але на душі в нього було тривожно.

На початку третьої години в світлі фар блиснула дзеркальна стрічка. Дуплекс, на якого зустріч у темряві з гігантськими машинами не справила ніякісінького враження, з деякого часу, висунувши голову, пильно роздивлявся довкола. Коли всюдихід під’їхав майже до дзеркального пояса, велетенське створіння раптом закашляло, засопіло і, постогнуючи, почало випробовуватися, вовтузитися, потім переважило на один бік, немовби хотіло вистрибнути.

— Стій! Стій! — крикнув Координаторові Лікар.

Той загальмував, і всюдихід зупинився за метр від стрічки.

— Що сталося?

— Він хоче втекти!

— Чому?

— Не знаю. Може, через це дзеркало. Погаси фари.

Координатор послухався. Тільки-но стало темно, дуплекс знову важко опустився на сидіння. Всюдихід рушив з погашеними вогнями, якусь хвилину в чорних плитах обабіч нього відбивалося тільки світло зірок, потім колеса знову загойдалися на м’якому ґрунті рівнини. Машина мчала дедалі швидше, весь її корпус вібрував, тремтів, вапнякові виступи з великими тінями бігли назад, пісок смугами летів з-під коліс, холодне повітря обпікало легені, двигуни гули, шуміли, камінці з дзенькотом стріляли у шасі. Хімік зіщулився, намагаючись сховати голову за вітрове скло.

Всюдихід їхав по рівному, швидкість наростала, попереду от-от уже мали побачити корабель.

Перед від’їздом було домовлено, що той, хто залишається в ракеті, почепить на кормі проблисковий ліхтар, отож вони шукали миготливий вогник. Час минав, всюдихід трохи сповільнив швидкість, звернув на північний схід, а довкола, як і до цього, розливалася глибока пітьма. Координатор уже давненько їхав з близьким світлом, а тепер вимкнув і його, незважаючи на те, що машина могла наштовхнутися на якусь невидиму перешкоду. Раз вони помітили мерехтливий вогник і помчали до нього з максимальною швидкістю, проте вже через кілька хвилин переконалися, що це — низька зірка. Було двадцять хвилин на третю.

— Може, в них зіпсувався ліхтар, — озвався Хімік.

Йому ніхто не відповів. Проїхали ще п’ять кілометрів і знову звернули; Лікар, підвівшись, упився поглядом у темну околицю. Машина ще збавила швидкість; зненацька різко підстрибнула — передніми, а потім задніми колесами, — і подолала рів у піщаному ґрунті.

— Давай ліворуч, — сказав раптом Лікар.

Координатор повернув, і в близькому світлі фар показалися невисокі пагорки; всюдихід перескочив через другу борозну завглибшки півметра, несподівано усі троє побачили неясний спалах і на його тлі — видовжену похилу тінь, вершечок якої на секунду оточив ореол. Коли ореол згас,