Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

— Ну що ж, усе працює, і навдивовижу добре. З такою швидкістю ми зможемо наповнити наші паливні баки за двадцять годин… хоча, можливо, нам доведеться вийти назовні, щоб надійніше прикріпити трубу до скелі.

— А що з брудом? — запитав хтось.

Старший помічник підняв прозорий тюбик з безбарвною рідиною.

— Фільтри затримують усе, що більше за кілька мікронів. Для повної гарантії ми двічі проженемо крізь них воду з одного бака в інший. Боюся, поки ми не пройдемо Марс, ніякого басейну не буде.

Ця заява викликала такий потрібний зараз усім сміх. І навіть капітан трохи розслабився.

— Ми запустимо двигуни при мінімальній тязі, щоб перевірити, як працює H2O, взята з комети Галлея. Якщо погано, то ми викинемо з голови цю ідею і вирушимо по воду додому, на старий добрий Місяць, до кратера Аристарх.

По цих словах настала тиша, виступати ніхто не рвався, і всі тільки й чекали, коли виступить хтось інший. Тоді цю незручну паузу порушив капітан Сміт.

— Як ви всі знаєте, — сказав він, — уся ця ідея мені дуже не до душі. Правду кажучи… — І тут капітан різко змінив тему; усі й без того добре знали, що той цілком серйозно розглядав можливість відправити серові Лоренсу рапорт про свою відставку, що, однак, за цих обставин мало б вигляд дещо безглуздого й марного жесту.

— Але за останні кілька годин сталися дві речі, — продовжив він. — По-перше, власник цей план схвалив… за умови, що наші тести не виявлять принципових перепон для його здійснення. А по-друге… це дуже несподівано, і я знаю про це не більше за вас… Всесвітня Космічна Рада не тільки «дала добро» на це, а й навіть настійливо попросила нас змінити курс, гарантуючи компенсацію всіх можливих витрат. Чому так — залишається лише здогадуватися…

— Проте одне мене й досі непокоїть… — Він підозріливо глянув на маленький тюбик із прозорою водою, яку в цей момент Гейвуд Флойд підняв проти світла й легенько потрусив. — Я інженер, а не чортів хімік. Ця штука дійсно має вигляд чистої… але що вона зробить із внутрішнім ізоляційним покриттям паливних баків?

Флойд так і не зрозумів був до кінця, чому тоді вчинив саме так, як учинив — така нестриманість була абсолютно йому непритаманна. Може, просто набридла нескінченна дискусія, і він хотів якнайшвидше перейти до справи. А може, відчував, що бойовий дух капітана потребує невеликої підтримки, щоб стати твердішим.

Одним швидким рухом він відкрив запірний краник на тюбику й виплеснув із нього собі до горла приблизно двадцять кубічних сантиметрів «галлеївської» води.

— Ось вам і відповідь, капітане, — мовив він, коли ковтнув…

— І це, — сказав за пів години бортовий лікар, — була одна з найтупіших показових акцій, які я будь-коли бачив. Хіба ви не знаєте, що там є ціаніди та ціан, і ще бозна-що?

— Авжеж, знаю, — засміявся Флойд. — Я бачив аналізи — лише кілька часток на мільйон. Нема про що хвилюватися… Але одна несподіванка на мене все-таки чекала, — з жалем додав він.

— І яка ж?

— Якщо ви відправите цю воду на Землю, то заробите цілий капітал, продаючи її як найякісніше в Усесвіті проносне з комети Галлея.

Розділ 34. «Автомийка»

Тепер, коли всі тестування були успішно проведені, обстава на борту «Юніверсу» повністю змінилася. Більше ніхто не сперечався; усі працювали одне з одним щосили, і після тієї «військової наради» дуже мало кому вдалося виспатися досхочу протягом наступних двох обертів ядра комети, тобто ста годин за земним часом.

Перший «галлеївський день» був присвячений ще досить обережному забору води зі Старого Служаки, але, до того часу як настала місцева «ніч» і гейзер затих, усі операції були вже пропрацьовані якнайкраще. На борт запомпували понад тисячу тонн води; наступного «дня» мало цілком вистачити, щоб наповнити баки по вінця.

Гейвуд Флойд, не бажаючи випробовувати свою удачу, намагався обходити капітана десятою дорогою. Та Смітові, у всякому разі, і так було не до нього: він мав цілу купу важливіших справ. Хіба що обчислення нової орбіти серед тих справ не було, бо це за нього зробили та вже безліч разів пере-перевірили на Землі.

Тепер уже ні в кого не залишилося ні найменших сумнівів, що весь цей задум з дозаправленням виявився просто блискучим, а економія від цього була навіть більша, ніж заявляв спочатку Джолсон. Дозаправившись на кометі Галлея, «Юніверс» уник потреби летіти до Землі. Тепер він одразу та без затримки міг рухатися безпосередньо до своєї мети — на максимальному прискоренні та зекономивши багато тижнів. Попри можливі ризики, усі тепер були від цього плану в захваті.

Ну, майже всі.

Члени швидко виниклого на Землі руху «Руки геть від комети Галлея!» просто палали від гніву. Вони (їх було лише 236, але вони знали, як привернути до себе увагу громадськості) не вважали виправданим грабіж природних ресурсів будь-якого небесного тіла навіть заради порятунку чиїхось життів. Протестанти не захотіли втихомиритися навіть тоді, коли їм сказали, що «Юніверс» просто бере ту речовину, яку комета все одно втратила б, викинувши в космос. Але вони однаково протестували, стверджуючи, що це, мовляв, справа принципу. Їхні сердиті комюніке доволі відчутно розрядили обставу на «Юніверсі», повеселивши його пасажирів та команду.

Обережний, як завжди, капітан Сміт провів перші випробування на одному з малопотужних двигунів системи просторової орієнтації: якщо той при тестуванні вийде з ладу, корабель зможе обійтися й без нього. Відхилень від норми не виявилось; двигун поводився так, наче працював на найкращій дистильованій воді із шахт Місяця.

Потім капітан випробував центральний з головних двигунів — двигун номер один; якби він ушкодився, втрати маневровості не сталося б — лише загальної тяги. Корабель усе ще залишатиметься повністю керованим, але на позосталих чотирьох бокових двигунах пікове прискорення знизиться на двадцять відсотків.

І знову ж таки проблем не виявилося; після цього навіть скептики почали ставитися до Гейвуда Флойда люб’язніше, а другий помічник капітана Джолсон перестав бути соціальним ізгоєм.

Старт зорельота був призначений на «надвечір’я» — на час незадовго до того, як Старий Служака мав заспокоїтися перед тим, як укластися спати «на ніч». (Чи буде він тут іще через сімдесят шість років вітати наступних відвідувачів? — запитав себе Флойд. А чом би й ні? — натяки на його існування були вже помітні навіть на фотографіях 1910 року.)

Не було ніякого драматичного зворотного відліку на старовинний манір у стилі запусків шатлів