read-books.club » Сучасна проза » Син тіні, Олесь Ульяненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Син тіні, Олесь Ульяненко"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Син тіні" автора Олесь Ульяненко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 66
Перейти на сторінку:
виконував кожен з любителів романтичної музики нещасного француза Гектора Берліоза. Вони, щасливі, сиділи і гомоніли між собою, а за вікнами в зелених ліхтарях завмирало щасливе місто, велетенське місто, яке волею чиєюсь злою не стало третім Римом. Але це більше нагадувало пікнік, що закінчувався повальним п'янством. Це навряд чи можна назвати антрактом. Тому я поплівся шукати знайомих, розпихаючи, десь доволі безцеремонно, весь цей набрід велетенських, маленьких, великих, геніальних державних чиновників, що кожного тижня вішали собі заслугу на груди не меншу, ніж рятування батьківщини. Тут увімкнули кондиціонер. Ритмічний сухий звук змусив завмерти початком перший, затим другий десяток людей. Інші намагалися не помічати, тому продовжували рухатися до вільних столиків, але очі у них вже налилися безучасністю жаху. Вони якусь хвилину пхалися у спини. Вони ледь-ледь ворушили своїми головами. І звук повторився. Він нагадав звук автоматного затвора, але з тією різницею, що за звуком потяглось розложисте, гумоподібне хурчання.

Я намагався заговорити то з одним гостем, то з іншим, але з того нічого доброго не вийшло. Тому я прилаштувався біля самого столика, біля пивної стійки і замовив коньяку. Мене тривожило наразі тільки одне запитання: чи продовжиться велика «Фантастична» вічно упослідженого Гектора Берліоза, бо це мало нагадувало антракт. І далі, якщо це не антракт, тоді що це, чого чекати від цього божевілля. Та ось вдалося мені розгледіти знайому постать — це слідчий по боротьбі зі злочинністю. Він спеціалізувався на маніяках. Він знав про цих людей так багато, що міг розповідати годинами; можливо, тому він вже цілих три роки нашого знайомства мав шалений успіх у жінок. Дами ходили до нього і дивилися на цих людей, що мирно, з ніжними поглядами зверталися до них, вже зарюмсаних, про поміч і допомогу, щоб дами в міру своїх можливостей подбали про їхні нещасні сім'ї. Зарюмсані сентиментальні людожери. Більше від усього дами полюбляли спілкування з людожерами і ґвалтівниками. Радше і краще, аби це було сукупно: ґвалтівник тримав у собі людожера. Ця суміш зачаровувала дам. Вона наливала їхні очі невимовно гарним оксамитовим світлом, соком якоїсь небуденності, й вони говорили майже до ранку, якщо те дозволялося патроном, вони тріскотіли на всілякі несексуальні, навіть неземні теми з молодими і немолодими людьми, там, за ґратами. Тогоріч їм найбільше імпонувало тріо новоспечених бізнесменів, що якогось гожого дня вибралося на пікнік. Спиртного у них виявилося не в міру багато, радість бульбами сходила на губах і в голові, тому нічого ліпшого не придумали, як насмажити шашликів з власної подруги і продовжувати гулянку. Це трапилося десь у Донецьку, але випадок чомусь так зачарував столичних лікарів, міліцію і СБУ, що їх доправили у Павлівку, до божевільні. Кілька років знаменитості й не дуже знаменитості збиралися на колоквіуми, на сесії вирішити, що це було. Історія ця, як і всі, швидко захолола, похоплена потоком подій та іншими історіями, від яких холонула, збуджувалася кров у жилах великосвітської публіки.

Ми привітались, як давні приятелі, поляскуючи один одного по плечу. Він зразу почав оповідати про якогось маніяка, новенького і свіжого, про його інтелектуальне поновлення, про книгу рекордів Гіннеса. Ми наливали і випивали. Ми перекидалися на знайомих, заводячи розмову одним і закінчуючи кимось іншим. Навколо буркотіло, наливалося і жило на всю силу. Коли до буфету полилися витончені клозетні запахи, що ще не встигли встоятися кілька ночей, гармидер покрив тріск дзвоника. Натовп не зреагував. Коли до нас підійшов директор по розробці новітньої зброї, а ще він займався розробкою і переходом військових заводів на мирну професію, на виробництво цивільного, про що було сказано упівголоса, мій слідчий відкланявся, і ми продовжили розмову з вельмишановним паном: колись по моєму прибутті він хотів бачити свою безпутну доньку в моїх руках. Натовп наповнився випарами: алкогольними і сексуальними; вони помацували обвислі стегенця чужих жінок, хоча їхні нічим не поступалися новоявленим пасіям. Потиски рук і ніг під столами. Масні погляди. Сентиментальний розпач. Цей розпач забудеться над клозетом, коли шлунок спазмуватиме від позовів блювання. Розмоклий туалетний папір на підлозі нагадуватиме викинутий на кахлю людський ембріон. Директор щиро бубонів про якісь нові конверсії, якусь ахінею, що не притаманна його життю, далекому від усіх інтелектуальних і божевільних віянь салонних протухлих балачок. Він із задоволенням випиває зі мною коньяк, перепитує, чи не бачив такого-то, а чи не трапилася мені така-то; він скидає на мене своїм заворожуючим поглядом полтавського селянина, що знає толк у житті, а це химерне плетиво, кружало інтриг з потисканням рук, вітанням — це для нього невідоме, болюче, як вирваний зуб. І ми домовляємося, що зустрінемося обов'язково якось у офісі. Зараз у нього новий офіс. Шикарний і загнаний під європейські стандарти. Дивні люди, — живуть за азіатськими законами, а марять Європою. Наших американців займає Азія як екзотика, хоча це скоро почало обридати, і люди мріяли про зручні англійські каміни.

Тоді я почув легенький подув, наче вітер слизнув поверхнями столів. Я підняв голову, прошиваючи поглядом простір спорожнілого буфету, і побачив, як з-під вікна, підсвіченого зеленим ліхтарним світлом, відходить втомлена постать буфетника, а над столами подекуди тягнуться і обертаються на протязі вихрі диму від непотушених сигарет. Кондиціонер поламався. Тоді я почув подих. Тяжкий і жаркий. Подих обпік мені щоку, і я обернув голову. І бідні сни великих людей; я вдячний Провидінню, що я народився маленьким і сірим американцем, що досягнув середнього статку в себе на батьківщині, а тут зробився помітною постаттю у політичному житті країни, якщо сітку дрібних, дбаючих про кишеню інтересів можна назвати політикою. Тоді я побачив знову перед собою зелені очі й зелені вікна. Я вже досвідченим оком визначав, на скільки піднявся мороз — у декотрих місцях ліхтарі переливалися малиновим світлом, обтягуючи різнокольоровим коконом скляні лампи. Жінка стояла переді мною, трохи осторонь, вдало вибравши позицію, щоб я бачив струнке тіло, затягнуте у строгий діловий костюм. Подумки мені довелося прицінитися до неї як до повії, але у неї ще, видно, було не досить досвіду, не так розвинена інтуїція, щоб вгадати мої крамольні думки. Те, що вона прийшла мене спокушати, ніякого сумніву не викликало. Я бачив, як палають її очі, — нерівним світлом, у яких вільно вживається демон, любов, зрада, ненависть. Маленька машина смерті. Вона ступила крок уперед, виставивши, мов з дерева точену, ногу, і складки на спідниці окреслили її втягнутий живіт, стегна, що круто ставили ноги, тонкий стан з правильними круглими грудьми азійської форми. Вона ще раз усміхнулася, але вже

1 ... 39 40 41 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син тіні, Олесь Ульяненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син тіні, Олесь Ульяненко"