Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"

Лаланд, автор багатьох підручників і популярних книг з астрономії, запропонував назвати нове небесне тіло ім’ям Гершеля… Ні, це вже занадто! Винуватець всього цього ажіотажу скромно відхилив цю ідею на користь, звичайно ж, короля Англії Георга ІІІ. Але все вийшло інакше. Виявилося, що Гершель відкрив зовсім не комету, не хвостату «гостю», а… нову планету!

Це сенсаційне повідомлення надійшло з Росії. Зробив його петербурзький академік Андрій Іванович Лексель. Родом з Фінляндії, він 1768 року переїхав до Петербурга, де працював під керівництвом знаменитого Леонарда Ейлера. Досліджуючи рух небесних тіл, безпомильно встановив, що відкритий Гершелем об’єкт — не комета, як той вважав, а нова планета Сонячної системи. Гершель, м’яко кажучи, помилився, йому не вистачило проникливості і широти погляду.

Ця обставина дещо зіпсувала репутацію обласканого королем нового члена Лондонського королівського товариства. Та нащадок німецького музиканта недовго журився з цього. Його «комета» стала планетою… Це ж чудово! Помилка повернулася великим відкриттям — історичним, епохальним. Не вийшло з присвоєнням назви? Що ж, порушувати усталеної традиції не слід — хай нова планета, як і всі, носить божественне ім’я. І не яке-небудь, а першого володаря світу! Тут і королю не соромно поступитися, не те, що йому, простому смертному. Та й, зрештою, справа не в назві — головне в пріоритеті відкриття.

Отак з’явилася 1781 року в астрономічних каталогах сьома планета Сонячної системи, яку назвали Ураном.

Потривожений «сон» Урана

Бог Уран був батьком Крона і дідом Зевса. Як і в міфології, між планетами Ураном, Сатурном і Юпітером теж помітна «кревність». Вони ніби вийшли з одного лона. Хто більший, хто менший — суть не в розмірах, а в начинні.

Тривалий час Уран був для землян планетою суцільних загадок. Було тільки відомо, що планета обертається навколо Сонця майже по коловій орбіті на відстані 2 870 мільйонів кілометрів. Її рік тривав 84 земних роки. Радіус більше ніж в чотири рази перевищує радіус Землі. Ще б пак, планета-гігант!

Як і Венера, Уран обертається навколо осі не в той бік, у який обертаються всі інші планети. Вісь обертання лежить мало не в площині його орбіти, і тому він лине навколо Сонця в, так би мовити, лежачому стані, неначе постійно спочиває.

У січні 1986 року «спочинок» Урана потривожила космічна станція «Вояджер-2». Вона пройшла мимо планети на відстані 81 тисяча кілометрів, сфотографувала її володіння і передала дані на Землю. Через 2 години 45 хвилин сигнали дійшли до землян, і загадок сьомої планети стало ще… більше, хоч багатьма таємницями вона й поступилася.

За даними космічної станції, Уран має голубувато-зелений колір. Його атмосферна оболонка — це суміш молекулярного водню, гелію, метану, аміаку, ацетилену та інших вуглеводів.

В атмосфері виявлено незвичайне світіння, назване «електросяйвом». Крім цього, магнітометри зафіксували потужне магнітне поле, про яке раніше не було ніяких даних.

Ще одна загадка. Уран одержує від Сонця в 370 разів менше тепла, ніж Земля. Звичайно, там не зігрієшся у сонячному промінні. І все ж при всьому цьому освітлена Сонцем півкуля планети виявилась чомусь холоднішою, ніж та, що знаходиться в тіні.

Яка ж все-таки погода на Урані? Інфрачервоні датчики космічної станції зареєстрували температуру у верхніх шарах хмар мінус 212 градусів, а в нижніх — мінус 192 градуси.

Помічено також, що над Ураном віють сильні вітри, швидкість яких сягає до 350 кілометрів за годину. Звідки такі урагани, якщо на планеті немає великої різниці у температурах полярних і екваторіальних районів? Це ще одна загадка Урана.

Незважаючи на свої гігантські розміри, сьома планета надзвичайно швидко обертається навколо своєї осі — доба там триває 16,5-17,05 години. Сильний обертовий рух буквально сплюснув планету з обох боків.

А що там, у надрах Урана? Є всі підстави гадати, що розплавлене ядро планети складається із скельних порід і оточене океаном води, товщина якого сягає 8 тисяч кілометрів, а температура доходить до 4 тисяч градусів. Чому ж тоді вода не закипає і не випаровується? Цьому перешкоджає потужний тиск автосфери, який разом з космічною холоднечею нейтралізовує гарячий пал Уранового «котла», де, на думку деяких учених, можуть народжуватися… алмази. Так-так, алмази… Але спробуй до них коли-небудь дістатися!

Кільце Епсилон і супутник Оберон

Ще в 1960 році київський астроном С. К. Всехсвятський висунув гіпотезу, що всі планети-гіганти мають кільця. Згодом передбачення вченого блискуче підтвердилось. Не відмовився від почесної «корони» и Уран.

10 березня 1977 року працівники багатьох обсерваторій світу спостерігали, як Уран проходив по тлі однієї не дуже яскравої зірки. Мета була одна — краще роздивитися атмосферу планети і вточнити її параметри.

Але сценарій спостереження несподівано змінився. Як писав пізніше американський астроном Джеймс Елліот, коли до затемнення зірки залишалося кілька хвилин, покажчики інтенсивності її світіння раптово впали до нуля, потім знову підскочили. Так повторилося п’ять разів. Коли зірка виходила з-за Урана, відбулося те ж саме. Висновок? Навколо планети обертаються невідомі матеріальні тіла… Які саме? Спершу Елліот подумав, що це пояс маленьких супутників. Ще раз перевірив покази самописців. Виявилось, що світло зірки не повністю тьмяніло, а тільки слабло на 50–90 відсотків. Значить, це не масивні тверді тіла. А що ж тоді? Це могли бути тільки кільця Урана!

«Зовнішнє кільце, назване Епсилоном, — писав Джеймс Елліот, — найзагадковіше. Воно не здається круглим, воно може бути похилим, може мати форму еліпса, а можливо, тут не одне, а два кільця. Але щоб з’ясувати це, нам, напевне, доведеться чекати 1986 року, коли «Вояджер-2» добереться до Урана».

І ось космічна станція дісталася до планети. Вчені Землі мали рацію — Уран оточений кільцями, ширина більшості з яких — кілька кілометрів.

Найяскравішим є зовнішнє кільце Епсилон. Менші кільця Дельта, Гамма та Ета мають голубувато-зелені відтінки, у решти кілець переважають світлі