Читати книгу - "Моряк з «Дианы»"

Мабуть, щось багатозначне Теске вирішив сказати й полоненим. Російською мовою він розмовляв ще погано, але йому допоміг Олексій.

Виявляється, у японців зберігся якийсь папір, написаний Хвостовим. Коли цей хвацький лейтенант заскочив японських браконьєрів у бухті Аніва, він, вигнавши загарбників, доставив найбільш завзятих і важних з-поміж них у Петропавловськ на Камчатці. Наступного, 1807 року по дорозі до Ітурупу він висадив цих промисловців на одному японському острові з листом на ім’я мацмайського губернатора.

Що було написано в посланні Хвостова? Чому на протязі всіх допитів японці й словом не згадали про цей лист? Теске сказав, що й він не знає, який зміст документа, однак він чув, ніби для справи полонених лист мав вирішальне значення…

Вранці, під час прогулянки, Мур сам підбіг до Головніна. Блідий, скуйовджений, з слідами безсонної ночі на обличчі, мічман виглядав пониклим і жалюгідним.

— Простіть мене, Василю Михайловичу… Я одумався. Так, так, я опам’ятався… Тепер я бачу, що ви мали рацію… Тікати і негайно! Вони покладають на нас відповідальність за дії Хвостова… Це — помста за напад Хвостова і Давидова. Отже, доля наша вирішена…

Цей переривчастий голос, рішучість у погляді і вираз обличчя не притупили настороженості й недовір’я, що їх відчував до мічмана Головнін. Однак, не забуваючи про обережність, слід було використати тепер навіть вагання Мура і вирвати з-під його впливу двох матросів.

— Домовтеся з Васильєвим та Симоновим, — сказав Головнін. — І ще одне питання: як бути з Олексієм?

Мічман нахилився так близько, що Головнін відчув на щоці його гарячий подих.

— Олексій неодмінно з нами!., йому відомі їстівні трави, коріння, — він буде нам потрібен. А коли виявиться в дорозі, що він зайвий… будьте певні, я все влаштую.

Головнін не зрозумів:

— Тобто?

— Я його усуну.

Ось він який, цей Мур: він ладен убити товариша, такого ж, як сам, полоненого.

— Викиньте цю дурницю з голови, мічмане… Всі за одного і один за всіх до останнього удару серця. Так, і тільки так! Увечері починаємо збиратися в дорогу. За два-три дні ми тікаємо…

Здавалося, цей строк перелякав мічмана. Пізніше, залишившись у комірці вдвох з Хлєбниковим, Мур питав розгублено:

— Навіщо так квапитись? Я думаю, на саме те, щоб підготувати, переконати Олексія, потрібно щонайменше два тижні. Справедливо каже прислів’я: сім раз відміряй, а один раз відріж!..

Хлєбников хмурився, відповідав неохоче:

— Японці відміряли вже не сім раз, — більше… Хоч ви походите з німецьких дворян, вони встигнуть за ці два тижні й… відрізати! Я кажу про вашу голову, мічмане…

Мур ще пробував бадьоритись:

— Не смійте мене залякувати!.. Я не з боязких. Я згоден тікати навіть через два дні.

Головнін не підготовляв Олексія, як радив мічман. Він просто сказав курільцеві:

— Ми збираємось тікати, Олексію… Готуйся.

Курілець здригнувся, згорбився, підняв руки, ніби хотів захищатися.

— Це неправда… Не може бути, капітане!

— Ми довіряємо тобі таємницю як другові.

Олексій дивився широко відкритими й наче невидющими очима:

— Як другові… Я розумію. Однак це загибель, Василю Михайловичу… Авжеж, це загибель. — Він глибоко зітхнув і рвучко випростався, розправивши плечі. — Ви довіряєте… Довіряєте?!. Та я за це довір’я десять разів умерти готовий! Я з вами, капітане, і присягаюся: це чесно…

План втечі, запропонований Головніним, був простий і давно вже ним обдуманий. Після півночі, коли полонені засинали, а караульні йшли до своєї сторожки, треба було прослизнути в далекий куток, до дверей у відхідок, перерізати дерев’яний брус і відчинити ці двері. Далі лишалося тільки перебратися через огорожу. Легкий і міцний трап для цього можна було сплести з матроської парусинової койки. Жердини, на яких сушилася білизна, могли в перший час замінити зброю. Проти шабель, списів та рушниць з цими палицями, звісно, не встояти, але Шкаєв сказав упевнено:

— Смілість города бере, а рибальську посудину і поготів візьме!

З радістю помітив Головнін, як дружно всі погодилися з Шкаєвим.

Тепер тільки й лишалося дочекатись східного вітру. З східним вітром на море ляже туман — надійне укриття для втікачів. Можливо, за день, за добу після того, як захоплено буде рибальський баркас, зникне й небезпека погоні, і самим лише спогадом, схожим на важкий сон, зостанеться в пам’яті моряків далека країна Японія.

… Омріяний східний вітер подув через два дні. Припавши до вузенького віконця, Головнін бачив, як, повільно перевалюючи через узгір’я, застилаючи яри й переліски, з моря неквапливо повз важкий сизий туман.

Обличчя моряків залишалися суворими, але ніби проясніли, — капітан розумів цю стриману рішучість і радість. Того вечора він мав остаточно умовитися з ними про годину втечі. Та й чого довго роздумувати? Вони покинуть в’язницю зараз же після півночі, щоб до ранку бути вже далеко…

— Щастя нам усміхається, мічмане, — сказав Головнін, ідучи назустріч Муру і простягаючи йому руку. — Помітили, яка погода? За кілька годин ми будемо на волі!

— Це… серйозно? — мовби про щось незначне спитав Мур, не дивлячись на капітана. Головнін відчув, як тривожно тьохнуло серце.

— Ви в курсі справи, мічмане. Я призначаю годину…

Мур посміхнувся зневажливо, робленою посмішкою:

— І навіть призначаєте годину визволення? О, чародії! Але облиште жарти, капітане. Невже ви досі вважали мене за дурня?

Головнін шепнув йому, показуючи очима на караульного:

— Тихше!..

Але Мур навмисне підвищив голос:

— Я хочу, щоб це знали всі: і ви, і Хлєбников, і матроси. Я нікуди з вами не піду. Чуєте? І більше не чіпляйтеся до мене з вашими дурощами. Я не маю найменшого бажання бути впійманим