Читати книгу - "К7"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Якщо не знайдемо якогось конкретного діла — подуріємо! — скрикнула якось Гаська.
— Можливо, — погодився Семен. — Ці прояви переживають астронавти, що літають довше довкола Землі. У нас ця недуга може виступити в гострішому виді. Мусимо рятувати себе від неї!
І він давав нам різні завдання. Ми робили потрібні чи непотрібні йому математичні розрахунки, статистики з наших записок, насилення радіації в різних районах простору тощо. А мені Семен наказав також вести щоденник. Але не було про що писати. Бо що в тому цікавого, що ми, взуті в магнетичні черевики, лазили по стелі та стінах, і всюди нам здавалося, що ми в нормальному положенні? Про це я вже писав. Або що витискали воду з пластикової пляшки й губами ловили кульку води?
Врешті Гаська і я відмовилися від усякої праці. Ми стали стовідсотковими ледарями.
І тоді почалися між мною і Гаською постійні сварки. Тільки Семен не втрачав рівноваги духа і старався нас погодити. Мене сердило кожне її слово, а вона зненавиділа мене в усьому: у рухах, у словах, у виразі обличчя. Дійшло до того, що одного разу я показав їй язик, а вона кинула в мене пластиковою тарілкою (хоч, звичайно, ця тарілка до мене не долетіла, тільки зависла в повітрі).
— Як повернемося на Землю, то навіть не признавайся до мене! — кричала Гаська.
— Ні, не думаю! Будеш для мене повітрям, що там повітрям, повною порожнечею!
А Семен потішав нас:
— Це все прояви космічної недуги. Вернемося, і все це забудеться. Ти, Паньку, тримай свої нерви на припоні!
І хто знає, до чого б дійшло, якби одного дня не трапився випадок. Я саме мав службу при радарному екрані, коли помітив якісь дивні тіла, що скоро пропливали біля нас. Поки я встиг зголосити це Семенові, почувся раптом пронизливий свист — один, другий, третій!!!
Ми схопились. Семен зразу ж здогадався, що трапилось.
— Увага! Діри в «Сороці»! Негайно залатати!
Я зрозумів. Щось, може, метеори, пробило в кількох місцях наш космічний корабель.
Семен подав нам пластикові кружки, і ми почали шукати місць, куди повітря видобувалося в порожній простір. Різниця тиснення була велика, повітря з шаленою скорістю виходило й видавало при цьому цей несамовитий свист.
Я знайшов першу діру. Приклав до неї кружок, і повітря перестало виходити. Тиск однієї атмосфери притискав кружок до стіни з такою силою, що вповні і щільно затикав отвір. Згодом Гаська знайшла два, а Семен останній.
Тепер ми заспокоїлися. Небезпека минула. На екрані пролітали ще кусні небесної матерії, але більше нас не чіпали.
— Ми попали в густий дощ розбитих частин матерії, — пояснив Семен, — вони летять у безвісті цілими масами. Ніхто досі не знає, як вони творяться і що спричинює їхній рух. А тепер до праці. Треба ущільнити тривало наші стіни.
Ми покінчили роботу, і знову вхопила мене нудьга. Що робити? Навіть Семен із своїм знанням, від якого таки залежало наше життя, видавався мені мудрагелем. Всі його пояснення мене дратували. Я тоді закусував губи й робив усі зусилля, щоб мовчати. Одного разу не втримався і завив. Завив як собака.
— Семене, — спокійно промовила Гаська. — Панько збожеволів!
Семен зашепотів щось Гасьці, і вона залишила мене в спокою. А згодом прийшла до мого ліжка й подала мені води.
— Напийся, це тобі поможе. Я теж, коли подратована, п’ю воду.
Я справді відчував спрагу. Випив, глянув на неї сердитим поглядом і відвернувся до стіни.
Опісля, пишучи мій щоденник, я переконався, що спав два дні і дві ночі. Гаська подала мені насонний напій. Моя помста буде страшна!
ЧАСТИНА ІІІ
17
Я вже маю досить. Хотів би відпочити десь у горах, чи над морем або рікою. Ось тільки що зникло марево московської ракети, а вже насунулося на нас тривожне питання: де наша Земля, куди нам до неї летіти?
Рахунки рахунками, але якщо хтось з нас помилився, записуючи скорість чи ті клятущі кути, тоді пиши пропало! Віками можемо так блукати по Всесвіту, якщо так довго зможемо жити. І ні до кого не можемо мати претензій. Бо коли ми вирушали в цю подорож, то знали, що п’ятсот чи шістсот років не має тут ніякого значення.
А що буде, як Гаська захоче одружитися з Семеном? І дівчина буде права, бо як довго ждати їй? А що тоді? А як прийдуть діти й почнуть у своїй безтяжкості літати по кімнаті? Чим їх прив’язати? Самі проблеми!
Та найважливіше — це розпізнати наше Сонце. Ми повсякчасно виглядаємо його, то справа чи зліва, то вгорі чи під нами. Були зорі ясніші й темніші, більші й менші, але котра з них наше рідне, кохане Сонце?
А наша «Сорока» летить — не сколихнеться! Наче б стояла на місці, до чогось прикріплена. Прорізувала простір — але чи справді? Згідно з обрахунками, Семен наставив ту саму скорість, з якою ми летіли сюди. Тільки провірити це годі, бо не було ні одного порівняльного тіла. А як К7-мотори не діють, або вказівник скорости попсувався? Тоді ми можемо стояти на місці до кінця світу. Або, може, летимо не туди, куди слід?
Проблеми, проблеми!
Мабуть, і Семенові було важко, бо часто втрачав настрій. Він же відповідав за нас, але що нам з того? Тепер і моя злоба до Гаськи відступила на десятий план, ні думати про це не хочеться!
— Ну що ж, спробуємо нав’язати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «К7», після закриття браузера.