Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

Наступного дня Толік провів блискучу операцію. Клан Змій атакував одночасно два об’єкти Ящерів — турбудиночок і трансформаторну станцію. Арсен був змушений послати для оборони підкріплення, але обидві атаки виявилися обманкою. Великий загін Змій, чудово споряджений і озброєний, накинувся на корпус — базу Ящерів, і сам Толік в образі похмурого спецназівца очолив атаку.

Двома пострілами Толік — позначився досвід шутерів — зняв дозорця на даху й стрільця на балконі. Почався бій у коридорі, в душових, на дерев’яних облуплених сходах. Толік прорвався на дах і почав там встановлювати синій прапор. Якби йому вдалося закінчити, клан Ящерів припинив би існування. Однак процес установки прапора був довгий і дуже кропіткий. Поки Толік возився з прапором, з кріпленням, болтами й телескопічним держаком, на базу повернулися всі Арсенові загони. Ворога було вибито з будинку, а самого персонажа-Толіка зарізали ножем у спину — за кілька секунд до остаточної установки прапора.

Радість од загибелі ворожого проводиря стала Ящерам єдиною нагородою. У бою було втрачено три бронежилети, пістолет, п’ять сюрикенів і ніж, а після того ще й трансформаторну станцію. Провину за це важко було перекласти на бійців: Арсен припустився тактичної помилки. Ящери скотилися з першого місця на третє. Арсен не вийшов на вечерю й пішов блукати по лісі — просто для того, щоб ніхто не бачив його таким злим і розгубленим.

Задзвонив мобільник. Арсен натис кнопку відповіді, не дивлячись на номер — упевнений, що це мама. Проте з телефона пролунав голос Мар’яни Чабан.

— Вибач, будь ласка, — сказала вона без передмов, — цього кретина Іванченка пацани вже попередили… У нас є план захоплення їдальні. Там нас точно ніхто не чекає, всі думають, що ми будемо відвойовувати трансформаторну станцію! А до їдальні можна підійти з берега…

— Стоп, — сказав Арсен. — Де ти зараз?

— У себе в корпусі… В кімнаті…

Арсен подумав.

— Нічого не говори вголос, ніяких планів. Чекаю тебе біля тієї дірки в паркані, що ти розвідала.

— Там патрулі Черепах!

— Це в грі там патрулі Черепах! А ми з тобою розмовляємо в реалі!

— А-а-а, — сказала Мар’яна після паузи.

— Приходь сама, — встиг він кинути в мікрофончик, перш ніж вона обірвала зв’язок.

Він повів її в гущавину кущів, там, де не було ні місця для прихованої камери, ні сенсу її встановлювати. Можна було подумати, що вони закохані, які сховалися від чужих очей, але Мар’яна думала тільки про гру; слухаючи її, дивлячись, як блищать її очі, намагаючись не переводити погляду на губи, Арсен відчував щось схоже на розчарування.

— …Атакувати їдальню в усіх на очах. Щоб це було схоже на фальшиву атаку. Щоб вони сказали собі: ха-ха, на такі розводи не поведемось. А тим часом другий загін пройде уздовж берега, там болітце, але пробратися можна. Там стоять сміттєві баки, далі мийка, кухня. Другий загін візьме їдальню з боку госпдвору. Як тобі?

— Ти ж раніше не грала, — сказав Арсен.

— Що?

— Ти не грала. Тільки в тетріс.

— Арсене, ти слухаєш, що я тобі кажу?! Я кажу — є реальний шанс захопити їдальню! Територіальна перевага, плюс два захисту всім, плюс один енергії, можливість пекти хліб і здавати торговцеві, прикинь, який заробіток для клану!

Вона була збуджена. Облизувала губи й поправляла волосся. Ці прості жести мали б свідчити про те, що дівчина зацікавлена увагою Арсена — але він бачив, що все не так, що вона захоплена тільки грою.

Але ж вона із забезпеченої родини, подумав Арсен. І комп’ютер у неї є. Проте вона досі не була ґеймером, а стала тільки тепер. Зі шкури пнеться — за перемогу, а не заради призу. Як там казав Максим — ми граємо тому, що нам подобається грати…

— Мар’яно, це ж іграшка. Розвага.

— Ти мені не віриш? — вона помовчала, уважно дивлячись йому в очі. — Арсене… Ти мені не віриш? Не довіряєш? У плані є дірка? Де?!

— Ти схудла, — сказав він. — Вас там добре годують?

Мар’яна раптом усміхнулася. І так нетовста, вона мріяла схуднути завжди, з першого класу. Арсенові слова на хвилину повернули її з гри на землю.

— Так, на мені джинси висять, бо бігаю багато. Годують нормально. Та взагалі все добре… Найбільше дістають ці свині з другого корпусу, вони в нас поруч, через майданчик. Ну, свині! Недопалки кидають прямо під ноги. Кепочки їхні жовті вже засмальцьовані, навіть дівчата голів не миють! Футболок не перуть, шкарпеток не міняють, сморід од них на кілометр!

Мар’яна знову змінилась. Її очі стали колючі від ненависті і затуманені од щирої огиди:

— А шумлять як! Галасують і іржуть, дебіли. Як мені пощастило, що я не в другому корпусі і не в першому! У першому дівки-повії, як вийдуть на вечерю — ховайся! Колготки з люрексом в отакенну сіточку, спідниці задів не прикривають, а труси з дірками!

Арсен стримався й не відповів.

— Чого ти так дивишся? — Мар’яна раптом насторожилася. — Знову я щось не те сказала?

— Ні, все гаразд, — він зітхнув. — А що ти там казала про Іванченка? Хто його попередив, чому?

— А, ти ж не знаєш, — вона чомусь похнюпилась. — Він після гри розбухтівся, мовляв, це ти в усьому винен, ти просра… тобто пропустив атаку Змій. А наші пацани його на місце поставили. От і все.

Сонце зникло за деревами, проте в лісі було світло, наче опівдні. Зелена гусениця повзла по гілочці перед Арсеновими очима.

— Зрозуміло, — сказав він повільно. — Я зрозумів щодо твого плану, сьогодні посиджу над картою, прикину ймовірності. Ти, мабуть, іди, бо тебе ще почнуть шукати…

— Та хто там