Читати книгу - "Інтерв’ю з колоритним дідом"

Двоє, видублені вітрами й сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспник».

«Селяни»,—визначив бармен. Але нічим свого подиву не виказав.

Гості вперлися па почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.

— Добре сідало,— сказав русявий, вмощуючись на гвинтовому сидінні.

— Ти схожий на орла, дорогий,— схвалив чорнявий.

— Може, на курку?

— Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.

— Ти втішив мене, Іраклію,—сказав русявий.

— Твоя втіха — моя втіха, Остапе,— відповів чорнявий.

— Закусимо, Іраклію?

— Ти читаєш мої думки, Остапе.

— Поруч з пансіонатом функціонує їдальня,— повідомив бармен.

— Я поважаю їдальні, що функціонують,— сказав Остап.

— Чудова їдальня! — сказав Іраклій.

— Особливо мухи,— сказав Остап.

— Чудові мухи! — підтримав Іраклій.

— І черга.

— Чудова черга!

— Як на елеваторі,— сказав Остап.

— На елеваторі менша,—заявив Іраклій.

— Там і мухи менші,— сказав Остап.

— Там не мухи, а якісь ліліпути,— погодився Іраклій.

— Інша річ — в їдальні.

— Ніякого порівняння, дорогий!

— Ви з нашого пансіонату? — поцікавився бармен.

— Ти з нашого пансіонату, Остапе? — спитав чорнявий.

— Так само, як і ти, Іраклію,— відповів русявий.

— Ми з нашого пансіонату,— повідомив бармена чорнявий.

— Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспника»? — спитав русявий.

— Серпень — не сезон для селян,— ухильно відповів бармен.

— Кому потрібний цей серпень? — підтримав Іраклій.

— Море як парне молоко,— сказав Остап.

— А сонце мов щойно спечений лаваш,— продовжив Іраклій.

— Моє тіло проситься в лютий,— сказав Остап.

— Грудень теж має свої принади, дорогий.

— Тільки лютий! — затявся Остап.

— У лютому фрукти,— згадав Іраклій.

— Навіть сухофрукти,— сказав Остап.

— Саме їх я мав на думці, дорогий.

— А лютневі дощі?

— Чудові дощі!

— Вони назавжди залишаться у моєму серці!

— І в попереку, дорогий.

— Чудовий сезон!

— Сезон для селян.

— Все чудове — селянам!

— Що будемо? — перебив бармен.

— Що будемо? —• повернувся Остап до Іраклія.

— Що будемо? — повернувся Іраклій до бармена.

— Коньяк і шампанське,— повідомив бармен.— Портвейну нема.

— Нема портвейну, Остапе!

— Портвейн є в їдальні,— підказав бармен.

— Чудова їдальня! — сказав чорнявий.

— Чудові мухи,— сказав русявий.

— Чудовий портвейн! Чому ти зневажаєш портвейн, Остапе?

— Люди кажуть, що коньяк корисніший, друже.

— Вір людям, Остапе!

— Я вірю їм, Іраклію!

— Правда, дорогий?

— Свята правда, друже.

— Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?

— Я вірю тобі, як собі, Іраклію.

— Добре вірити людям! Візьмемо коньяк.

— І шампанське.

— Як? Хіба я не замовив шампанське?

— Ти замовив, але подумки, друже.

— Бармен має вгадувати думки клієнтів! — заявив чорнявий.

— Якщо він справжній бармен,—уточнив русявий. Бармен позеленів.

— Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе!

— Важко, але вивчаються, Іраклію.

— Вивчаються робити коньяк з портвейну та горілки.

— Приємно чути.

— Але не пити.

Бармен зашарівся.

— Коньяк і шампанське,— замовив чорнявий.

•— Чи не забагато? — спитав бармен.

— Ми візьмемо ще,— заспокоїв русявий.

— Між іншим,— зауважив бармен, розкорковуючи пляшки,— наша професія за навантаженням прирівнюється до металургів.

— Жаль барменів,— сказав русявий.

— Жаль до сліз! — схлипнув чорнявий.

— Допоможемо людині? — спитав Остап.

— Влаштуй, влаштуй його на мартен, дорогий! — попросив Іраклій.

— Я влаштую його на конвертор.

— Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він з дитинства марив конверторами!

— Я використаю свої парламентські зв’язки,— сказав

Остап.— Де телефон?

— Не треба,— зблід бармен.

— Жаль,— зітхнув русявий.

— Жаль до сліз чорну металургію! — схлипнув чорнявий.

Бармен одсунувся у темний закуток.

Мов дзвони вдарили келихи.

— Твоє здоров’я, Остапе!

— Твоє здоров’я, Іраклію!

— Не забувай стару дорогу і старих друзів!

— Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!

— За Миргород!

— За Сурамі!

— Гамарджос!

— Будьмо!

Поступово дійшли до Владивостока.

— Тут тихо,— схвалив русявий.

— Післяобідній час,— пояснив бармен.

— Сієста,—додав чорнявий.

— Зараз прийдуть,— сказав бармен.— У вечірніх туалетах.

— У тебе е вечірній туалет, Остапе?

— Є. Він же ранковий і полуденний. Нужником зветься.

— Я не про ті туалети,— зашарівся бармен.

— Ми бережемо вечірні туалети,— повідомив чорнявий.

— Ми люди дипломатичного протоколу,— сказав русявий.

— Дипломатичний протокол вимагає вечірню каву, Остапе!

— Ти читаєш мої дипломатичні думки, Іраклію!

— Спочатку розплатіться,— заявив бармен.

— Ти завжди роплачуєшся, Остапе?

— Це наріжний принцип мого існування,— сказав русявий, видобуваючи солідну асигнацію.

— Наші кредо збігаються,—сказав чорнявий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.

— Прошу на місця для почесних гостей! — розцвів бармен.

— Почесні гості ніколи не розплачуються,— зауважив Остап.

— Я теж помітив таку тенденцію,— підтримав Іраклій.

Тим часом бар пансіонату «Колгоспник» олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з символами маловідомих артілей.

— Землелюбці,— сказав Іраклій.

— Хлібодари,— сказав Остап.

Стойку атакувала акселерована отара. Верховодили емоційна юнка та довготелесий обормот, облагороджений прищами.

— Якісь зайди вперлися на наші місця! — пищала юнка.

— Піджаки! — висловився обормот.

— Чортили! — шуміла отара.

— Наша зміна,— зазначив русявий.

— Юні колгоспники,— розчулився чорнявий.

— Ці дітки нам насіють, Іраклію!

— І головне — нажнуть, Остапе!

— Оголена пищалка, напевне, доярка! — показав русявий на емоційну юнку.

— А юний прищ, напевне, технік штучного запліднення — показав чорнявий на довготелесого обормота.

— Ви знаєте, хто мій папа?! — зойкнув прищ.—Він вам покаже!

— І мій папа вам покаже! — пищала пищалка.

— Як думаєш, Остапе, чий папа вище?

— Гадаю, папа папиного синка вище, Іраклію.

— Чому так думаєш, Остапе?

— Бо пищалка, хоч і нахабна, але красива, і навряд чи упадала б біля юного прища, якби її папа був вище.

— В цьому є резон, Остапе.

— Ви багато собі дозволяєте! — галасувала акселерована отара.

— Дай діткам соку! — наказав чорнявий барменові.

— Вони п’ють інше,— зауважив бармен.

— Вони п’ють соки! — наполягав чорнявий.

— Наші соки,— додав русявий.

Акселерована отара випарилася.

—