Читати книгу - "Дикий собака Динго"

І цієї хвилини привиділося Тані, що весь світ справді крутиться над її головою. Він здався їй дивним, мов незрозуміла куля, про яку співає в своїй пісні юний Максим:

Крутится, вертится шар голубой, Крутится, вертится над головой…

Мов куля, крутився й навколишній світ— то матовий, неначе вечірній туман за вікном, то блакитний і блискучий, як рідна річка, освітлена вранці сонцем, як сад і поле, що їй снилися.

Крутится, вертится — хочет упасть…

— Мамо, не треба їхати звідси, — шепотіла Таня, плачучи разом з матір'ю.

Різна буває любов, — сказала дебела дівчинка Женя.

Вона сиділа з Танею у своїй кімнаті біля вікна, перед великим акваріумом.

Дівчатка вже не ворогували. Обидві дивилися крізь скло і воду на вулицю, там уже давно настала весна. Але вода і скло спотворювали її. Маленькі полонені рибки хвостами роздрібнювали величезне сонце, що вільно пливло мимо, і на тонких променях, як чарівні танцюристки на канатах, танцювали над парканом порошинки. Старий мідник кричав на перехресті, стукав по залізній рейці, і Тані здавалося, що це він разом із своїм залізом приніс на плечах у місто весну.

— А ти коли-небудь любила? — спитала Таня.

— Любила, — відповіла Женя, — тільки це було давно, ще в третьому класі.

— Але як ти про це довідалася?

— Дуже просто. Він, було, просить: «Женю, покажи мені задачу». А я знаю, що показувати не можна. «Не буду», — кажу собі. Але він скаже: «Женю, я більше не дражнитиму». Ну, й покажеш. Нічого не могла вдіяти зі своїм серцем. А тепер минуло. Побачила, що погано почала вчитися, й кинула. Вирішила — досить!

— Як же це ти зробила? — зацікавлено спитала Таня.

— Дуже просто! Перестала дивитися на нього. Не дивлюсь, не дивлюсь — і забуду.

Таня випросталася, але не перестала дивитися на скло і на воду, потім без усмішки, уважно глянула на подругу.

Всім серцем вона позаздрила її круглим щокам, її тверезій голові, повній таких надзвичайних думок, і зітхнула. Разом із зітханням у неї з грудей вирвався тихий свист.

— Не свисти, — сказала Женя, — це приносить у хату нещастя.

І Таня стримала дихання в цій хаті, де взимку розквітали царські кучері і серед тонких водоростей жили золоті рибки.

Подруги помовчали.

— Так, це правда, — вимовила Таня, — різна буває любов. — І раптом пішла, не сказавши більше ні слова.

А старий мідник все ще кричав на перехресті, дзвенів залізом, і за вікном була весна.

В гайочку за Таниним будинком теж була весна, та ж сама. Вона підняла траву коло підніжжя кам'яних берізок, свіжим мохом зігріла коріння синіх ялиць. І ялиці похитували своїми густими, важкими вітами, самі на себе навіваючи теплий вітер.

Таня покликала Філька. Той сидів на дереві, дриґаючи босими ногами. Гострим, мов шило, ноясем він застругував олівця. На колінах у нього лежали зошити і книжки — важкий для хлопчика тягар, від якого гнулася не тільки його голова, а й. вершини дерев ніби хитались, і весь ліс навколо ходив ходором.

Хлопець старанно вчився.

І Таня від того страшного дня на річці не залишала його. Вони разом готували уроки, і її бистра пам'ять допомагала обом.

Таня схопилася за товстий сук, підстрибнула і теж опинилася на дереві.

Це була даурська береза, майже без листя. Вона криво виросла над землею. І на ній було дуже зручно сидіти поряд!

— Завтра останній іспит, — докірливо сказав Філько, — а ти зникаєш на цілу годину. Сама все знаєш, а інша людина хай гине. І вона загине. Присягаюсь тобі. І, щоб не загинути, тій людині треба вчитися, — гірко зауважив Філько, — а тебе, коли треба, нема.

Філько, — сказала Таня, — ти міг би й сам вивчити цю теорему за той час, що я ходила до Жені.

— А що ти скажеш, — сумно заперечив Філько, — коли я її вчу, вчу, а вона від мене котиться, мов на колесах?

— Тоді швидше почнемо.

Таня взяла у Філька свій зошит.

— Якщо дві окружності мають спільну точку… — сказала вона, позираючи на листя, що кипіло від вітру.

Але Філько все ще стругав олівець, і його мисливський ніж на сонці виблискував, наче крило лісового голуба.

— Ні, зачекай, — сказав він, — ти спершу признайся мені: ти справді сьогодні на світанку підеш з Колею на мис?

— Я й не приховую цього.

— І задля цього ти наділа своє найкраще плаття, а тепер лазиш по деревах, аж ніяк не шкодуючи його?

— Так.

— А якщо Коля злякається і не прийде на мис?

— Він прийде, — сказала Таня, не відводячи погляду від листя.

— А якщо дізнається батько?

— Він не дізнається.