Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

На півдні молода заміжня жінка, імени якої фон Кінаст не пам’ятав, а головною прикметою якої було гарне світле волосся, розпущене до пояса, втілювала Літо. У пшеничному очіпку на голові, у квітчастій сукні, з оберемком перших троянд стояла вона серед квітів, а біля неї женці в солом’яних брилях, косарі за сінокосом, схилені до землі жінки з серпами. А на заході, одразу біля ставу, в мовчанні й безрусі тривала Осінь в усій своїй невичерпній красі. Кошики яблук і груш, вимита морква, клаптики кольорової тканини, що вдавали пишноту осіннього листя. Уособленням Осени була сільська коханка фон Кінаста, найгарніша в околиці жінка, рудоволоса, пишнотіла Марцела Опіц. Панувала, немов королева, над похиленими до землі бабами, які збирали порозкидувану картоплю або з піднесеними вгору ціпами застигли над снопами льону.

Чи потрібно казати, що всі були в захваті? Що свято тривало кілька днів і ночей, що неперервно до білого дня звучала урочиста музика, інкрустована погукуванням труб, фальцетами скрипок, воланням гобоїв. Під ногами гостей шелестіли посипані гравієм алейки.

А коли настав кінець, коли гостей вивезли рипучі повози, коли залишилася від них витоптана трава і гори брудного посуду, коли винайняті кухарки присіли, стомлені, біля столів, а пси, що вже обжерлися, дрімали на засмічених рундуках, коли селяни розійшлися по хатах, простуючи занімілі кістки, фон Кінаст тлумачив дружині, яка лежала на софі (їй розболілася голова):

— Ми маємо, дорога моя, робити речі безцільні. Інакше життя наше буде пласким і ніяким, як життя отих там… — Тут він показав на село, що виднілося в долині. — Ірреальна потреба — ось те, що відрізняє нас від тварин. Не наше мислення, не мудрі книжки. Ми маємо робити речі непотрібні, непридатні, життя яких коротке, але сліпуче, речі, які дивують, навіть якщо їх одразу забувають. Наше існування має бути наповнене такими феєрверками. Інакше нас охопить неспокій, і ми станемо безплідні.

Того року запала фон Кінасту в голову вражаюча думка, незрівнянна з жодною з тих, які мав досі.

Її здійснення почалося саме копанням Кедрона, в липні, всупереч тим жнивам, всупереч диктатові пір року, які примушують людей підпорядковуватись монотонному ритмові. Потім фон Кінаст зі своїм секретарем допізна сиділи в бібліотеці, а в серпні він сам вибрався до Праги, столиці дієцезії, щоби узгодити з єпископом важливі деталі. Там же замовив сукна, барвистих тканин, розмовляв з різьбярами і купив старовинний збройний обладунок, щоби показати своїм ковалям, як зразок. А так само щити, списи й мечі. Наказав також зробити зразки прапорців. Уже у вересні кузні перейшли на нову продукцію, забули про підкови, обручі для бочок, осі для коліс — тепер там робили наконечники, решту доробляли з дерева. Жінки шили плащі й жупани, дівки вишивали дивні знаки на прапорах. Кілька сіл працювали в узгодженому ритмі, бо платив їм добре — продуктами, як вони й чекали, які завозив із сусідніх замків, купував на міських ярмарках. Працювали усі його села, розкидані в долинах від півночі до півдня: Ратен і Ратенау, Штенау і Альбендорф, Зайферсдорф, Шраффенек та інші дрібніші поселення ткачів, розкидані по горах. У кожному селі призначив когось одного відповідальним за результати і раз на тиждень, у неділю, після меси, зустрічався з ними, щоби звітувалися йому. А вони, небалакучі, як то вони, розповідали йому, скільки зробили дерев’яних мечів, скільки їхні жінки нашили жупанів і барвистих плащів, а економ фон Кінаста записував ці дані у своїх рубриках, призначених на зерно, в’язанки льону, картоплю й худобу. Теслярі ж у маленькому Кунцендорфі будували обложну машину, високу, як дерево, на дерев’яних колесах.

І паралельно до цих приготувань узявся фон Кінаст за найважливішу справу — будування Єрусалима.

Предком фон Кінаста був нібито Ґотфрід Лотарингський, так принаймні вважали в родині. І якщо правдою було, що кров має якусь власну пам’ять, то зрозумілим ставало те, що бачив фон Кінаст, як тільки заплющував очі, як тільки внутрішньо заспокоювався. Міг-бо побачити під повіками образ золотого міста, що простяглося під сонцем у пустелі. Високі мури, вежі, брами, шпилі костелів і бані мінаретів. Велике золоте тістечко, подане на тарелі світу.

Перенести цю візію на вогкі шльонські луки… Ще до того ж знайшов місце, вражаюче — як йому здавалося — схоже на рельєф тих теренів. На сході й південному сході — дві глибокі долини й струмок, який з дня на день робився Кедроном, на південному заході — гора, яка може вдавати Сіон. А до всього, це місце було прекрасно видно з терас замку, було сценою, ніби Бог сприяв задумові фон Кінаста, так досконало розмістивши його замок.

До роботи, отож, рушили теслярі, будуючи імітацію святого міста. Властиво, вона мала складатися з самих лише стін, і то значно зменшених, середина міста буде умовною, не йшлося ж бо про саме місто, а про його здобуття. Зате збудували башти — Вежу Давида, трохи меншу Браму Ірода і Яффську Браму на західній стороні.

На кінець листопада Єрусалим вже був готовий. У цей зимовий час, темний і холодний, селяни, які й так не мали що робити, вивчали свої ролі. Робертом із Нормандії став Ганс Годіш, коваль, хлоп могутньої статури, з довгою густою бородою. Під час примірювання обладунку він виглядав як справжній рицар, хоча, не навиклий ходити в черевиках, рухався досить незграбно. Робертом із Фландрії зробив фон Кінаст Опіца, батька отієї гарної рудоволосої Осени. Раймондом із Тулузи став селянин зі Штенау; здається, лиш він один дуже перейнявся своєю роллю, а ще й виявився хлопом кмітливим і метким, до того ж обдарованим акторськими здібностями. З Танкредом були самі лиш клопоти, бо призначений на цю роль хлоп захворів на Різдво і вже під Новий рік помер, тому поспіхом шукали йому заміну. Ну, і Ґотфрід Лотарингський. Фон Кінаст мав сильну спокусу, аби самому стати актором і приєднатися до штурму,