Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Моє серце мені дало згоду на співчуття

І дозволило бути чуйним до свого смутку.

У фільмі «Хороший Вілл Гантинґ» є чудова ілюстрація до того, що може статися, коли чоловік розуміє, що він «зжився» зі своєю раною, але усвідомлює, що це не є обов’язковим. Вілл Гантинґ (його грає Мет Дамон) — це видатний молодий чоловік, геній, який працює прибиральником у Масачусетському технологічному університеті і мешкає в неспокійному районі міста. Про його здібності ніхто не знає, тому що він приховує їх під маскою несправжнього «я» «крутого хлопця з бідного району». Він забіяка (жорсткий чоловік). Його несправжнє «я» виникло з рани, пов’язаної з батьком. Рідного батька він не бачив, а чоловік, що став його вітчимом, бувало приходив додому п’яним і немилосердно його бив. Після енного арешту за участь у вуличній бійці Вілл, за рішенням суду, відвідує психолога на Шаон (його грає Робін Вільямс). У них встановлюється зв’язок — це вперше в житті Вілла старший чоловік так глибоко переймається його проблемами. Почалася його ініціяція. Перед завершенням однієї з їхніх останніх зустрічей Шон і Вілл обговорюють ті побиття, що він колись зазнавав і які тепер записані в його справі.

ВІЛЛ: Тож, ага… що це таке: «Вілл не спроможний відчувати прихильність»? Що це все означає? «Страх самотности»? Це через це я розійшовся зі Скайлі (своєю дівчиною).

ШОН: Я не знав, що ви розійшлися.

ВІЛЛ: Розійшовся.

ШОН: Хочеш поговорити про це?

ВІЛЛ: (Втупившись у підлогу) Ні.

ШОН: Послухай, Віллє… Я багато чого не знаю, але розумієш, це (бере папку)… Це не твоя провина.

ВІЛЛ: (Відхиляє його) Так, я знаю.

ШОН: Подивися на мене, синку. Це не твоя провина.

ВІЛЛ: Знаю.

ПІОН: Це не твоя провина.

ВІЛЛ: (Починає оборонятися) Знаю.

ПІОН: Ні, ні, ти не розумієш. Це не твоя провина.

ВІЛЛ: (Обороняється) Я знаю.

ПІОН: Це не твоя провина.

ВІЛЛ: (Намагається завершити розмову) Гаразд.

ПІОН: Це не твоя провина… не твоя провина.

ВІЛЛ: (Роздратований) Шоне, не заводьтеся зі мною, тільки не ви.

ПІОН: Це не твоя провина… не твоя провина… не твоя провина.

ВІЛЛ: (плачучи, падає в його обійми) Мені дуже шкода. Мені дуже шкода.

У тому, що ви потребуєте зцілення, немає нічого ганебного, немає нічого ганебного шукати в інших підтримки, немає нічого ганебного в тому, що всередині ви почуваєтеся молодим і наляканим. Це не ваша провина.

ВІДКРИТИ РАНУ

Коли Фредерику Б’юхнеру було десять років, його батько вчинив самогубство. У передсмертній записці дружині він написав: «Я захоплююся тобою і кохаю тебе, але мені не вдається нічого путнього… Мого годинника віддай Фредді, перламутрову защіпку — Джеймі. З любов’ю». Потім зачинився в гаражі і сидів там, допоки заведений автомобіль не заповнив приміщення чадним газом. Це сталося одного недільного осіннього ранку. Того дня він мав піти з Фредериком і його братом на футбол. Натомість назавжди пішов з їхнього життя. Як десятилітньому хлопчакові реагувати на таку подію?

Дитина сприймає життя так, як воно перед нею розгортається, тому що не має іншого вибору. Того недільного ранку світ підійшов до свого кінця, але щоразу, коли нам доводилося переїжджати на нове місце, я бачив, як світ підходить до кінця, але на його місце завжди приходив новий світ. Як сказав Марк Твен у «Священній подорожі», коли помирає хтось, кого ви любите, це так, ніби у вас згорає дім, — тільки з роками ви усвідомлюєте всю повноту втрати. Для мене процес усвідомлення минав довше, ніж для більшости, хоча не впевнений, чи я цілком усвідомив її навіть зараз. Із плином часу ця втрата заховалась так глибоко, що за якийсь час я майже перестав про неї думати, не кажучи вже, щоб говорити про неї. («Священна подорож»)

Ось так ми — особливо, чоловіки — ставимося до своєї рани. Заганяємо її далеко всередину і ніколи не виймаємо назовні. Але ми просто мусимо виймати її, чи, радше, відкривати її. Свою я відкрив несподівано, через двері власного гніву. Після того, як близько одинадцяти років тому ми переїхали до штату Колорадо, я помітив, що кидаюся на своїх хлопців за якісь дурниці. Перекинута склянка молока могла спричинити напад шаленої люті. Тпру, Джоне, подумав я, щось там у тобі всередині відбувається, тому зазирни під капот. Досліджуючи власний гнів разом зі своїм добрим другом Брентом, я зрозумів, що був таким нестямним через почуття повної самоти в світі, що постійно вимагав від себе більше, ніж спроможний дати. Щось у мені почувалося молодим, мов десятирічний хлопчик у світі чоловіків, але без чоловічої здатности зарадити цьому. Під поверхнею було багато страху — страху, що я провалюся, страху, що мене викриють, і, нарешті, страху через те, що, зрештою, я був сам один. Я розмірковував, звідки береться весь цей страх, чому я почуваюся таким самотнім у цьому світі… і таким юним усередині? Чому щось у моїй душі почувається осиротілим?

Відповідь знайшлася, коли я переглянув декілька