Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

Галина сподівалася, що вона трохи вивільниться, коли Олесеві виповниться три роки і можна буде віддавати його до дитсадка хоча би на півдня. До того часу Гриць уже відкрив кілька продуктових кіосків, у яких продавали не тільки все те, по що ще нещодавно доводилося довго вистоювати в чергах, а й різні дивовижі: польські цукерки, банани, консервовані абрикоси, імпортні жуйки. Доба дефіциту поволі минала.

Та вже протягом першого півріччя стало зрозуміло, що витримувати потрібну синові дієту в дитсадку не вийде. Спершу Галина спаковувала малому зі собою приготовану на цілий день їжу і пояснювала виховательці деталі неодмінної дієти. Проте ввечері все те приготоване так і стояло в шафці з одягом, а на всі запитання вихователька лише знизувала плечима:

— Що я можу зробити? Їх у мене тридцять. Видно, не захотів він тої вашої дієти. Але шкідливих продуктів ми дітям не даємо, не переживайте, від зупи і молока нічого йому не станеться.

Увечері в Олеся починався рідкий зелений пронос, який тривав зазвичай кілька діб, Галина скасовувала всі заплановані справи і залишала малого вдома. Найняли няню. Та і це не дало бажаних результатів. Першу няню довелося звільнити, бо вона потайки купувала Олесеві печиво, щоби він не крав його в інших дітей у пісочниці, друга няня нічого не купувала, проте й не забороняла Олесеві частуватися печивом інших дітей. Третя змирилася з необхідністю заборонити печиво, та крадькома приносила з дому «свіженького молочка від своєї корови».

Однією з небагатьох картин, які написала Галина в той період, був портрет бабці, котра кілька років поспіль носила їм додому козяче молоко, кукурудзяне борошно та домашні яйця. Ті харчі стали справжнім порятунком. Галина купила кавомолку і перемелювала нею гречку, рис, перлову крупу, щоби, крім каш, готувати з такого борошна оладки, налисники і навіть випічку. На заскленому балконі вона облаштувала цілу оранжерею, де вирощувала розмарин, базилік, різні сорти зеленого салату, пророщувала зерна і додавала проростки в салати. Навчилася робити домашні йогурти з козячого молока та смачні салати навіть зі сирого буряка та картоплі. Дедалі більше часу відбирали в неї кулінарія та балконне садівництво, дедалі рідше вона бралася малювати. Непомітно для себе Галина втягнулась у розмірене життя домогосподині, а також у тиху, майже не помітну зовні, депресію, яка найсильніше охоплювала її в сонячні дні, коли хотілося хоч кудись вийти, трохи змінити усталений розпорядок дня. Вони з Олесем переходили від однієї занедбаної пісочниці посеред багатоповерхівок до іншої,◦— піску майже ніде не було, а щойно його привозили, то вже за кілька днів він знову зникав у відерцях власників котів із довколишніх будинків. Фарба на гойдалках пооблазила, після дощу майданчики довго ще виблискували калюжами, й діти сумно обходили їх, а коли сміливіші ступали у болото, то отримували за це докори від мами чи від бабці.

— Може, тобі варто знову почати малювати? Це допомогло би від депресії,◦— пропонував Гриць. — Спробуймо найняти ще одну няню. Тепер Олесь уже підріс, він зможе розказати, якщо вона робитиме щось не так.

Галина погодилася. Вони найняли няню, а Галина почала ходити до майстерні. Та повернутися до живопису їй так і не вийшло. Спершу вона взялася облаштовувати майстерню, потому якийсь час запрошувала туди подруг на каву, а часом просто стояла і дивилась у вікно внутрішнього дворика. Її майстерня займала мальовничу мансарду під дахом старої кам’яниці в середмісті, а у внутрішньому дворику росли старезні дерева. З Галининого вікна було видно лише їхні верхівки, і здавалося, ніби сидиш просто на дереві. Іноді Галина бачила пташок, які зазирали з гілки просто їй у кватирку, часом із гілки на гілку перестрибували великі руді білки…

Карл-Штефан був надзвичайно емоційним і спонтанним чоловіком. Він міг миттєво змінити всі свої плани і дуже дивувався, коли така зміна ставала несподіванкою для інших. Наприклад, ідучи коридором, міг випадково зазирнути до кімнати когось із учителів, вирішити, що меблі там розставлено неправильно, і потому кілька годин власноручно пересувати їх, а заодно перестилати килими, доводячи до розпачу не лише бідного вчителя, котрий тим часом не міг виконувати своїх обов'язків, а й, наприклад, когось із міністрів, котрий змушений був приречено чекати на призначену авдієнцію.

З таким самим завзяттям Карл-Штефан міг зірватися на рівні ноги вдосвіта і до пізньої ночі просидіти в майстерні, працюючи над якоюсь картиною. Малюючи, Карл-Штефан завжди наспівував якусь довгу монотонну мелодію без слів. Співав тихенько, і за цим звуком його завжди можна було знайти, якщо він ховався зі своїм мольбертом не в майстерні, а в якомусь закутку замка. Іноді влаштовував художні мандрівки на своїй яхті. Тоді він брав зі собою кількох відомих художників, і вони разом вирушали в кількаденний круїз, із якого привозили нові картини, написані у відкритому морі. Час від часу архікнязь організовував виставки своїх робіт у невеличких приватних салонах і галереях.

Марія-Терезія, постійний свідок таких чоловікових поривів, добре вміла врівноважувати імпульсивність свого мужа і ставитися до цього з гумором.

Захоплення морем було з-поміж усіх найсильнішим, і його успадкували й діти. Особливо ті, котрі не надто прагнули ставати польськими монархами, тобто Вільгельм і Елеонора, їх обох ціле життя нестримно тягнуло і до моря, й до моряків.

Жоден інший архікнязь не проводив стільки часу в морських подорожах і не мав такої кількості яхт, як Карл-Штефан. Придворні дами навіть жартували, що він замовляє