Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

дзен називається «не-ум» (у-синь). «Не-ум» — це неактивна дія свідомості, що парадоксальним чином усвідомлює свою тотожність із довколишнім світом. Тому тут маємо справу з тим різновидом шаленства, що нагадує медитацію. Та вона є надзвичайно важливою в дзен-буддизмі. Саторі — це ще й спосіб збагнути людську природу, хоча без «зупинки свідомості».

Деякі вчителі проводять паралелі між дзен та західними філософськими доктринами. Так, Секіда Кацукі говорить про феноменологію Едмунда Гусерля як про теорію, що близько підходить до дзен, оскільки той, хто практикує «феноменологічну редукцію», не зважає на власне «я» й може прийти до споглядання чистого феномена[97]. Дзен усерйоз цікавив Карла Ґустава Юнґа, бо він убачав у ньому зв’язок із психоаналізом через характерну техніку, спрямовану на пробудження позасвідомого. Дзен так само пов’язаний з мистецтвом сюрреалізму, а над усе — з творчістю Антонена Арто. Декотрі дослідники помічають ознаки цього вчення й у «Логіко-філософському трактаті» Людвіґа Вітґенштайна, де раціоналізм заснований на містиці. Дзен називають «убивством розуму», одначе його метою, як уважає Дайсецу Тейтаро Судзукі, є проникнення в глибину власної природи. Східному розумові, твердить він, властиві спокій, тиша, незворушність[98].

Ті, хто практикують дзен, живуть простим повсякденним життям, але звертають увагу на щонайменші дрібниці. Навіть здійнятий догори палець має свій сакральний знак. Невимушеність життя — це ідеал дзен. Спонтанність, необдуманість учинків — прояв «природи Будди». Чим природніше поводиться людина, тим ближче вона до нірвани. Але в повсякденному житті свідомість перебуває в безперестанній роботі, перетворившись на утилітарне мислення. За словами Мартина Гайдеґера, вона розглядає речі світу «в контексті володіння», тобто предмети «перебувають» у свідомості ніби напохваті.

Дзен оперує полісемічною логікою, де нема однозначного «так» або «ні». Натомість «методологією» дзен можуть бути запитання-відповіді, коли учитель або учень актуалізують цілком несподіваний аспект проблеми. Тут нема діалектичного розгортання смислу. Тому в його практиці трапляються всілякі неподобні, а часом і жорстокі дії: щипки за ніс, штурхани, удари киями по голові, ба навіть відрубування пальців тощо. Усе це діється задля того, аби ошелешити свідомість, допровадити її в змінений стан, збити мислення зі звиклих рейок. Для навчання майстер може використовувати будь-які методи, але найбільш визнаними є практики дза-дзен (медитація сидячи) й коан.

Систему коанів розробила школа Ринзай, щоб розвити безконтрольне проникнення в природу речей на противагу аналітичному чи логічному її розумінню. Пошуки відповіді на коан змушують учня забути всі свої звичні орієнтири й блукати навпомацки в океані сумнівів. Буддійський патріарх Хуей-нен учив, що замість спроб очистити або спустошити розум потрібно просто дати йому волю, оскільки розум — це не знаряддя опанування світу. Послабити розум — означає пустити потік помислів і вражень, які спрокволу спадають на думку. Не треба пригнічувати їх, стримувати, втручатися в їхній плин. Саме в медитації дза-дзен практикується дія даоського «у-синь» — «не-розуму».

Коан — це слово або вираз, які ну ніяк не можуть бути доступні розумові. Санскритське слово «коана» означає мить і політ думки. Учитель пропонує послідовникові коан, аби той з його допомогою «схопив» реальність, що простирається поза порогами думки. Хрестоматійний зразок коану: «Як звучить плескіт однієї долоні?» Інші приклади подібні. Як описати звук, що не існує? Як пізнати те, чого немає на світі? Вирішуючи коан, учень дізнається, що він не може звідати нічого. Суть коану, зазначає Судзукі, годі втямити з тексту. Вона в самій людині, що застигла перед очевидною нісенітницею. Потрібно вийти за поріг слів.

Отак учень привчається миттєво й без щонайменших коливань реагувати на ситуації щоденного життя. Методом «прямої вказівки» відповідають наставники дзен на будь-які питання.

Наставника Дзесю запитали:

— Чи має пес природу Будди?

Він відповів:

— Му.

— Хто такий Будда?

— Три циня бавовни.

— Якщо в людському розумі немає жодної думки, чи може в ньому бути яка-небудь похибка?

— Ще й яка. Як найвища гора.

— Що означає прихід першого патріарха до Китаю?

— Кипарис у дворищі.

— Чи існує висловлювання, яке не було б ані істинним, ані хибним?

— У білій хмаринці не побачиш навіть тіні потворності.

Крім того, дзен — це чи не єдине вчення, в якому знайшлося важливе місце для сміху. Дійсно, у жодній релігії сміхові — комічному, блазнівському, парадоксальному — не вдавалося отримати головні позиції і посісти таких чільних висот, як у культурі дзен. Особливості сміху можна було спостерігати в юродивих, у поведінці яких є багато спільного з дзенськими майстрами. Згадаймо, що юродивий ставав комедіантом, грав у божевілля, а майстер дзен, якщо був «брехливим учителем», то діставав «лисяче просвітлення»