Читати книгу - "Безмірна залежність"

О, як же мені стало добре і спокійно. Це було найкраще моє зізнання Іллі. Найщиріше, відверте. Хоча ні. Я згадала, що писала йому про свої почуття і в квітні, і в травні, і на початку місяця (коли це прочитала Олена). Так, писала. Але саме зараз, можливо, все зміниться.

«Дочитую «Мистецтво любити». Автор описує види «псевдолюбові», яка з'являється у людей з психічними розладами, неврозами. Я була впевнена, що потраплю під якийсь вид такої любові, але цього не сталося. Напевно, я все ж вмію любити, просто ще не зустріла людину, з якою б сталася взаємність. Сьогодні вперше за останні три тижні я написала Іллі про те, як сильно люблю його. Він не відповідає, ще не прочитав. Але можливо, прочитав, тільки я про це не знаю. Я вже вимотала всю свою душу, скоріше б все закінчилося або почалося по-справжньому. Якщо він так нічого і не відповість, я більше не буду вигадувати йому виправдань, а буду знати, що він не готовий до стосунків зі мною. Звичайно, це прикро. Я впевнена, що якби ми жили поруч, то, безумовно, зустрічалися б. Я завжди мріяла про такого хлопця. Прикро, що відстань все знищила: почуття Іллі не такі сильні, щоб піддатися пориву і приїхати. Якби він розкрив своє серце і сказав чесно: «Поліно, я хочу реально бути з тобою, але розумію, що у нас на шляху безліч перешкод. Я не приїду, але я хочу, аби ти приїхала, і ми спробували побудувати стосунки», — це принаймні було б щиро. Але він може щодня писати мені про кохання, про майбутню зустріч, а потім зникати на кілька днів, мовчати, ігнорувати мої запитання. Я змирилася з цим, прийняла цю його рису характеру, тому що кохаю його. До того ж, розумію, що цих проблем не було б, якби не відстань між нами. Я вже навіть не ображаюся, що він не хоче писати мені і телефонувати, я заспокоїлася, люблю його щирою любов'ю. Просто хочу вже якогось чіткого розуміння. От і все.

Ввечері я побачила, що Ілля онлайн, але моє повідомлення залишалося непрочитаним. Я вже сумнівалася, що він дійсно їх читає. Як я розумію, всі повідомлення Ілля бачив у спливаючих вікнах, і він відкривав їх лише тоді, коли хотів на них відповісти. Тому завжди виходило так, що Ілля одразу відповідає на повідомлення, ось тільки він міг не читати його кілька днів.

Цього разу мені довелося чекати всього кілька годин, перш ніж я все ж побачила довгоочікувану відповідь на мій крик душі. Тремтячими руками я відкрила вхідні повідомлення.

«Пупсику мій, ти просто диво. Ти просто дівчинка моєї мрії», — написав Ілля і вийшов з мережі.

Моє серце стиснулося від розчарування, але я задушила в собі сльози. Ні, Ілля не міг написати так мало на всі мої зізнання, на моє прохання приїхати, на мої слова про той біль, якій він мені заподіяв. Напевно, йому просто потрібно йти на роботу, а коли повернеться, він точно напише більше. У будь-якому випадку, мене тішило те, що він не відштовхнув мене. Я була дівчинкою його мрії. Що ж, хоча б це мені написав. Але я розуміла, що мені на ці його слова нема чого відповісти, адже я і так сказала все, що могла, і навіть більше.

Наступного ранку нових листів від Іллі не було, але і в мережі весь цей час він не з'являвся, тому зі спокійною душею я пішла з мамою на пляж. Нарешті я почала одужувати, і останні два дні могла провести на сонці. Як могла, я приховувала від мами свій смуток, але вона все бачила і розуміла, просто не хотіла ятрити мої рани.

На дзвінки та повідомлення Гриші я не відповідала, бо не горіла бажанням з ним бачитися, спілкуватися, тому що розуміла, що в цей час я буду думками не з ним, і це завдасть ще більшого болю.

«Вчора Ілля написав мені коротке повідомлення, що я дівчинка його мрії. Після цього він не написав нічого, і в мережі весь час його немає. Я намагаюся боротися з сумом. Мені боляче, але в той же час є і заспокоєння: я зробила все, що могла, я подарувала йому всю свою любов, відкрила душу. Якщо в його душі цей вогонь не палає, то я не зможу змусити його мене покохати. Звичайно, в глибині душі я ще вірю і сподіваюся, але віра згасає. Я дуже втомилася сподіватися і чекати кожної миті. Я зробила все, що могла. Не варто більше заважати Іллі жити.

Після обіду я постійно заглядала в телефон, але Іллі не було онлайн. Прийнявши душ перед вечерею, одягнувшись, нафарбувавшись, я знову перевірила соцмережу: повідомлень не було, але Ілля… він був в мережі і навіть розмістив на своїй сторінці декілька веселих записів. І саме зараз він був онлайн, але нічого мені не писав. Про те, що кохає, що йому також боляче усвідомлювати те, як сильно я страждала, що він збирається приїхати. Нічого.

— Зробити тобі зачіску? — запитала мама. Я мовчки кивнула і підійшла до неї. Раніше я не дозволяла їй торкатися мого волосся, але зараз я хотіла хоч якось відволіктися.

Вона стояла позаду, розчісувала мене і щось розповідала, а у мене по щоках текли сльози. Раптом я вихопила з її рук гребінець і впала в її обійми, розплакавшись.

— Він тобі не пише? — запитала вона, і я їй показала наше останнє листування.

— Він зараз у мережі, але більше нічого не пише. Я дівчинка його мрії — ось його відповідь на всі мої відверті зізнання.

— Я благаю тебе — зітри його зі свого життя, це все пусте, — сказала мати, і я розплакалася ще сильніше, — ти вся схудла, постійно на нервах, хіба це нормально? Він не приїде, Поліно, для нього це все гра. Він з Оленою.

— Ні! Вони точно не