Читати книгу - "Сховай мене від темряви"

— Коли я чув про твою вроду, думав, брешуть. — Він підняв її обличчя за підборіддя, ніжно торкаючись. — Аж ні… Ти прекрасна. Пощастило твоєму нареченому. — І, мабуть, тут сталася фатальна мить. При цих словах Поля засумнівалася в нареченому і це відчув Ілай. Що він читав, думки або душу, не знаю, але він, як і стара відьма, відчув сумнів.

— Я хочу одружитися з твоєю донькою.

— О, пане! — Батько впав на коліна і цілував руку Ілаю, для нього це була найвища мить щастя. Серафим прийшов до нього обрати в дружину його доньку! Маланка ревниво тупнула ногою, розуміючи який шанс від неї пішов. А Поліна почала репетувати та кричати на Ілая.

— Вперта? Добре!

— Я вб’ю себе!

— Мовчи дитино!

— Я клянуся, що заколю себе отим ножем, що давала мені стара відьма! — Батько з Ілаєм нарешті відволіклися. І почали прислухатися до бідолашної дівчини, долю якої вони вирішували без її згоди.

— Коли заплановано весілля? — Спитав Ілай.

— Через двадцять днів. Після житніх.

— От і добре, ти передумаєш до цього моменту виходити за Стрибу.

— А якщо ні?

— Тоді будеш жити своє коротке земне життя, — він оглянув хату, — тут. Готувати вечерю із переспілої ріпи. Обробляти землю. Народжувати десяток босоногих дітей. Дуже скоро станеш старою, тому що праця і важке життя зносять тебе швидше, ніж ти думаєш. Діти стануть дорослими. Чоловік буде задивлятися на молодих, які ще можуть народити. Тоді ти і згадаєш мене, і той шанс прожити яскраво і довго, який ти втратила. Шанс, дати нашим дітям, світле майбутнє… - Кожне його слово влучило в ціль. Тому що Поліна думала про це. — Твоє гарне волосся вицвіте. А ці тоненькі й натруджені руки, в мозолях і зморшках, вже не зможуть заплести його в косу. — Жорстокі слова, але Поліна кожне з них сприйняла, як пророцтво.

— Доню, це честь для нас — мати такого родича! — Благав батько.

— Облиш її Рубан. В неї на роздуми є декілька днів.

— Я зовсім тебе не знаю.

— Так дай мені можливість, дай шанс. Я не відступлю, чуєш? — І змахнув крилами. Вони зайняли весь простір в маленькому будинку. Від них пахло молоком і вони світилися якимось блакитно-золотим кольором. Подих перехоплювало від споглядання на Ілая. Потім знову хвилею змило це чудне видіння і переді мною розкинулася річка. Промені літнього сонця грайливо мерехтіли на її синіх хвилях. Інша я сиділа на березі. Червоне довге волосся вільно спадало по спині. Вінок із ромашок оповив мою голову. Я плела ще один і ніжно дивилася на хлопця, який плескався у воді. Парубок, я ледве впізнала в ньому Вадима, струсив своє неслухняне волосся, він усміхався. Все таж ямочка на підборідді та проникливий погляд. Він підійшов до Полі.

— Стриба, ти взагалі слухаєш мене?

— Ні.

— То що ж мені робити? — Поля одягнула йому на голову вінок.

— Чому ти взагалі питаєш мене про це? Цей йолоп майже два тижні ходить за тобою.

— Він серафим, ти ж знаєш. Мені не просто.

— Все просто, ти або хочеш бути зі мною, або з ним. Я не можу наказати тобі з ким бути.

— Знаєш, мені здається, що ти насправді не усвідомлюєш всю серйозність ситуації. Серафими рідко одружуються. Тим паче зі смертною жінкою. На цьому наполягає батько і громада. Вчора старійшина кликав до себе. Пояснював, яке це щастя для племені мати такого захисника, як Ілай. Ти знав, що він старший над Серафимами?

— Байдуже. — Вадим, або ж Стриба, як його тоді звали, закинув ногу на ногу і жував травинку. Нічого і ніхто не міняється. Як він був легковажним, то так і залишився ним. — Ти сама повинна вирішувати з ким тобі бути. Я кохаю тебе всім серцем, ти це знаєш. Проте не можу вказувати з ким бути. Він втрутився в наші відносини й ти його підпустила. Чому ж ти не відмовила одразу?

— Я не просто відмовила, а сказала, що вб’ю себе, якщо не буду з тобою. І я його не підпускала до себе, він сам, дуже наполегливий. — Звісно колишня я кохала Стрибу, проте і до Ілая була небайдужа. Але чому Стриба був таким пасивним? О, знайомий вихор зміни ситуації. Мені було цікаво і необхідно все це, але вже почало нудити від постійної качки. Я знову в землянці відьми й вона щось шепоче Стрибі: «Зламай її волю, перейми на свій бік. Ось тобі ніж, встромиш собі в серце і ти станеш рівним серафиму. І тоді нікуди твоя Поліна не дінеться…», — шепотіла вона бридким ротом на вухо хлопцю. Він вийшов пригніченим, його зустріла Малана.

— Допомогла? — Спитала вона, от противна дівчисько. Вона так заздрила мені, що підбила Стрибу прийти до цієї відьми.

— Майже, — похмуро відповів він. — То Поля вирішила сама вийти за нього чи її вмовили?

— Важко сказати: і сама, і звісно на неї тиснули. Ти повинен це зрозуміти.

— Мені потрібно було бути рішучішим і не відпускати її від себе. — «Дійшло», подумала я. — Проте і гадки не мав, що вона обере його!

— Моя сестра балувана. Треба її провчити. Що тобі сказала стара?

А потім все було мов в Шекспірівській п’єсі. Поліна в гарному весільному вбранні схилилася над тілом Стриби. В його грудях стирчало держално ножа. Кров виливалася фонтаном по руках і світлій спідниці бідолашної дівчини. Все було, як в німому кіно, жодного звуку. Хмурий, наче гроза Ілай, закривав очі долонею. Він розправив шість своїх крил, грубо відштовхнув мене і підняв на руки Стрибу. Огорнувши тіло одними крилами й піднісся у небо. Земля почала тремтіти, розходитися. Утворилися щілини в землі, крізь які щось намагалося