Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Змова
Юна герцогиня не знала, радіти їй чи журитися. Чаклунство лякало і вабило її, як вабить метелика смертельна гра полум’я свічки. Поступово Агнеса взяла себе в руки, і думки її знову повернулися до бакалійниці.
— Що ж, якщо мені сприяють сили зла, значить, я вільна робити все, навіть убити цю змію, — розлючено прошепотіла придворна красуня. — Трішечки отрути в келиху бакалійниці, і весіллю не бувати.
Чим більше герцогиня так думала, тим більше це здавалося їй єдиним виходом.
Годинник пробив північ. За важкою портьєрою почулося шарудіння й покахикування.
— Хто там? — пошепки запитала герцогиня, намагаючись не виявити страху, що оволодів нею.
Вдивляючись у темряву кімнати, вона, як за рятівну соломинку, вхопилася за бронзовий свічник. Портьєра заворушилася, і з-за неї з’явилася жвава худорлява стара.
Герцогиня хотіла закричати, але, як у страшному сні, голос не підкорявся їй. Тим часом стара зникла й відразу ж з’явилася знову, тільки набагато ближче. Агнеса, не усвідомлюючи, що робить, схопила дзвіночок і почала дзвонити, щоб викликати прислугу, але стара не зважала на це. Хитро примружившись, вона просвердлювала герцогиню поглядом.
— Даремно метушишся, любонько. Усе одно тебе не почують, — хихикнула неждана гостя. — Адже ж ти сама просила допомоги. Я можу тобі прислужитися.
Стара знову розчинилася в повітрі, і не встигла Агнеса й оком кліпнути, як Віщунка стояла вже поруч з нею і повчально говорила:
— Отрута, звичайно, — засіб правильний, перевірений, тільки… А що як докопаються, хто насипав порошечку в келих дівчиська принца?
Почувши ці слова, герцогиня зблідла, а стара змовницьки підморгнула.
— Чому тремтиш, любонько? Від мене нічого не приховаєш. Я всі думки й гадки знаю. На те я й Віщунка з Лисячої Нори. Тільки тобі боятися нічого. Слухатимеш мене, ми твою суперницю і без отрути зі світу зженемо. Комар носа не підточить. Ти знову станеш першою красунечкою при дворі. А там і корону до рук прибереш.
Герцогиня відповіла не відразу. Що й казати, не щодня ж доводиться зустрічатися з нечистою силою. З одного боку, входити в змову було боязно, але з іншого…
— Що ти за це хочеш? — запитала Агнеса.
— Та нічого. Такій красунечці, як ти, я й задурно допоможу.
Це звучало занадто спокусливо. Агнеса повеселішала й відчула себе впевненіше.
— Дуже мило, — поблажливо посміхнулася вона. — То як же мені усунути з дороги цю мужичку?
— Обручку підмінити, ось і все, — випалила Віщунка.
— Але навіщо, яка в цьому користь?
— А така, що наречена має дивну примху. Хоче, щоб замість діаманту в обручці було просте скельце.
— Ось вже й справді в простолюдинки і смаку немає, і примхи дурнуваті! — презирливо скривилася Агнеса.
Хто-хто, а вона розумілася на коштовностях і завжди мала все найкраще.
— А це через те, що вона діамантів більше за смерть боїться, хоча сама не знає чому. Але ж я знаю, знаю, знаю… Я все знаю… — закружляла в танці стара.
— І через що ж цей безглуздий страх?
— А ось підсунеш їй каблучку з діамантиком, то й побачиш, — мовила нічна гостя й зникла.
Прокинувшись уранці, герцогиня пригадала події минулої ночі. Що це було: реальність чи сон? Агнеса зіскочила з ліжка, підбігла до карточного столика й почала гарячково перебирати розкидані карти. У колоді, як і належить, був лише один піковий туз. Може, і нічної гості не було, а все, що сталося, — це лише гра уяви? Однак сумніви ятрили душу Агнеси.
Відразу після сніданку юна герцогиня послала за головним придворним ювеліром. Треба було будь-що дізнатися, чи справді в обручці нареченої принца не діамант, а підробка. Якщо так, Агнеса знала, як діяти.
Розділ 5Вінчання
Наближався день весілля. У королівстві панувала передсвяткова метушня. Усі готувалися до бенкету. Вулиці прикрашали різнокольоровими прапорами й квітами. На площах установлювали довгі столи для частування торговців, ремісників та іншого люду. Із сусідніх держав з’їжджалися імениті гості. Готелі й заїжджі двори були переповнені.
У призначений день на Соборній площі з самого ранку стирчали роззяви, щоб зайняти місця ближче до собору й не пропустити видовища, яке мало відбутися. Трохи пізніше почали збиратися майстри. Приходили родинами, розкішно вбрані й урочисті, то не жарт — королівське весілля! Але, як відомо, у свято кому відпочинок, а кому й робота. Торговці квасом і солодощами на всі боки вихваляли свій товар. Та й у коробейників покупців не бракувало. Усе йшло нарозхват. Кожний хотів мати з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.