read-books.club » Сучасна проза » Марта 📚 - Українською

Читати книгу - "Марта"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марта" автора Лілія Черен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 86
Перейти на сторінку:

— Платівка вже скінчилася, — сказав очевидне Володимир. Півнячі бої у їхньому найпримітивнішому вигляді рідко коли його зачіпали. Тому коли Іван, збагнувши запізнілу недоречність своїх слів, почервонів і рвучко забрався геть, Володимир лише знизав плечима: «Диваки, та й годі!»

3

...Я не знаю, хто кого морочить,

але я б нагана знову взяв

і стріляв би в кожні жирні очі,

в кожну шляпку і в манто стріляв...

Володимир Сосюра

Іван міряв Сашину кімнату широкими кроками, немовби прагнув у них вкласти всю свою злість і роздратування. Руки в кишенях, погляд потуплений униз. Було якось гірко, боляче... За що боролися? Не розумів він НЕПу, ненавидів його, з усіма вітринами, недосяжними простому робітникові, з розцяцькованими дженджиками, з жінками, такими. такими, як Марта.

Мозок запрацював раптом сердито й чітко, думки виливались у гострі слова переписаної резолюції. Саша захоплено мовчала, чулися лише удари її маленьких рішучих пальчиків, які швиденько набирали текст на друкарській машинці.

Врешті тиша ознаменувала собою закінчення роботи. Саша витягнула аркуш і почала ретельно перечитувати надруковане.

Іван сів на ліжко й закурив. На якийсь час його погляд заволікся туманом далеких думок, але невдовзі він стрепенувся й заговорив:

— Сашо, я маю до вас розмову...

— Кажіть, звичайно.

— Можу я висловлюватися прямо, без усіляких реверансів, які не личать комуністові?

— Звичайно! — підтвердила Саша, ще тримаючи у руках щойно дбайливо перевірений на помилки документ.

— Я казав вам, що післязавтра їду назад до столиці?

— Ні.

— Так, от. Країна поступово переходить до мирного життя. Звичайно, ще багато роботи попереду! Але зараз саме час подумати про будівництво майбутнього країни на вищому і нижчому рівні. Ви розумієте, про що я кажу?

— Не зовсім. Про майбутнє?

— Саме так — про майбутнє! — Іван на мить замовк, усвідомивши, що слова підбираються не так легко, як би йому хотілося. — І я так собі міркую, що я зараз готовий до того, щоб.

«От дідько, все-таки виходить з реверансами!» — з гіркотою подумав Іван, але продовжив. Мусив закінчити розпочату ним самим розмову.

— Щоб. щоб. Кажу відверто: нещодавно я постановив собі, що мушу одружитися. Бо я так собі міркую, що у парі не тільки легше двом жити, але й будувати нову країну.

— Я...

— Заждіть! Я дуже вас прошу спершу мене вислухати, а потім уже говорити.

— Добре.

— До революції були дві крайнощі: або ж силували до шлюбу з меркантильних інтересів, або ж — «черемха».

Саша запитально подивилася на Івана, і він мусив пояснити:

— Я про всі ці тваринні пристрасті, які називали коханням. Із самогубствами, дуелями й істериками. Чи потрібно це пролетарію? Чи потрібне «кохання панночок-білоручок» зараз, у молодій радянській державі? Коли стільки ще треба всього зробити?! Коли ворог стоїть на кордоні й вичікує: ага, чи ж не схиблять робітники? Щоб з непманівськими посіпаками відродити ярмо Ро-манових! Я певен, що ні! Таж ворог тільки й жде того, щоб ми розманіжилися тут, розпаніли!

Іван розпалився, очі загорілися вогнем ненависті, і його завзяття передалося Саші. А чоловік продовжував:

— Тому я думаю, що майбутнє за здоровим шлюбом, де чоловік і жінка в одній міцній супрязі йдуть! Де коли один щось починає, то другий підхоплює!

— Однодумці! — вигукнула Саша.

— Так! — підтвердив радо Іван. — Чи ж ви розумієте, до чого я веду?

— Ні! — відповіла Саша. Може, їй би жіноча інтуїція щось у цей момент підказала, але, по-перше, дівчина не була схильна дослухатися до ірраціонального. Подруге, вона була не настільки привабливою, щоб мати достатньо досвіду спілкування з чоловіками. Не мала вона й коштів причепуритися, а коли зрідка випадав гулящий гріш, то не було охоти. І лише завдяки жвавому темпераментові дівчина не зникала для чоловічого оточення, але сприймалась як «свій бойовий товариш», а не об'єкт

1 ... 39 40 41 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марта"