Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

— Як — що? — здивувався Коржик. — Де ти?

— Тут я, не бути мені Жартунчиком. Де ж я ще маю бути?

Почувши, що Жартунчик озвався із зовсім іншого боку, Коржик знову простягнув у темряві руку й помацав груди Свистунчика, який лежав на ліжку й спав так міцно, що навіть не ворухнувся.

— Ти знаєш, а в мене тут уже хтось лежить, — сказав Коржик.

— Хто там? — здивувався Жартунчик.

Коржик обмацав у темряві шию сонного Свистунчика, потім обличчя, ніс, лоб, волосся…

— А хто його знає! Чиясь голова з волоссям… — сказав він, здивовано розвівши руками.

— Ось тобі й маєш! — засміявся Жартунчик.

Треба сказати, що Жартунчик і Коржик не дуже злякались, виявивши в себе вдома чужого коротульку. Можна навіть сказати, що вони зовсім не злякалися. Справа в тому, що в Сонячному місті вже давно не було ніяких випадків крадіжок чи хуліганства. Всі коротульки жили між собою дуже мирно, і нікому й на думку не спадало залізти до чужої квартири з яким-небудь недобрим наміром.

— Слово честі, не бути мені Жартунчиком, тут просто сталося якесь непорозуміння! — сказав, сміючись, Жартунчик.

— Знаєш, напевно, хто-небудь із наших приятелів зайшов, коли нас не було. Ждав, ждав, потім йому набридло ждати, він і заснув випадково, — висловив здогад Коржик.

— Правильно! — зрадів Жартунчик. — Ану засвіти світло. Коржик увімкнув електрику. Друзі підійшли до ліжка

й стали розглядати Свистунчика, який спокійнісінько собі спав.

— Хто ж це? Ти його знаєш? — запитав Коржик.

— Уперше бачу, не бути мені Жартунчиком!

— Тьху! — плюнув з досадою Коржик. — Я теж уперше бачу. Головне, спить, як у себе вдома!

— Це щось підозріле, Коржику, слово честі! Не бути мені Жартунчиком, якщо ми з тобою не залізли помилково до чужої квартири. Треба тікати швидше, поки він не прокинувся.

Коржик уже хотів тікати, але, роздивившись, сказав:

— Ні, по-моєму, це наша квартира. Треба розбудити його й запитати, як він сюди потрапив.

Жартунчик почав трясти за плече Свистунчика. Нарешті Свистунчик прокинувся.

— Як ви сюди потрапили? — запитав він, здивовано дивлячись на Жартунчика й Коржика, які стояли перед ним у самій спідній білизні.

— Ми? — розгубився Жартунчик. — Чуєш, Коржику, це як це… тобто так, не бути мені Жартунчиком. Він запитує нас, як ми сюди потрапили! Ні, це ми вас хотіли запитати, як ви сюди потрапили?

— Я? Як завжди, — знизав плечима Свистунчик.

— «Як завжди»! — вигукнув Жартунчик. — По-вашому, ви де перебуваєте?

— У себе вдома. Де ж іще?

— Оце так номер, не бути мені Жартунчиком! Слухай, Коржику, він каже, що він у себе вдома. А ми з тобою де?

— Так, правда, — встряв у розмову Коржик. — А от ми з ним тоді, по-вашому, де, га?

— Ну й ви в мене вдома.

— Бач, який! А ви в цьому впевнені?

Свистунчик оглянувся довкола й від подиву навіть підвівся на ліжку.

— Слухайте, — сказав нарешті він, — як я сюди потрапив?

— Ах, щоб тобі, не бути мені Жартунчиком, слово честі! Та ми самі вже півгодини добиваємось від вас, як ви потрапили сюди, — сказав Жартунчик.

Переконавшись, що вся плутанина сталася з його вини, Свистунчик дуже зніяковів і пробурчав:

— Вибачте, друзі! Прошу вас, даруйте мені! Тепер я бачу, що помилково потрапив у чужу квартиру. Тож-то я дивлюся, що тут меблі наче не такі, як у мене. Та й шпалери на стінах не такі. У мене жовті, тьху! А тут якісь сині…

З цими словами Свистунчик виліз з-під ковдри й попрямував до дверей.

— Стривайте, — зупинив його Коржик. — Ви хоч одягніться…

— Ах, так! Вибачте! — знічено пробурмотів Свистунчик і почав одягатися.

Він дуже квапився, і тому в нього все виходило не так, як слід. Краватку він надів навиворіт, шкарпетки переплутав; права нога в нього ніяк не хотіла пролазити в холошу, тому він довго стрибав по всій кімнаті на лівій нозі, зрештою налетів на квітковий горщик з маргаритками й розбив його на друзки. Закінчилося тим, що він, розгубившись, нацупив на себе куртку Коржика й пішов у ній.

Тієї ночі Жартунчик і Коржик лягли спати зовсім пізно й тільки на другий ранок. Коржик виявив, що пропала його куртка. Правда, в нього залишилася Свистунчикова куртка, але біда була в тому, що разом з курткою пропало Коржикове посвідчення на право водіння автомобіля, яке лежало в нього в боковій кишені. На жаль, друзі не запитали ні імені, ні адреси Свистунчика й тепер не знали, де його шукати.

Жартунчик сказав, що біда поправима, бо ж коли цей неуважний коротулька, тобто Свистунчик, виявить у себе в кишені чуже посвідчення, він збагне, що одягнув не свою куртку, й принесе посвідчення разом з курткою назад.

Почувши це, Коржик трошечки заспокоївся.

Проте далі все пішло зовсім не так, як сподівався Жартунчик, тому що пригоди Свистунчика на цьому не закінчилися. Вони, можливо, й закінчилися б, якби у справу не втрутилися Калігула, Брикун і Пегасик. З того часу, як ці три істоти були перетворені на коротульок, вони без пуття тинялися по вулицях і врешті-решт зійшлися в одному місці. Ця несподівана зустріч ознаменувалася бурхливим проявом радості. Калігула не міг стриматися від сміху, дивлячись на Брикуна й Пегасика, а Брикун і Пегасик голосно іржали, дивлячись на Калігулу. Всі троє одразу впізнали один одного.

Незважаючи на те, що вони геть змінилися, щось таке від колишнього вигляду збереглось у кожному з них, і саме ця обставина дуже смішила їх.

Насміявшись досхочу, Калігула сказав:

— От що, друзі, нам треба відзначити нашу зустріч чим-небудь карколомним, щоб гарненько запам'яталося.

Усі троє глибоко задумались і думали до півночі. Спочатку ніхто нічого путнього вигадати не міг, але потім Пегасик сказав:

— По-моєму, найбільш карколомним буде, якщо ми протягнемо впоперек тротуару мотузку, щоб усі спотикались і падали.

— Ти геній! — похвалив Пегасика Калігула.

Роздобувши десь мотузку, друзі протягнули її впоперек тротуару в тому місці, де було найтемніше, і швидко зникли, побоюючись, щоб хто-небудь не надавав їм по шиї за таку витівку.

Це сталося на Макаронній вулиці, недалечко від будинку, де жили Жартунчик і Коржик, саме в той вечір, коли вони застали в себе на квартирі сонного міліціонера Свистунчика.

А тепер слухайте, що було далі.

Вийшовши від Жартунчика й Коржика, міліціонер Свистунчик пішов по вулиці, здивовано оглядаючись навсібіч і не розуміючи, де він перебуває. Трохи пізніше він розібрав, що йде по Макаронній вулиці, але не до свого будинку, в протилежний бік. Він уже хотів повернутися назад, але вирішив трошечки прогулятись і подихати