read-books.club » Пригодницькі книги » Марево 📚 - Українською

Читати книгу - "Марево"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марево" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 46
Перейти на сторінку:
зустрітися з вами, мій молодий друже!

— Чого я не можу сказати про себе, — похмуро відповів Олег.

— Ну, нам зовсім недоречно сваритися після того, що з вами трапилося. Вірте мені, що як тільки я дізнався про це прикре непорозуміння…

— Ви сіли в свого «вілліса» й поспішили мені на допомогу? — ущипливо додав Трубачов.

— Уявіть собі, ви не помилилися, — зітхнув доктор Томберг. — Але чому ж ви стоїте? Сідайте, будь ласка. Вам давали що-небудь їсти? Ні, я так і знав. Ці іранці — жахливі люди! Хвала Всевишньому, що ви маєте такого відданого друга, як я. Але ви не слухайте мого базікання. Прошу вас — їжте, пийте. Найголовніше для людини — зберегти свої сили.

Місіонер мав рацію, і Олег, не чекаючи повторних запрошень, взявся за їжу.

А доктор Томберг тимчасом все говорив і говорив, і Трубачов ніяк не міг збагнути, що хоче від нього цей старий, облізлий шакал.

— Ви краще скажіть мені одне, — запитав він нарешті місіонера. — чи я знову буду змушений повернутися до зіндану?

— Не згадуйте більше про цей жахливий зіндан, — замахав на нього руками доктор Томберг, — я приїхав сюди спеціально для того, щоб визволити вас і зробити вам одну надзвичайно приємну пропозицію.

— Що ж, кажіть, — втомлено промовив Олег. — Єдине, що залишилося в моєму становищі, — це слухати.

— І відповідати також, — усміхнувся доктор Томберг.

— Коли виникне така необхідність, — уточнив Трубачов.

— Скажіть, у вас є батько, мати? — без певного зв'язку з попереднього розмовою запитав місіонер.

— Дивне питання, — подивився на нього Олег. — У кожного з нас мусять бути і батько і мати.

— Мусять-то мусять, але не в кожного вони є. Мої рідні, наприклад, вже давно покояться на нашому родинному кладовищі в Браувайлері. Є таке містечко біля Кельна на Рейні.

— Прийміть мої співчуття, — сказав Олег.

— О, це надто давня історія, щоб про неї зараз згадувати, — скупо всміхнувся місіонер. — Поговоримо краще про ваших рідних.

— На жаль, я вимушений буду позбавити вас цієї можливості: мої батько й мати загинули під час війни. Їх убили німецькі фашисти.

— Так, деякі мої співвітчизники дійсно творили негарні речі, — зітхнув доктор Томберг, — але я все своє життя був на службі у країн, прямо протилежних по своїх устремліннях фашистській Німеччині.

— Наскільки я пам'ятаю, ви рекомендувалися, як служитель господа бога, а не якихось країн, — зауважив Трубачов.

— Одне другому не заважає, — відповів місіонер. — Але повернемось до нашої головної теми. Ви сказали, що ваших рідних немає в живих Це дуже добре, тобто я хотів сказати, що так буде краще для вас…

— Це тоді, коли мене задушать тут у вашій ямі? — насмішкувато подивився на нього Трубачов.

— Ну для чого такі похмурі думки? — сплеснув руками місіонер.

— Не станете ж ви переконувати мене в тому, ніби я буду мати змогу повернутися на свою Батьківщину живим і здоровим?

— Батьківщина для людини там, де їй краще жити, — ухильно відповів місіонер.

— Чи не думаєте ви, що в зіндані, населеному фалангами й скорпіонами, мені краще, ніж було вдома, на рідній землі?

— Не будемо згадувати про ті неприємні години, які ви провели в темниці, — застережливо підніс руку місіонер. — Вважайте, що в зіндан ви ніколи більше не повернетеся.

— Рано чи пізно ви змушені будете мене відпустити! Не може ж людина пропасти в пустині, мов голка. Тим більше, коли ця людина — громадянин великої держави.

— Мова може йти лише про добру волю, — поблажливо усміхнувся доктор Томберг. — Інколи навіть велика країна нічого не може зробити з маленькою купкою рішучих і сильних людей. Але уявіть собі все ж, що у людей, яким ви завдали чимало турбот своєю, я б сказав, хлоп'ячою легковажністю, виникло бажання зробити для вас усе можливе…

— Цікаво, — примружив око Олег.

— Зробити все можливе для вашого особистого щастя.

— Найбільшим щастям для мене було б зустрітися з своїми друзями і поїхати на Батьківщину, — сказав Трубачов.

— А що б ви сказали, якби вам на досить вигідних умовах запропонували зміняти свій соціалістичний світ на…

— На світ капіталістичний? — доказав за нього Олег.

— Можете користатися й цим терміном, — охоче згодився доктор Томберг. — А зараз будемо говорити про діло. В даному випадку я виступаю як представник однієї досить впливової компанії, яка має солідні капіталовкладення майже по всій земній кулі.

— Що це за компанія? Чия вона? Німецька, французька, англійська, американська?

— Вона… як би вам сказати?.. Вона космополітична, так би мовити, в її склад входять представники різних країн…

— Ясно. Скільки вони платять вам?

— О, ви надзвичайно практична людина. Це мені подобається. Недарма я відчув до вас таку щиру приязнь ще під час нашого першого знайомства.

— Ближче до діла.

— Прошу пробачення за моє недоречне базікання. Я все-таки, мабуть, старію. Отже, про головне. Ми дамо вам все: гроші, жінок, вілли, машини. Ви зможете поїхати куди завгодно: в Каліфорнію, в Ніццу, на Гаваї…

— На Гаваї? — здивувався Олег. — Але я не хочу на Гаваї, я хочу в Рязань.

— Це де? — не зрозумів доктор Томберг.

— Недалеко від Москви.

— Ви смієтеся, а я говорю цілком серйозно. Ви назавжди залишитеся в світі, де людина створена за образом і подобою самого господа бога. Там ви матимете змогу вільно пересуватись по всіх материках земної кулі, у вас не буде турбот про шматок хліба, ви зможете взяти від життя все, що воно може дати.

— Цікаво. А якщо я не захочу швендяти по всій земній кулі і не захочу ждати від життя чогось надзвичайного, що буде тоді?

— Тоді? Бачите, ви мені надто сподобалися ще з першого разу, щоб тепер говорити…

— Ага, розумію, тоді — знову в зіндан? — сказав Олег. — Отже, мені треба вибирати: або зіндан, або багатство? Це схоже на східну казку. Спробуємо дізнатися, чим вона кінчається. Припустімо, що я вибрав багатство.

— От і прекрасно, — зрадів доктор Томберг, — я знав, що ваш розум підкаже вам єдино правильний вихід.

— Але що я повинен дати за обіцяне вами багатство? — запитав Трубачов.

— Дрібницю, — замахав руками доктор Томберг, — сущу дрібницю, про яку не варто навіть говорити.

— А все ж таки?

— Ви повинні сказати кілька слів кореспондентам.

— Про те, що я відмовляюся від своєї Батьківщини?

— Так, ви приблизно вгадали, але, крім цього…

— Що ж ще?

— Ви повинні сказати, що вас разом з вашими товаришами закинули сюди з метою підняти повстання серед місцевих племен.

— Ого! Виходить, радянських лікарів, які приїхали боротися з епідемією тифу, треба перетворити в комуністичних агентів, які хотіли підняти повстання й приєднати цілу іранську область до Радянського

1 ... 39 40 41 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марево», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марево"