Читати книгу - "На краю Ойкумени"

Каві підійшов до начальника полювання.

— Звели їм, — етруск показав на воїнів, — нехай допоможуть нам віднести поранених.

— А що ти хочеш з ними робити? — спитав начальник; з мимовільною повагою оглядаючи міцного етруска, вимазаного в крові й пилу, з суворою печаллю на обличчі.

— Ми повеземо їх униз: може, дехто з них доживе до Та-Кемту і його вмілих лікарів, — похмуро відповів Каві.

— А хто тобі сказав, що ви повернетесь у Та-Кемт? — перебив його начальник.

Етруск здригнувся і ступив крок назад.

— Як, хіба слова володаря Півдня були брехнею? Хіба ми не вільні?! — закричав Каві.

— Ні, повелитель не обманув тебе, нікчемного, — ви вільні! — і, промовивши це, начальник полювання дав етруску маленький сувій папірусу. — Ось його указ.

Каві бережно взяв дорогоцінний аркушик, за яким раби ставали вільними людьми.

— Коли так, то чому… — заговорив він.

— Замовчи, — гордовито перебив начальник, — і слухай. Ви вільні тут, — начальник полювання вимовив з притиском останнє слово, — і можете йти, куди хочете: туди чи отуди, — рука його показала на захід, на південь і на схід, — але не в Та-Кемт і не в підлеглу йому країну Нуб. Коли не послухаєте, — знову станете рабами. Я вважаю, — твердо закінчив він, — що, подумавши трохи, ви всі повернетесь до ніг нашого повелителя служити великому народові Чорної Землі, як призначено вам долею!

Каві ступив два кроки вперед, очі у нього аж загорілися. Він простягнув руку до одного воїна, який розгублено глянув на начальника полювання, і сміливим рухом вихопив у нього з-за пояса коротенький меч. Етруск підняв виблискуючу зброю лезом догори, поцілував її і швидко заговорив своєю незрозумілою нікому мовою:

— Клянуся найвищим богом блискавки, богом смерті, чиє ім'я ношу я, що наперекір лиходійству проклятого народу я повернуся живим на батьківщину. Клянуся, що з цієї хвилини я не заспокоюсь, поки не прийду на береги Та-Кемту з сильним загоном і не відплачу за все це.

Каві обвів рукою галявину з розкиданими на ній тілами і з силою шпурнув меч собі під ноги. Зброя глибоко встромилася в землю. Етруск різко повернувся і попрямував до товаришів, але раптом повернувся назад.

— Я більше ні про що не прошу тебе, — знову звернувся він до начальника полювання, який вирушав з останньою групою воїнів, — звели тільки, щоб нам залишили кілька списів, ножів і луків. Ми повинні охороняти своїх поранених.

Начальник полювання мовчки кивнув головою і зник за кущами, прямуючи до річки широким слідом, який проклала у прим'ятій траві платформа з носорогом.

Каві переказав товаришам усю розмову. Гнівні вигуки, стримані прокльони і безсилі погрози змішалися з тихим, жалібним стогоном умираючих.

— Про те, що нам робити, подумаємо потім! — крикнув Каві. — Зараз треба вирішити, як бути з пораненими. До річки далеко, ми стомилися і не донесемо товаришів. Відпочинемо трохи, і нехай п'ятдесят чоловік підуть до річки, а двадцять залишаться на варті — навкруги багато хижих звірів. — Каві показав на похилі плямисті спини гієн, що мелькали віддалік у траві, принаджені запахом крові. Величезні птахи з голими шиями кружляли над поляною, спускалися і знову здіймались угору.

Палала розжарена сонцем суха земля, ледве помітно тремтіла сітка сонячних плям під деревами, сумно лунали у палючій тиші крики дикого голуба. У людей пройшов азарт бою, заболіли побиті місця і рани, пекла здерта шкіра.

Смерть Ремда дуже засмутила Каві — юнак був єдиною ниткою, що зв'язувала етруска з далекою батьківщиною. Тепер ця тонка нитка обірвалась.

Кідого, забувши про свої рани, сидів біля Пандіона. У молодого елліна, мабуть, було ще пошкоджено щось усередині, і він не приходив до пам'яті. Крізь засмаглі губи ледве чутно, з легеньким свистом проривалося дихання. Негр кілька разів поглядав на товаришів, які мовчки лежали в затінку, і, нарешті, схопився, кличучи їх до річки по воду для поранених.

З мимовільним стогоном люди почали підводитись. Зразу підступила нестерпна спрага, пекучи і роз'їдаючи горло. Коли так захотілось пити тим, хто уцілів, то що ж терпіли поранені, онімілі від втрати сил! А до ріки навпростець треба було йти не менше двох годин.

Раптом за кущами почулися голоси — на галявині показався загін воїнів кількістю до п'ятидесяти чоловік, обвішаних посудинами з водою та харчами. В загоні не було єгиптян — прийшли лише нубійці та негри з двома провідниками.

Воїни, як тільки побачили місце побоїща, відразу ж замовкли. Вони попрямували до дерева, під яким стояв Каві, і, не промовивши ні слова, опустили до його ніг глиняний і дерев'яний посуд, поклали з десяток списів, шість луків з сагайдаками, повними стріл, чотири важких ножі і чотири маленьких щити з бегемотової шкіри, поцятковані мідними бляшками, Люди з жадністю кинулись до глеків. Кідого схопив ножа і, злісно поводячи очима, заявив, що вб'є того, хто спробує першим узяти воду. Воду з двох посудин поспішно стали вливати у розкриті пересохлі роти поранених, потім напилися всі інші. Воїни пішли, так нічого й не сказавши.

Серед рабів знайшлося двоє таких, що вміли лікувати рани, вони почали разом з Каві перев'язувати товаришів. Поламані кістки Пандіона взяли в лубки з твердої кори, обмотали клаптями тканини з його ж пов'язки на стегнах. При цьому Кідого побачив виблискуючий блакитнозелений камінь, який був міцно зав'язаний у матерію. Негр, вважаючи, що це чарівний амулет товариша, бережно заховав його.

Лубки довелося накласти ще двом пораненим: одному лівійцю, у якого була переламана рука, і сухому мускулястому негрові, що безпомічно лежав з переламаною нижче коліна ногою. Решта поранених були, очевидно, в безнадійному стані — страшний ріг чудовиська пройшов глибоко, ушкодивши їм нутрощі. Деякі з них були розчавлені вагою здоровенного тіла носорога і його схожих на колони ніг.

Не встиг Каві подати допомогу всім пораненим товаришам, як у жовтій траві показався темний силует людини, що поспішала до місця битви. Це був один з місцевих жителів; він приводив воїнів з водою і тепер знову сюди вернувся.

Задихаючись від швидкої ходи, нубієць підійшов до Каві і простягнув йому обидві руки долонями догори. Етруск зрозумів цей жест дружби і відповів тим самим… Тоді провідник присів навпочіпки у затінку дерева, спершись на свій довгий спис, і швидко заговорив, показуючи в бік річки і на південь. Сталася запинка: нубієць знав не більше десяти слів з мови Та-Кемту, а Каві зовсім не розумів нубійця, проте серед рабів знайшлися перекладачі. Виявилось, що провідник відстав від загону воїнів і спішно повернувся, щоб