Читати книгу - "Кава з кардамоном"

— Зачекай, — сказав Кай. — Так нічого не вийде.

— Як це так?

— Почекай.

І зник у своїй кімнаті, а за мить повернувся з коробкою. Симпатичний чорний звірок стояв на куценьких лапках біля купки землі. Тепер робота пішла значно швидше.

Дійсно, досі вони складали хаотично, навпомацки. Раптом Лінці сяйнула думка. Хаос, безладні дії, пошуки фрагментів картини, які поєднуються з іншими, проте все намарне… А й справді, пошуки родинних таємниць у випадку, коли не маєш жодних даних, нагадує складання пазлів без картинки. А тепер? Може, коробка від пазлів, родинна картинка вже знайшлася? Спершу Лінка шукала невідомо що, потім — померлу сестру на кладовищі й у лікарняних документах мами, а що ж вона розшукує цього разу? Тепер їй відомо більше. Пазли поступово почали вкладатися. Вона розшукує сестру, молодшу на рік дівчину, яка живе в дитячому будинку або ж її хтось удочерив. Вона не померла, тому її мусили кудись віддати. Можливо, саме це й спричинило мамину депресію і їй довелося лікуватися в психіатричній лікарні. Дивлячись на пазли, Лінка все впорядковувала в голові. Це величезна різниця. Вона більше не шукає навмання, у неї є картинка! Лінка й не підозрювала, що її натренований на хімічних та фізичних задачах мозок перетворив розсипані фрагменти на чітку картину.

Тепер вона збагнула, чого їм бракує. Треба було знайти пазл із мордочкою Кротика, той, що із другим оком. Жодних сумнівів! Зате геть незрозуміло було, де його шукати. Лінка з Каєм обнишпорили весь килим, підлогу, але потрібного пазла ніде не було. Раптом Лінка відчула, що до її шкарпетки щось причепилося. Шматочок паперу, може, обгортка від цукерки або жуйки. Ні! Це якраз і був отой пазл, якого бракувало. Із переможною посмішкою дівчина відчепила його від п’ятки й доклала на місце.

II

Лінці кортіло все як слід обміркувати й спробувати вирішити проблему. Комісар Валландер точно б із таким упорався. Їй здавалося, що якби вона могла присвятити цьому трохи часу, то отримала б чітку й безсумнівну відповідь, на всі свої питання. Але часу не було. До іспиту залишався лише тиждень. Бодай на мить відволіктися від книжок, означало б позбавити себе цінних хвилин, яких Лінка шкодувала собі навіть для ванни (замість цього вона швидко приймала душ), їжі (поспіхом, не дивлячись, ковтала канапки) чи розваг (єдине, що вона собі дозволяла — це переглянути старі комікси, які ховала між старих газет у туалеті). Поступово думка про те, щоб відновити «розслідування», стала їй поживою для душі, обітницею, схожою до мрій про волю, що підтримують дух в’язня в камері. А вона й перебувала в полоні посібників із гуманітарних та математично-природничих предметів та підручників з англійської мови. Лінка боялася, що коли збочить бодай трішечки в іншому напрямку, то вся конструкція, зведена із цеглинок сильної волі й зречень, розвалиться вмить.

У вівторок увечері Лінка вже зрозуміла, що мусить перестати змагатися з історичними датами, і що розв’язання чергового тесту перед завтрашнім іспитом не принесе вже їй жодної користі. Якщо зараз вона побачить перед собою ще одну сторінку зі зразками тестових завдань, то від вигляду справжніх тестів її просто знудить. Проте однаково, наче наркоман зі стажем, який звик до узалежнення, витягла з-поміж купи підручників збірник завдань, і швидко перегорнула його в пошуках тесту, якого досі не розв’язувала.

Текст призначений для перевірки розуміння змісту, стосувався польських прізвищ. Лінка відразу ж писала відповіді, мов автомат. У якусь мить зупинилася. «Також у Польщі популярними були прізвища, котрі походили від назв тварин чи рослин. Перші часто метафорично називали людину. Наприклад, кремезного чоловіка могли назвати Биком. Поширеними були означення, що походили від назв рослин, наприклад: Малиновський, Домбровський чи Квятковський».

Цей текст про дещо Лінці нагадав. А саме про кумедне прізвище «Печериця». Прізвище дитини з лікарні на вулиці Солець. Стоп, стоп, а може пошукати в інтернеті? Власне, невідомо, що б це могло дати, але інтернет видався їй безмежним джерелом інформації. Набрала в пошуку відповідне прізвище й клікнула «шукати». Протягом 18 секунд комп’ютер видав 732 тисячі результатів. Але все це виявилося кулінарними рецептами або порадами для тих, хто вирощував печериці й пропозиції гуртового продажу свіжих та сушених грибів. За кільканадцять хвилин Лінка вже знала, що кількість способів приготування популярних грибів є практично необмеженою. Але це й на крок не наблизило її до таємниці, яку становило це прізвище, тобто людина, що його носила.

Почала пошуки на інших сайтах і в соціальних мережах. Особи, які ходили до тієї чи іншої школи або класу, портали, на яких можна було розмістити фотографії та інформацію про людину… Зрештою, пошуки почали давати результат. Лінка обмежилася Краковом та Варшавою й почала переписувати дані осіб із цим прізвищем. Точніше, чоловіків. Невдовзі чернетка була списана іменами й датами. Дівчина вдивлялася в молоді й не дуже обличчя, мовби шукаючи чогось, що дозволило би відповісти на питання, яке вона не наважувалася задати сама собі. Пошуки її захопили. Вона нічого не знала про цих людей, а доступна їй інформація часто була дуже лаконічною. Наприклад, рік народження. Фотка із дружиною й дітьми на єгипетському курорті. Обличчя, здавалося, промовляли: «Я досягнув успіху, можу дозволити собі класну відпустку». Обличчя й тіла жінок промовляли: «Дивися, яка я класна дівчина». Лінка знайшла чимало чоловіків на прізвище Печериця. Звісно, дорослих, бо вона не звертала уваги на юнаків, яким тоді могло бути щонайбільше років десять. Список зробився довжелезним, а година була пізня. Лінка навіть не усвідомлювала, скільки часу забрали в неї пошуки. Глянувши на годинника й побачивши, що була вже четверта ранку, Лінка замалим не зойкнула.

Ой леле, що я наробила! Уранці іспит! Вона навіть не вмивалася, лягла одягнена, у чому була. Накрутила будильник і згорнулася клубочком. Сон довго не приходив. У голові вирували думки, фотографії, дати. Зрештою, сон таки переміг.

III

Лінка прокинулася, бо мама торсала її за плече. Невже не можна якось делікатніше? Якщо вже мама вирішила з якоїсь причини розбудити доньку, то вкладала в це стільки сил, наче хотіла надолужити всі дні, коли не будила її взагалі й займалася собою, навіть не замислюючись, чи Лінка взагалі йде до школи, чи ні. Дівчина насилу розплющила очі, але від думки про іспит сон мов рукою зняло. Лінка вискочила з ліжка й