Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

— А мій який колір? — з легкою недовірою запитав я.

— Твоя масть сіра. Проте не скрушайся, бо се дуже багата барва: половина в ній білого, а решта — инші відтінки й полиски. Се світло і тінь, невтолиме учнівство, рівна і вперта межова путя. Дуже важно вести сю межову борозну між світлим і темним. Лише двоє-троє із сотні стають на неї, служебники просвітництва».

Я зробив вигляд, що все зрозумів. Уперше вголос він визнав у мені учня. І доповнив:

— Ти за мною записуєш. Досі я нікому не зволяв сього робити.

— Чому ж тоді дозволили мені?

— Бо се твоє дихання… словами. Воздухи твоєї душі. Пишеш, як дишеш. Хоча й не знаєш, що з тими зазначками робити…

— Чому ж, їх можна пустити за водою — може, кудись і допливуть…

— Допливуть, хитруне, допливуть, не журися. А тепер приодягнися й пригреби копицю на голові. Скоро тут будуть люди, вітер приніс запахи. Двоє коней при них і пес…

Невдовзі вітер приніс і самих людей. Вони піднімалися цугом строкатою вервечкою, як і минулого разу. Попереду бадьоро ступала парадно, як тут кажуть, убрана молодиця. Мій напутник несподівано шепнув до мене:

— Слідкуй за ходою людини, за сим найлегше визначити її болість. Видиш, ся вродливиця, що вважає себе хворою… Але чому вона так гордо несеться на видноті?! Бо несе скарб, що називається жіноча краса. Несе поперед усіх і для всіх. А се тягар. Вродливі жінки — жінки великого серця. Такі серця легко зношуються…

Жінка, засапана й розчервоніла до вух, трусячи золотими кільцями, почала без привітання:

— Доки долізла на вашу Голготу, думала, що дорогою серце страчу. Колись його направду десь загублю, чи воно мене… Не владаю ним, б'ється-тріпоче, як само собі знає.

— Бо не встигає за тобою, сердешна, — старий взяв у руку її зап'ястя, прислухався до пульсу. — Краєш його натроє-начетверо, витискаєш із нього, як з каменя, соки. Не годиш йому, не слухаєш його…

— Я вашої ради прийшла послухати.

— Гадаєш, я, чужак, більший тобі порадник, ніж твоє серце?!

— Патку, я готова купувати найдорожчі ліки. Гроші є, неє здоровля.

— Я, сестрице, аптеку сам не п'ю і челяді не раю. Ліки призначу тобі дуже дешеві, зате серцю дорогі. Пізно не вечеряй, не їж солодке тісто, м'ясні навари, не пий молоко, а коли кортить, то лише сире і нічим його не під'їдай. По вечері візьми собі за звичай пішо пройтися. А спорання мочи ноги в росі. Позмінно ходи на голих п'ятах і навшпиньках. Хвилину так, хвилину йнак. Коли маєш гулящу часину, розминай кінці пальців обох рук. Се дуже помічно, і не лише для серця. А до нього прислухайся: що волить, що велить. Не шматуй його на пусту клопітність і дочасні полюбки. Бо одне воно в тебе. І ти в нього одна. Іди здорова!

— Дякую, патку, та я не сама вийшла, а й з братовою. Біда на неї.

З гурту ніяково виступила худорлява жінка з густою засмутою в очах.

— Немає вже біди, — огорнув її поглядом Світован. — Була якась пришта, що перевернула душу?

— Була, — тихо, як через скло, потвердила жінка.

— Що було, та сплило, хвала Богу. А чи витиснули нерви недобру сіль?

Жінка мовчки відгорнула блузку — груди, плече були поцятковані білими плямами. На вигляд, як оперення сови.

— Слухай, невістко, і запам'ятовуй. Дрібно посічеш траву звіробою, заллєш чистою оливою на десять мірок більше. Нехай умліває три години на водяній бані. Процідиш через капронову панчоху в темне скло. Просочуй тим полотнинку і прикладай до враженої шкіри. Сорок хвилин тримай, а тоді змий свіжою водою. І так сорок днів. При тому твори молитву: «Господи, дай мені з щиросердечним спокоєм, терпінням і смиренням прийняти все, що днесь почую, відчую і дізнаюся. Нехай воно піде мені на спізнання Твоєї волі, вищої Твоєї істини». — Промовив це голосно, до всіх. — Затямте: се є перший чин ліку для кождого, бо хворота найчастіше є не карою, а проміжною поміччю нам, щоб не дійти кари. Се заголовна поміч — поміч Згори. Другий лік той, який я щойно задав вашій поводирці-сердечниці. Лік самого строю життя, поміркованого їдження, спання, думання і душевної чистоти. А в иншому зарадять земні Господні трави.

Жіноцтво пускали вперед. Виштовхалася розквашніла жінка в суворому синьому жакеті, як із президії зборів. «Депутатка», — шелеснуло в рядах. Владно відвела Світована вбік, щось говорила твердим пошептом, рубаючи ребром долоні повітря. Він слухав, потупивши погляд, а тоді наче здригнувся і скоромовкою виговорив:

— І ви, паніко, прийшли, щоб дізнатися, який розмисел має щодо вас Бог?! Його й спитайте, Він усім відповідає.

— Я з цим до вас прийшла.

— З гнівом прийшли…

— Не з гнівом, а з відчаєм.

— Се майже одне й те ж. Залізо точить іржа. Золоту ніщо не вадить.

— Золото — це гроші? — здивовано зойкнула депутатка.

— Золото — се правда.

На її скрадливу, приховану річ він відповідав навмисно голосно, щоб чули всі. Вже пізніше, розмірковуючи на самоті, я дійшов того, що це теж був прилюдний сеанс лікування. «Чин ліку», як сказав би він сам.

— Є дві правди, — продовжував Світован. — Народитися і вмерти. Та є ще й третя — радість служіння.

— Служіння? — чомусь лячно перепитала жінка. — Служіння кому?

— Людям, родині, ремеслу, мистецькій штуці, Господу і неодмінно — власній душі. Ви сеї радості не знаєте, через те й ремствуєте.

— То чого мені держатися? Як жити?

— Живи, як дихаєш, — перейшов він на ти, і очі його злагідніли. — Навчися слухати свою кров. Навчися розмовляти зі своїм серцем. Серце доньки і серце матері много що знає — воно наустить. Як дихаєш, так і живи.

— Як жити?

— По правді. Все, що з Богом, збережеться. Що без Бога — зруйнується. Не Його храми ви занапащаєте, а храми душ своїх…

Він рвучко повернувся й пішов до хворих. Порівнявшись зо мною, ніби мимохідь кинув:

— Скресає помалу їх вік. Уже шукають мило на свою чорноту. Воно так: диявол оре, та засіває Господь… Ходімо, синку, до людей.

Він лікував, «давав дання», а я намагався бодай щось запам'ятати. Хтось приніс срібну ложку, якою за його вказівкою тиждень їв удома. Старий довго роздивлявся її, а тоді призначив рецепцію запомоги щитовидній залозі: більше їсти риби й житніх сухарів, заживати щодня таку суміш: склянку гречки і склянку горіхів перемолоти й змішати зі склянкою гірського меду. А чай пити з таких трав: чорна горобина,