Читати книгу - "Священна книга гоповідань"

своєю совковою психологією, ми готові викрити кожного, здати, донести, тільки б показати привселюдно, що кожен – це і є болото, і кинути його в багно, і затоптати, і змусити його топтати таких, як і він колись, це і називається зламати людину, це і є радянська душа – зламана, але яка водночас хоче зламати кожного, кому здається, що його нема за що і як ламати.

Дякую, батьку, подумав І-три.

Він тримався руками за раковину й дивився у дзеркало. З відчуттям полегшення, з відчуттям боргу, з відчуттям несправедливості. Точніше, з відчуттям несправедливості смерті. Адже життя – справедливе, просто смерть з ним поводиться кожного разу несправедливо.

Роздуми, від яких Іванові то холонуло, то пекло в серці, перебив звук від есемес. Йому написав І-два.

сокровенний вибух старого забутого носорога

Те, що сталося далі, як завжди у таких випадках, видається єдино правильним рішенням для братів Іванів. Послідовність і чіткість їхніх дій у екстремальних ситуаціях іноді викликає подив навіть у автора цих оповідань. Оскільки, здавалося б, серед безлічі варіантів розвитку, вони вибирають найбезпечніший і найкорисливіший для братів.

Есемеска свідчила: «В банку шухер, чистять на бабло. Один мужик, в масці негра, з валиною, біля другої каси».

Такі точні дані про місце розташування були ознакою того, що брати просять допомоги у Івана, або щоб він зміг допомогти принаймні собі. Вони не знали, чи може він допомогти, не знали, як саме він може це зробити, але написати есемес – це як попередити про те, що біля цього берега в морі плаває акула, і заходити в море не варто.

Або варто піти на неї полювати.

І-три за мить встиг зробити дуже багато рухів. Він діяв швидко, ніби молодий професійний шахіст у бліц-партії, у якого найкраща серед усіх учасників турніру глибина прорахунку ходів на дошці. Поклав мобільний в кишеню, боковим зором глянув на себе в дзеркало, дістав з коробки пістолет і перевірив його на наявність куль, зняв із запобіжника, вийняв одним махом всі гроші з коробки, запхнув їх у внутрішню кишеню і скочив до дверей туалету. Ще за одну мить він прикинув, куди цілитися і рухатися після того, як Іван вистрибне з вбиральні.

Батьку, подумав Іван, може, ви мене ще переживете.

І смикнув за дверну ручку.

Він розстелився підлогою після стрибка, впав на ліве плече, прицілився в праву сторону, туди, де, на його думку, мала бути друга каса, і закричав суцільними матюками. Перед ним була наступна картина, типова для пограбування банків: люди лежали на підлозі, біля однієї з кас людина в масці негра погрожувала касирові пістолетом. Іван кілька разів вистрелив навмання, сподіваючись влучити в ноги грабіжнику.

Але Іван промахнувся. Точніше, влучив не туди, куди хотів. Замість ноги одна з куль потрапила людині в масці в руку.

Чоловік закричав від болю, випустив пістолет, схопився другою рукою за поранену, за ту, з якої ринула кров, і шуганув у бік виходу. Але в цей момент на нього уже стрибнули І-раз та І-два. Вони його заламали, підлога забруднилася розводами, ніби малюнок дитини, яка вперше спробувала малювати червоною аквареллю.

І-три підбіг до них і наказав забирати грабіжника з собою. Взагалі, ситуацією почав керувати І-три. Якби не він, все відбувалося б дещо інакше.

Ви спитаєте, навіщо Івани посунули грабіжника на вулицю і не стали чекати на міліцію?

Ви спитаєте, навіщо вони запхнули його в чужу автівку, а не у свою?

Ви спитаєте, чому брати почали тікати з місця подій так, ніби це вони щойно грабували банк?

Відповідь – у багатьох причинах. Якби вони лишилися, якби здали міліції грабіжника, якби потім давали свідчення, то міліція обов’язково поцікавилася б у них про підозрілі речі, про дивний збіг обставин. Перше – що робив у банку І-три з пістолетом? Чий це був пістолет? Чому ні на кого не зареєстрований? Друге – за що сидів колись Іван? Скільки відсидів? Яке у нього та його братів кримінальне минуле? Третє – що робили в банку Івани, і як це так, що вони вперше в житті прийшли в банк взагалі, і саме в цей день відбулося пограбування? Четверте – чи не були Івани співучасниками збройного пограбування і підстрелили свого напарника лише для того, щоб замести сліди, чи підставити його і перекинути всю вину на цього чоловіка в масці негра? І після цих кількох питань на Іванів чекали місяці допитів, СІЗО, судів, і зрештою, не виключено, тюрми.

Івани висунули з банку закривавленого чоловіка. Люди, що лишалися там, не встигли оговтатися і далі лежали на підлозі. Охоронець не знав, як зреагувати на те, що злочинця уже затримують, він подумав, що це може бути міліція, яка працювала під прикриттям і саме в цей момент вистежила злодія і вирішила схопити його на гарячому.

І-три наказав хлопцям запхати чоловіка в автомобіль. Але не в беху І-два, а викрасти чужу автівку. Їм не можна засвічувати номери свого автомобіля, в такому випадку міліція ще сьогодні ввечері запакує і закує їх у відділку в кайданки.

Хлопці вирішили їхати в гараж до І-два. До ранку там перечекати, а далі вирішити, що робити з цим чоловіком у масці негра. Навіщо Івани його забрали з собою, а не лишили конати у банківському відділенні? Відповідь проста – тому що куля в руці пораненого була вистрелена з пістолета І-три, тому, скажімо так, І-три вирішив, що цей чоловік – доказ для міліції, який може вивести міліцію на братів.

Дуже важливий нюанс, про який не подумали Івани, – це те, що менеджер банку може дати свідчення міліції про те, хто саме забрав грабіжника з місця злочину. Також вони не зауважили елементарного – в банку всюди камери відеоспостереження. Вони вперше в банку, складно зорієнтуватися, як трьом осам у вулику бджіл.

був би хачіком – убили

– Сіки по нашим законам дають за расизм? – спитав І-раз у братів, коли вони їхали в чужому авто.

– У нас, кажись, нема расизму, – відповів І-три, який сидів з ним на задньому сидінні. Між ними сидів грабіжник, він тримався за живіт, брати час від часу його туди проламували. Але І-три виправив сам себе: – В смислі, за расизм нічо не дають.

– Ніштяк, а то за цю шоколадку мона було ще пару років зверху відсидіти. Якби мене мусора загребли за расизм, то я би стопудово став расистом, але вже після суду. Бо,