Читати книгу - "Почни з Чому"

Лютер Кінґ був не єдиний у той час, хто знав, ЩО необхідно змінити, щоб домогтися громадянських прав у США. У цього було багато ідей стосовно того, ЩО необхідно країні. Але ідеї були і в інших. І не всі його ідеї були добрими. Він не був ідеальною людиною, мав свої комплекси.

Але Мартін Лютер Кінґ був абсолютно твердий у своїх переконаннях. Він знав, що Америка має змінитися. Чіткість його ЧОМУ, відчуття мети давало йому силу й енергію продовжувати свою боротьбу й осилювати, здавалося б, нездоланні перешкоди. Були й інші, хто мав таке саме бачення майбутнього

Америки,— але багато хто з них, після численних поразок, здався. Зазнати поразки — боляче. А щоб і далі йти вперед, день за днем, потрібно дещо більше, ніж розуміння того, які закони необхідно ухвалити. Для того, щоб громадянські права справді запанували в країні, організаторам руху потрібно було об’єднати всіх. Звісно, вони мусили домогтися ухвалення відповідного законодавства, але вони прагнули більшого — змінити країну. Лише якщо їм вдасться згуртувати всю країну у боротьбі за спільну справу,— не тому, що вони повинні були це зробити, а тому що прагнули цього,— могли статися вагомі зміни. Проте жодна людина самотужки не може забезпечити довготривалої зміни. Для цього були потрібні інші люди, які вірили в те саме, у що вірив Кінґ.

Щодо деталей того, ЯК домогтися громадянських прав, або ЩО необхідно було зробити, не було одностайності, й різні групи застосовували різні стратегії. Одні вдавалися до насильства, інші — до умиротворення. Але незалежно від того, ЯК і ЩО робили різні учасники руху, їх усіх об’єднувало одне — ЧОМУ вони це робили. Не саме лише непорушне переконання Мартіна Лютера Кінґа змогло підняти народ на боротьбу, а його здатність висловити своє ЧОМУ. У доктора Кінґа був дар. Він говорив те, у що вірив. І його слова мали силу, яка надихала:

«Я вірю».

«Я вірю».

«Я вірю».

«Є два типи законів,— сказав він,— справедливі й несправедливі. Справедливий закон,— вів далі доктор Кінг,— це сформульований людиною кодекс, який відповідає моральному закону. Несправедливий закон — це кодекс, який далекий від закону моралі... Будь-який який закон, що сприяє розквіту людської особистості, справедливий. Будь-який закон, що спричиняє деґрадації людської особистості,— несправедливий. Будь-яка дискримінація несправедлива, тому що вона руйнує душу і спотворює особистість». Його віра була більшою, ніж рух за громадянські права. Його віра охоплювала все людство і те, як ми ставимося одне до одного. Звісно, його ЧОМУ сформувалося в результаті конкретних обставин часу й місця його народження, кольору шкіри; однак рух за громадянські права став ідеальною платформою для Мартіна Лютера Кінґа, щоб утілити своє ЧОМУ, свою віру в рівність.

Люди слухали, у що вірить Кінґ, і його слова торкалися глибини їхніх душ. Той, хто вірить у те саме, що й він, відчував, що відтепер це і його справа. І розповідав іншим людям про те, у що вірив сам. А ті люди розповідали іншим про те, у що вони вірили. Дехто проводив організаційну роботу, щоб процес поширення був ефективніший.

Улітку 1963 року чверть мільйона людей прийшла, щоб послухати промову доктора Кінґа «Я маю мірю» на сходах Меморіалу Лінкольна.

Але скільки людей прийшло власне заради доктора Кінґа?

Нуль.

Вони прийшли сюди заради себе самих. Вони вірили в те, що говорив Кінґ. Вони бачили можливість допомогти Америці стати кращою. Вони хотіли жити в країні, яка відображала б їхні власні цінності та ідеї, що надихнули їх сісти в автобус і проїхати вісім годин, щоб постояти під спекотним серпневим сонцем у Меморіалі у Вашинґтоні й послухати промову. Їхня присутність на цьому мітингу — лише один із проявів їхньої віри. Лише одне з багатьох ЩО на підтвердження їхнього ЧОМУ. Це була їхня справа.

Сама промова доктора Кінґа була лише маніфестацією віри, яка об’єднувала всіх, хто її слухав на цьому велелюдному мітингу. Кінґ говорив про те, у що вони вірили, а не про те, як вони збираються досягти мети. Його промова називалася «Я маю мрію», а не «Я маю план». Це було формулювання мети, а не усебічний, із дванадцяти пунктів, план забезпечення громадянських прав у Сполучених Штатах. Доктор Кінґ розповідав про те, куди має рухатися Америка, а не пропонував план, як туди дістатися. План також був — але не його слід виголошувати на сходах Меморіалу Лінкольна.

Доктор Кінґ сформулював свою віру у майбутнє справедливе суспільство так зримо, що його промова змогла згуртувати навіть тих, кого нерівність не торкалася особисто. Майже чверть людей, які прийшли того дня на мітинг, були білими. Це була віра не в чорну Америку — це була віра у спільну Америку. Доктор Кінґ був лідером загальної справи. Справи усіх тих, хто вірив у те, у що вірив він, незалежно від кольору шкіри.

Право бути лідером Кінґ здобув не завдяки докладному плану дій. Те, у що він вірив, і його здатність чітко передавати свою віру іншим забезпечила армію послідовників. По суті він, подібно до всіх великих лідерів, став символом віри. Доктор Кінґ уособлював справу, за яку боровся. І нині ми встановлюємо йому пам’ятники, щоб зберегти цю віру і мати взірець боротьби за неї. Люди йшли за ним не тому, що їх приваблювала його ідея змін Америки. А тому, що вони бачили у ньому можливість реалізації власної ідеї змін в американському суспільстві. Частина мозку, яка впливає на нашу поведінку та рішення, не відповідає за мову. Нам складно чітко і водночас емоційно сказати, чому ми робимо те, що робимо; тож ми подаємо раціональні докази на обґрунтування своєї поведінки, які, навіть якщо вони й слушні, все ж недостатньо сильні, щоб надихнути інших. Тому коли учасників того мітингу запитували, чому ті прийшли в Меморіал, вони, показуючи очима на доктора Кінґа, говорили просто: «Тому що я вірю».

Найбільше, що нам дав Мартін Лютер Кінґ,— це ясність, уміння пояснювати те, що ми відчуваємо. Він дав нам слова, які нас надихнули. Те,

у що віримо, чим можемо легко поділитися зі своїми друзями. Усіх, хто був у Меморіалі того дня, об’єднували спільні цінності та ідеї. Усі, незалежно від кольору шкіри, від раси чи статі, вірили одне одному. Це була така довіра, таке єднання, така спільна віра, які змогли породили рух, що змінив країну.

Ми віримо.

Ми віримо.

Ми віримо.

Частина IV. Як згуртувати тих, хто вірить