Читати книгу - "Позивний Бандерас"

«Антон!» – промайнула у Жені радісна думка.

– Антоне! Антоне, я тут!

Ходок люто зиркнув на дівчину. Потім схопив каністру з гасом і почав поливати все навколо.

– Антоне!!! – знову крикнула дівчина.

Ходок злостиво посміхнувся й дістав сірники. Женя із жахом дивилася на нього. В очах Ходока була жага вбивати, яка, мабуть, давала йому найбільшу втіху. Типовий маніяк, подумала Женя. Диверсант зробив дівчині поцілунок рукою, запалив сірника і кинув у калюжу гасу. Підлога спалахнула. Ходок вибіг у двері.

– Допоможіть! – розпачливо кричала Женя, задихаючись від чорного диму.

Бандерас. Затримання Ходока

Я біг так швидко, як тільки міг. Діставшись бази відпочинку, відновив дихання й оглянув місцевість. На щастя, охоронців було небагато. Я захопив їх зненацька й почав стріляти з двох рук. Убив двох, потім іще двох, які бігли на мене, стріляючи на ходу. Якщо я досі живий, отже комусь це потрібно. Перелякані журналісти-пропагандисти втікали з телевізійною камерою до лісу. Але мене цікавив Ходок. Раптом я почув Женін крик і побачив у вікні дерев’яного будинку Ходока. Я вистрелив, але він устиг сховатися й вистрелити у відповідь. Куля тільки роздерла мені штани. Довелося сховатися за колодою. Підготовка у Ходока не гірша за мою, відзначив я. За мить побачив дим, що густо клубочився з вікна будиночка, в якому нещодавно з’являвся Ходок, і почув відчайдушний крик. Я вибіг із-за колоди, але Ходок саме цього й чекав. Він теж вихопився з дверей, на бігу стріляючи в мене з двох пістолетів. Я перекотився за ріг будинку, стріляючи у відповідь. Куля влучила мені у руку. Я вже нічого не бачив, тільки почув, що Ходок завив від болю. Отже я теж влучив? Глянув на рану. Куля пройшла навиліт, але кров треба було зупинити. Я перетягнув руку ременем. Обережно виткнувся з-за будинку, але Ходока вже не було. За мить я був там, де щойно ховався Ходок, на траві червоніла його кров. Зненацька побачив Ходока – сильно шкутильгаючи він зник у лісі. Поранений він далеко не втече. Треба було рятувати Женю. Я набрав повні груди повітря і побіг крізь вогонь. Приміщення заповнилося їдким димом, але я угледів прикуту ланцюгом Женю. Навколо все палало. Пострілом розбив ланцюга і виніс Женю на свіже повітря. Вона була непритомна. Я хлюпнув їй у обличчя водою із фляжки, дівчина поволі отямилася.

– Антоне… Антоне…– обхопивши мене за шию, повторювала вона.

– Як ти?

– Я в нормі… Антоне… ти врятував мене!

Я підхопив у вбитого бойовика автомат і протягнув зброю дівчині.

– Стріляти вмієш?

– Так!

– Тоді тримай автомат і не бійся. Я швидко!

Залишивши Женю, стрибнув у глибоке провалля, сподіваючись знайти Ходока по слідах його крові. Пересувався швидко, але обережно. Від Ходока можна було очікувати будь-якої підлоти. Попереду добре знайоме поросле очеретом болото. Я обережно заглибився в очерет, аж раптом почув запах диму і тріскотіння вогню. Ходок підпалив очерет! Але я знав, як хутко обійти болото і наздогнати Ходока, який не мав іншої дороги, як тільки до річки.

Я побачив його: схилившись над водою, диверсант жадібно ковтав воду. Один, максимум два постріли і йому кінець. Але я хотів захопити його живим! Підкравшись до кам’яної брили, стрибнув із неї на Ходока. Хоча він був поранений і втратив багато крові, ворог усе одно мав ще багато сил. Перекинув мене через себе й видобув ніж. А ножем він володів вправно, це я знав. Набравши рукою піску, сипонув Ходоку просто в очі. На якусь мить він засліплений. Скориставшися цим, я вчепився в його руку, намагаючись вибити ніж. Але Ходок вільною рукою обхопив моє горло й почав душити. Я вдарив його ліктем у груди та вивільнився зі смертельного захвату. Але він усе ще тримав ніж. Я зняв із руки ремінь і почав захищатись, блокуючи удари Ходока. Але, відступаючи, зачепився ногою за корч і впав на спину. Ходок вищирився і вже хотів був кинутися на мене, коли це зненацька пролунала автоматна черга. Ходок озирнувся і побачив на брилі Женю, яка наставила на нього автомат.

– Кидай ніж і руки догори, покидьку! – прокричала Женя.

– Не стрілятимеш же ти в людину? – посміхнувся Ходок.

– В людину ні, але ти нелюд!

Женя прицілилася в Ходока, і я відчув, що вона не жартує.

– Не стріляй! Візьмемо його живим! – крикнув я їй.

Але Женя таки вистрілила. Куля поцілила Ходоку в коліно, і він закричав від болю.

– Так добре? – запитала Женя й опустила автомат.

Без права на життя

Бандерасу і Жені вдалося дотягти величезного Ходока до лісової галявини, де Антон перед тим залишив позашляховик комбата, полоненого Манекена з водієм та Моремана. На галявині була гнітюча тиша. Навіть пташки не співали. Антон відчув недобре й одразу насторожився. Разом із Женею поклав Ходока на землю, наказав дівчині тримати диверсанта на прицілі й не зводити з нього очей. Женя навела автомат на Ходока, який дивився на неї з-під лоба і вже не посміхався.

– Моремане! – тихо покликав Бандерас, прислухався, але відповіді не було. Бандерас кинувся до авто й наче вкопаний зупинився біля машини, а тоді присів на траву.

– Я ж тебе попереджав,– промовив Бандерас, закриваючи Мореману очі.

Антон люто глянув на Ходока. Той зрозумів, що Бандерас втратив ще одного бійця, і посміхнувся. Антон підвівся й, підійшовши до диверсанта, підвів його та притулив до дерева.

– Ти програв, Бандерасе,– мовив Ходок.

– Це ми ще побачимо! – не погодився Бандерас.

– Українські карателі порушили перемир’я,– наче анонсуючи важливу подію, почав диверсант.– Визволені ополченцями ДНР жителі села Веселе були по-звірячому розстріляні «Градами».

– Що? Якими «Градами»? Що ти верзеш? – Антон трусонув диверсанта, ударивши об дерево.

– О-о-о, завтра про це розповідатимуть усі російські ЗМІ,– розсміявся Ходок.– А головна симфонія пролунає дуже скоро. Твоїй кар’єрі розвідника – кінець.

Антон дивився на Ходока, як на божевільного. Але розумів, що той не жартує.

– Але, я дам тобі шанс,– Ходок дивився на Антона.– Переходь на наш бік. Матимеш усе: гроші, владу, повагу. Вирішуй.

Із відібраним у Ходока ножем, Антон зайшов йому за спину. Женя мовчки спостерігала за Антоном і внутрішньо виправдовувала його – такі, як Ходок, не мають права на життя. Але те, що сталося далі, її не просто здивувало, а шокувало. Антон одним рухом розрізав мотузку і звільнив Ходоку руки.

– Що ти робиш? – Женя не вірила своїм