Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Минуло кілька днів. Зейнеп прийшла до Левента.

Левент:

— Як ти?

Зейнеп:

— Я добре, але Евсун в небезпеці.

Левент:

— Що сталося?

Зейнеп:

— Вона не знає, що ти про все знаєш. Їй дуже боляче. Тулін вагітна, але дитина не Еміра.

Левент:

— Як це?

Зейнеп:

— Швидше за все, вони розлучаться.

Левент:

— Тулін була такою щасливою… Я подумав, що вони справді разом і щасливі.

Зейнеп:

— Евсун погано. Вона дуже змінилась за останній час. Багато всього сталося: аварія, операція, тепер ця дитина… Було б краще, якби вона була подалі від цього.

Тим часом Евсун стояла біля вікна, згадуючи моменти з Еміром. Вона хотіла б зараз бути поруч з ним, але це вже не було реальністю.

Настав день, коли вони мали поїхати на вихідні. Вони поїхали в Анталію. Дорогою зупинились біля вбиральні. Явуз і Тулін пішли, залишивши Еміра та Евсун самих. Емір схопив Евсун за руку.

Емір:

— Для чого була ця поїздка?

Евсун:

— Що таке? Ти переживаєш?

Емір:

— Я це тобі кажу, щоб ти не засмутилась.

Евсун:

— Ти не зможеш мене засмутити. Якщо хтось і зможе, то Явуз.

Емір:

— Як швидко він став для тебе коханим.

Евсун:

— Він був поруч зі мною в найважчий час, а це для мене найцінніше.

Емір:

— Тоді нехай він дізнається, кого ти кохаєш і за ким страждала весь цей час.

Евсун:

— Вперед, біжи, кажи. Але запам’ятай: так, я кохала тебе, але це було раніше. Зараз я кохаю Явуза і я більше не твоя.

Еміру стало боляче від цих слів. Він розізлився.

Емір:

— Евсун, досить!

Евсун:

— Чому? Тобі боляче? У тебе хіба є серце?

Емір нахилився до неї, і їхні губи зустрілися. Вони навіть не помітили цього миттєвого руху. Та Евсун швидко прийшла до тями. Вона одразу відштовхнула його і відвернулася.

Тим часом Явуз прийшов до них.

Явуз:

— Я все.

Емір:

— Чекаємо ще Тулін.

Емір дивився в дзеркало, бачив Евсун, яка намагалась виглядати спокійною, але її погляд видавав її турботи.

Тулін прийшла, і вони поїхали. Весь шлях Емір не міг відвести погляд від Евсун. Він сидів, дивлячись на неї, не знаючи, чому її слова і вчинки такі змішані.

Приїхавши в Анталію, вони заселилися в готелі і пішли вечеряти. Явуз мав прийти пізніше, оскільки ще мав справи на території готелю. Тулін почувалась погано — її знудило, і вона пішла до туалету. Евсун і Емір знову залишилися наодинці.

Емір:

— Ти сказала, що кохаєш Явуза.

Евсун подивилась на нього.

Евсун:

— Так, кохаю.

Емір:

— Тоді чому ти поцілувала мене?

Евсун:

— Я не цілувала тебе, це все ти.

Емір:

— Чому ти тоді не заперечила?

Евсун:

— Це сталося неочікувано.

Емір:

— Досі казатимеш, що кохаєш його?

Евсун:

— Кохаю.

Емір взяв її за руку і силою відвів у кімнату.

Евсун:

— Еміре, відпусти!

Вони опинилися в номері. Евсун запитала, що відбувається.

Евсун:

— Що ти робиш? Що це було?

Емір не відповів. Він пристрасно поцілував її і не відпускав.