Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ні, – здивувалася Люсі. – Ви аж ніяк не схожі на фавна, який здатен на те, що ви кажете.
– Проте, – знизав плечима фавн, – я саме той фавн.
– Що ж, – повільно протягнула Люсі (вона не бажала ані поступатися правдою, ані образити фавна), – що ж, це був поганий вчинок. Та якщо вам шкода того, що ви накоїли, я впевнена, ви так більше не чинитимете.
– Шановна донько Єви, чи ви справді ще не зрозуміли? – вигукнув фавн. – Мова йде не про те, що я зробив, а про те, що я збираюсь зробити.
– Тобто? – зблідла Люсі.
– Ви – те саме дитя, – заходився пояснювати Тумнус. – За наказом Білої Чаклунки, зустрівши сина Адама чи доньку Єви, я маю негайно привести їх до палацу. Ви – перша, кого я зустрів, і хоч я й удав з себе гостинного господаря – запросив вас на чай, насправді ж я лише чекав слушної нагоди, коли ви задрімаєте, щоб доповісти про вас Чаклунці.
– Але ж ви цього не зробите, пане Тумнусе, – тривожно запитала Люсі. – Правда, не зробите? Ви не повинні, зовсім не повинні цього робити!
– Але якщо я не послухаюся Чаклунку, – похнюпився Тумнус, – вона обов’язково про те дізнається. Мені вкоротять хвоста, спилять ріжки, вищипають бороду волосинка за волосинкою; вона змахне рукою – і мої чудові роздвоєні ратиці перетворяться на жахливі тверді копита, як у нещасних коней. А якщо вона буде зовсім не в гуморі, то перетворить мене на кам’яну статую фавна, і я стоятиму в її жахливому палаці доти, доки на чотири трони Кейр-Паравелю не зійдуть ті, кому вони належать за правом. А чекати на це ще довго-довго, якщо взагалі коли-небудь я такого дочекаюся.
– Мені дуже шкода, пане Тумнусе… – промовила Люсі. – Але, благаю, відпустіть мене додому.
– Мабуть, таки доведеться, – хилитнув головою фавн. – Так. Доведеться! Я вже і сам це розумію. Я і не знав, які вони, ті люди, доки не зустрів вас. Але тепер, як я познайомився з вами, вже не можу віддати вас у руки Чаклунки. Нам треба негайно рушати. Я проводжу вас до ліхтарного стовпа. Сподіваюсь, звідти ви знайдете шлях до рідного Гардероба у Вітальні?
– Знайду, – впевнено відповіла Люсі.
– Тож ходімо, але тихо, як миші, – попередив Тумнус. – У лісі повно її шпигунів. Навіть деякі дерева перейшли на її бік.
Полишивши все, як було, на столі, вони підвелися, Тумнус ще раз розгорнув парасольку, Люсі взяла його під ручку, і вдвох вони попрямували до лісу. Надворі й досі сніжило. Зворотний шлях був зовсім не схожий на прогулянку до печери фавна – вони йшли мовчки, дуже швидко, тримаючись осторонь від світла. Люсі зітхнула з полегшенням, коли вони нарешті дісталися до ліхтарного стовпа.
– Чи знаєте ви, куди йти далі, донько Єви? – запитав Тумнус.
Пильно придивившись, Люсі помітила в гущині лісу клаптик буцімто денного світла.
– Так, – відповіла вона. – Я бачу двері в шафу.
– Тоді годі зволікати, – поквапив її фавн. – І… можливо… коли-небудь ви пробачите мені?
– Звичайно я вам пробачаю, – запевнила Люсі, щиро потиснувши йому руку. – Сподіваюсь, через мене ви не потрапите в халепу.
– Прощавайте, донько Єви! – мовив наостанок фавн. – Я залишу собі носовичок? На згадку.
– Звичайно! – вигукнула Люсі та, не зводячи очей з плями світла попереду, щодуху помчала до неї. Нарешті замість грубих гілок у себе на обличчі вона відчула м’яке хутро, а замість снігу під ногами заскрипіли дерев’яні дошки. І ось вона вже вистрибнула з шафи в ту саму маленьку кімнатку, з якої і почалися її великі пригоди. Хапаючи ротом повітря, вона щільно зачинила за собою дверцята шафи та озирнулася. За вікном і досі йшов дощ, а з переходу до неї долинали знайомі голоси.
– Я тут, – вигукнула вона. – Я тут! Я повернулася, зі мною все гаразд!
Розділ 3
Едмунд і шафа
Люсі стрімголов вибігла з порожньої кімнати і в коридорі одразу ж зіткнулася з іншими дітлахами.
– Усе гаразд! – повторювала вона раз у раз. – Я повернулася, я вдома!
– Про що ти там базікаєш, Люсі? – знизала плечима Сьюзан.
– Як?! – здивувалася Люсі. – Ви що – мене навіть не шукали?
– То, виходить, ти ховалася? – усміхнувся Пітер.
– Бідна-бідна Лу! Вона десь ховалася, а ніхто цього й не помітив!
– Якщо тобі так закортіло, аби тебе почали шукати, ховатися треба набагато довше!
– Але ж мене не було не якихось п’ять хвилин, а довгі-довгі години! – дивувалася Люсі.
Усі інші лише витріщилися одне на одного.
– Ото дає! – Едмунд покрутив пальцем біля скроні. – Пришелепкувата, та й годі.
– Ти про що, Лу? – спитав Пітер.
– Як це «про що»? – Люсі навіть образилась. – Одразу після сніданку я забралася до платтяної шафи і мене не було декілька годин! Там я куштувала чай, і зі мною трапилося таке-е-е…
– Що за дурниці? – знов знизала плечима Сьюзан. – Ми вийшли з кімнати якусь хвилинку тому, а ти – майже одразу за нами.
– Люсі каже не дурниці, – заступився за молодшу сестру Пітер, – вона вигадує, аби всіх потішити, чи не так, Лу?
– А от і ні! Нічого я не вигадую! – затялася Люсі. – То не проста шафа, а чарівна! А в шафі – і ліс, і сніг, а в лісі – фавни, і Чаклунка, і навіть ціла країна! А зветься вона Нарнія! Ходімо, покажу вам!
Уже не знаючи, що й думати, услід за збудженою Люсі всі повернулися до кімнати. Дівчинка вибігла вперед та розчахнула двері шафи.
– Ось! Самі подивіться!
– Ото дурненька! – похитала головою Сьюзан, зазирнувши в шафу та посунувши вбік хутряні пальта. – Звичайна собі шафа. Дивись-но – ось її задня стінка.
Усі по черзі разом із Люсі зазирнули всередину, розсуваючи руками збірки хутра, щоб упевнитись, що то звичайнісінька собі шафа. У ній не було ані лісу, ані снігу, тільки дерев’яні стіни та гачки для одягу. Аби остаточно упевнитись, Пітер навіть забрався всередину та обмацав шафу руками.
– Що ж, непоганий розіграш, Лу, – цокнув язиком він, вилізаючи з шафи. – А ми вже були прийняли все на віру. Майже прийняли.
– Але це правда! – спалахнула Люсі. – Чистісінька правда! Лише мить тому тут усе було інакше. Чесно-чесно. Повірте мені!
– Люсі, годі! – зупинив її Пітер. – Припини. Ти вигадала добрий жарт, ми його оцінили. І на тому крапка.
Від сорому Люсі почервоніла як рак і хотіла щось заперечити, але, й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу», після закриття браузера.